Аналіз концепції Осьового часу як основної лінії філософської системи К. Ясперса. Обґрунтування евристичного та методологічного потенціалу цієї концепції. Нові прояви історичного поступу суспільства та людства загалом в постмодерністській свідомості.
Аннотация к работе
Мова йде про “минуле”, яке охарактеризоване німецьким філософом ХХ століття Карлом Ясперсом як “Осьовий час”. Ясперсом концепції Осьового часу в умовах сучасного суспільного поступу визначає соціально-філософський контекст цієї концепції. Ясперсом концепція Осьового часу має евристично - методологічний потенціал та вмотивовує дослідження можливих проявів „нового” Осьового часу, що постає як актуальна та цікава проблема. Становлення Постмодерну як однієї із моделей суспільного світосприйняття супроводжується формуванням нового типу особистості - людини епохи Постмодерну, завданням якої є збереження власної природи, переосмислене надбань науково-технічного, суспільно-політичного розвитку, відродження основ духовності та моральності, зважене використання енергоресурсів та гуманне ставлення до оточуючого природного світу, збереження демократичного світового устрою. Таким чином можна зробити припущення: сучасний етап історичного розвитку суспільства постає як „новий” Осьовий час.У першому розділі “Сутність концепції Осьового часу Карла Ясперса”, який містить три підрозділи, розглядаються теоретико-філософські основи осягнення історичного поступу суспільства, визначаються складові концепції Осьового часу К. У підрозділі 1.1 - “Теоретико - філософські аспекти осягнення історії” - розглянуто методологічно-функціональні основи філософії історії, проаналізовано оригінальність концепції Осьового часу як головного складника філософсько-історичної системи К. Ясперса. Зокрема визначено, що філософія історії виконує такі методологічні функції: субстанціональна - відображає філософське дослідження та розуміння історичного процесу як форми існування людини; рефлективна (формальна) - здійснює філософське осмислення природи історичного пізнання та теоретичних способів вивчення історії. Розглядається механізм утвердження Осьового часу як поворотної історичної епохи людства. У підрозділі 1.4 - “Співвідношення доісторії та історії у контексті концепції Осьового часу” - акцентовано увагу на важливості доісторичного періоду історії для формування передумов виникнення Осьового часу та подальшої історії людства, аналізується формування історичних та біологічних якостей людини, запропонованих К. Ясперсом.Ясперса, дозволяє конкретизувати результати дослідження у наступних положеннях: Згідно із дослідницькими завданнями, на підставі змістовного аналізу концепцій М.Я. У ході дослідження доведено, що феномен Осьового часу історії та Філософська віра постають як визначальні фактори лінійності історичного процесу. Філософська віра постає як спосіб вирішення спів сумісності розуму та екзистенції, що обєднує, а не розєднує суспільство. Ясперса: аналізуючи історичний поступ німецький вчений акцентує також увагу на ролі та місці людини в історичному процесі. Ясперсом механізм виникнення, розвитку та утвердження Філософської віри діє, то Осьовий час потрібно розглядати не як єдиний Осьовий час історії, а як явище, що періодично повторюється в усіх великих процесах етногенезу.
План
. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
Вывод
Проаналізований у дослідженні соціально-філософський характер концепції Осьового часу як головного складника оригінальної філософської системи К. Ясперса, дозволяє конкретизувати результати дослідження у наступних положеннях: Згідно із дослідницькими завданнями, на підставі змістовного аналізу концепцій М.Я. Данилевського, А. Тойнбі, О. Шпенглера, які характеризуються як циклічні та вирізняються цивілізаційним підходом, визначено, що лінійний характер історичного поступу людства, запропонований та обґрунтований К. Ясперсом є більш раціональним.
У ході дослідження доведено, що феномен Осьового часу історії та Філософська віра постають як визначальні фактори лінійності історичного процесу. Феномен Філософської віри є основою для доведення Ясперсом можливості Осьового часу історії. Філософська віра постає як спосіб вирішення спів сумісності розуму та екзистенції, що обєднує, а не розєднує суспільство.
Аргументовано, що філософія мала вирішальний вплив на формування філософської системи К. Ясперса: аналізуючи історичний поступ німецький вчений акцентує також увагу на ролі та місці людини в історичному процесі. Враховуючи концепції філософії Кіркегора, погляди Канта та Гегеля, Ясперс обґрунтовує власну концепцію.
У ході дослідження показано, що обґрунтувавши феномен Осьового часу як початок історії, К. Ясперс структурує історичний процес. Він визначає період, який передував подіям Осьового часу, як доісторію. Доісторичний період характеризувався біологічним становленням людини, початком використання знарядь праці, вогню та прирученням звірів. Події після осьового періоду історії відзначалися становленням історії народів, які змогли трансформуватися, відповідно до вимог Осьового часу. Саме протягом після осьового періоду історичного розвитку відбулося становлення певних рис західного типу свідомості: раціоналізації, винахідництва та усвідомлення світу як певної даності. Саме ці риси сприяли інтенсивному науково-технічному розвитку та формуванню загальносуспільного прогресу.
Визнаючи переваги Заходу в розвиткові науки та техніки та в формуванні всезагального прогресу, К. Ясперс не надає виняткового значення народам Заходу у формуванні історичної картини. Для нього усі народи, які здійснили прорив Осьового часу, є виключно важливими для розвитку загальної картини історичного поступу людства. Він наголошує на відсутності пріоритету того чи іншого народу чи континенту у формуванні картини єдиної історії.
Зроблено висновок, що сучасна К. Ясперсу історична епоха створена європейським прогресом та раціональністю. ХХ століття охарактеризоване вченим як епоха техніки та початків глобалізації. Вчений розглядав техніку та науку як чинники, які справили грандіозний вплив на формування історичної ситуації ХХ століття. Окрім того, перевага технічного фактору у суспільстві призводила до утвердження апарату забезпечення та перетворення народу в маси. Поряд із проблемою становлення апарату забезпечення та нівелювання народу до рівня мас, ХХ століття, на думку К. Ясперса, постає як епоха утвердження нігілізму, який стає новою соціальною релігією, сприяючи швидкому перетворенню людини в маси. Користуючись термінологією постмодерністської теорії розвитку історії, можна визначити епоху ХХ століття як апогей Модерну.
На основі аналізу критичних зауважень щодо обґрунтованих Ясперсом складників концепції історичного розвитку людства визначено, що Л.С. Гумільов, С. Айзенштадт та Ян Асман неоднозначно сприйняли напрацювання мислителя у царині філософії історії. Так, Л.С. Гумільов, який принципово не сприймав екзистенціалізм як філософський напрямок, критично характеризував концепцію Осьового часу, використавши власну концепцію етногенезу. Критиці Гумільов піддав також „Філософську віру”. На думку вченого, цей феномен філософсько-історичної концепції К. Ясперса негативно впливає на етнос, в якому вона існує. Поява Філософської віри у етногенезі засвідчує перехід від підйому до певної фази та її утвердження.
Проте, вчений зробив висновок: якщо запропонований К. Ясперсом механізм виникнення, розвитку та утвердження Філософської віри діє, то Осьовий час потрібно розглядати не як єдиний Осьовий час історії, а як явище, що періодично повторюється в усіх великих процесах етногенезу.
С. Айзенштадт та Ян Асманн розглядали концепцію Осьового часу Ясперса позитивно: вони віддали належне прагненням Ясперса вибудувати власну філософсько-історичну систему шляхом обґрунтування концепції Осьового часу.
На основі порівняльного аналізу поглядів М.П. Іванова, Р.Г. Дугіна, К.З. Акопяна, А.А. Зіновієва, Ю.В. Яковця визначено, що глобалізація як обєктивний процес є характерною рисою історичного поступу на початку ХХІ століття та загальним планетарним рухом людської цивілізації.
Аргументовано, що глобалізація є наслідком технологічного та економічного розвитку людства. Це, в свою чергу, сприяє перетворенню технічного та економічного розвиту на політику та на ідеологію світу, який розвивається. Таким чином можна визначити, що технологічний прогрес, інформаційна революція, інтенсивне зростання світової економіки, стрімкий розвиток транспортних засобів стали матеріальними передумовами, які призводять до утвердження глобальних тенденцій сучасного ХХІ століття. Значними прискорювачами глобальних процесів є наслідки, спричинені погіршенням екології планети, важливими перемінами демографічного плану, змінами в усвідомленні людиною свого положення у світі, у характері та змісті звязків між окремими особистостями, соціальними групами, народами та країнами.
Зростання значення міжнародних звязків, розвиток економічної взаємозалежності країн, створення єдиних стандартів життя та спільних ідеологій розглядається як можливе підтвердження процесу глобалізації. Глобалізація є безумовно важливим чинником розвитку на сучасному етапі історичного поступу людства. Окрім того, подолання внутрішніх протиріч цього процесу постає як конкретне завдання для людини третього тисячоліття.
Здійснено аналіз передумов трансформації Модерну в теорію Постмодернізму. Аргументовано, що теорія постіндустріального суспільства найбільш повно розкриває методологічний інструментарій теорії Постмодернізму - однієї із теорій розвитку сучасного суспільства.
Зроблено висновок, що трансформація модерністського світобачення у Постмодерн відбувалася паралельно з утвердженням глобальних тенденцій, які постали ще наприкінці ХХ століття. Формування постмодерністського світобачення пропонує вивільнення людини від впливу Розуму. Це дає можливість повернутися до індивідуального та своєрідного в людині, що характерне для кожного члена суспільства. Утвердження постмодерністських тенденцій у всіх сферах буття людини може бути запобіжним заходом проти розвитку тоталітаризму у всіх його проявах. Постмодерн виступає проти абсолютизації та утвердження стану будь-якого знання, у контексті сьогодення - проти тотального наступу інформаційних технологій. Не зважаючи на намагання інформаційних технологій, спроби підпорядкувати єдиному центру засоби масової комунікації сьогодні переживають поразку. Справа у тому, що модерністське світобачення не є визначальним у сучасних умовах: світ втратив ієрархічність системи та імперативність будь-якого центру.
Утвердження постмодерного світобачення протистоїть монополістичним тенденціям та є запорукою недопущення тоталітаризму у будь - яких проявах.
Розглянувши особливості глобалізації як обєктивного процесу сучасності та характерні риси теорії Постмодернізму зроблено висновок, що ми маємо справу із черговою стадією історичного поступу суспільства. Зміни, які переживає сучасне людство, охарактеризовані як „новий” Осьовий час. К. Ясперс вважав, що зображений ним Осьовий час, не претендує на те, щоб бути єдиним в історії людства - ним передбачалося існування наступного Осьового часу як виразника масштабних змін людської природи та свідомості. Соціально-філософський аналіз сучасності підтверджує, що початок ХХІ століття як епохи Постмодерну та глобалізації, є „новим” Осьовим часом. Це припущення ґрунтується на впровадженнях найновіших інформаційних технологій, біотехнологій. Окрім того, це підтверджується формуванням основ постмодерністської свідомості, основними рисами якої є: - відхід від модерністських світоглядних позицій;
- переосмислене застосування надбань науково-технічного, суспільно-політичного прогресу - спадщини Модерну;
- прагнення відродити основи власної духовності та моральності;
- розвиток глобальних тенденцій, що відображається у все проникаючій комунікації; філософський евристичний людство
- постмодерністське усвідомлення неперехідності гуманізму, демократичних засад суспільства та свободи.
Список литературы
1. Котченко Т.Е. Феномен Осьового часу Карла Ясперса // Вісник Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 58. - К.: ВПЦ “Київський Університет”, 2003. - C. 23-26.
2. Котченко Т.Е. Думки Карла Ясперса про майбутнє людства // Гуманітарний вісник Переяслав - Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди: Науково - теоретичний збірник. - Переяслав - Хмельницький, вип. 4., 2003. - С. 311-320.
3. Котченко Т.Е. Проблема “Захід - Схід” в концепції Осьового часу Карла Ясперса // Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. Наукових праць. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова. - 2004. - №14. - С. 115-122.