Здобутки вітчизняного мистецтвознавства щодо нефігуративного дискурсу, особливості абстрактної творчості різних періодів вітчизняного мистецтва. Напрями нефігуративного живопису 90-х рр. XX ст. та світові художні традиції в нефігуративній творчості.
Аннотация к работе
Новації вимагали не лише стрімкого осмислення найновіших художніх систем, але й відновлення загнаної у підпілля інформації та повернення із забуття кращих традицій авангарду 10-х - 20х рр. та мистецького андерграунду 50-х - 70-х рр., оскільки напівлегальний статус “іншого” мистецтва унеможливлював своєчасність його наукового осмислення. При цьому в роботах мистецтвознавців нового покоління, які орієнтуються на вивчення останніх реалій художньої культури, помітна тенденція до дещо однобічно гіпертрофованого, як на нашу думку, розуміння категорії “сучасне” в мистецтві. Прихильники “contemporary” схильні скеровувати свої дослідження лише на “актуальні” напрями візуальних мистецтв (інсталяція, перформанс, медіа-арт), залишаючи поза увагою традиційні види образотворчого мистецтва. Раппапорт), відбувся спалах живописної традиції, зокрема - нефігуративного живопису, розвиток якого відбувався в напрямку від заперечення “консервації” традицій до опанування принципами нової творчості. Практика нефігуративістів, перш за все, була спрямована на реконструкцію смислів “живопису як такого” (як художньої системи з лише їй притаманною авторською міфореальністю), що унаочнювали актуальність живописної творчості в межах сучасних мистецьких процесів.ХХ ст., який, на відміну від інших нефігуративних практик, відзначається абсолютною трансцендентністю, звільненням живопису від усього раціонального, від будь-чого крім “чистої живописності”, та виступає свого роду “автопрезентацією”, самоосвідченням “живопису як такого”. Зважаючи на те, що сучасне мистецтво є тією “експериментальною ділянкою” творчості, лабораторією новітніх мистецьких пошуків, на якій для досягнення мети художнику дозволені усі можливі прийоми і засоби, в ході роботи ми дотримувалися низки наукових методів та методологічних засад. З другої половини XX ст., коли наукова думка обрала своїм обєктом “людину як винахідника смислів”, творці сучасного за засобами виразності і змістом мистецтва є, свого роду, “мистцями, що філософують”. Малевич та ін.) були переконані, що ці зрушення в мистецтві стали виходом до безпредметного живопису як самостійної, незалежної від образів та предметного світу системою, в якій твір, позбавлений відтворення будь-яких обєктів, сам є предметом в своїй абсолютній новизні. Рудик, в мистецькому середовищі співіснує два типи розуміння живопису: традиційне (живопис - 1) - живопис як вид образотворчого мистецтва, як свого роду вербальна комунікація, покликана за допомогою професійної майстерності відтворювати світ засобами живопису, та сучасне (живопис - 2) - “живопис як такий”, як живописна творчість, що презентується як "відкрита" реальність.В ній підтверджено доцільність використання дефініції “ненаративність” стосовно окремого напряму нефігуративного живопису, та вперше зібрано, систематизовано і осмислено фактологічний і візуальний матеріал вітчизняної нефігуративної творчості 90-х. Автором виявлено необхідність комплексного дослідження українського нефігуративу, опрацьовування його теоретичних аспектів та можливість вивчення поетики ненаративного живопису в межах нефігуративної творчості останнього десятиліття ХХ ст. Так, “абстракціонізм” ознбчує низку пошуків безпредметного живопису в межах класичного авангарду, “нефігуратив” є родовою назвою для всіх напрямів “абстрактної” практики ХХ ст., а “ненаративність” позначає окремий напрям вітчизняного нефігуративного живопису 90-х рр. ХХ ст., який, від інших нефігуративних практик виокремлюється абсолютною трансцендентністю, звільненням живопису від усього раціонального, від будь-чого крім “чистої живописності”, та виступає свого роду “автопрезентацією”, самоосвідченням “живопису як такого”. Визначальними художньо-стилістичними рисами ненаративних творів являються 1) розуміння кольору предметом Живопису, а кольоромислення - визначальним фактором нефігуративної творчості взагалі; 2) заглиблення в суто живописні проблеми динаміки кольорових мас, що позначається використанням композиційних принципів “монтування” і “накладання” кольорових просторів та побудови “модулів кольорових сполучень”; 3) акцентування уваги на підкресленні тактильних якостей матеріалу, текстури полотна, збагаченні живописної поверхні багатошаровою фактурою.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
Дисертація в ряду праць, присвячених осмисленню українського нефігуративного живопису ХХ ст., є першою мистецтвознавчою роботою, що присвячена вивченню окремої течії нефігуративу 90-х рр. ХХ ст. - ненаративного живопису. В ній підтверджено доцільність використання дефініції “ненаративність” стосовно окремого напряму нефігуративного живопису, та вперше зібрано, систематизовано і осмислено фактологічний і візуальний матеріал вітчизняної нефігуративної творчості 90-х. В ході вирішення поставлених завдань були отримані наступні результати.
1. Проведений аналіз дослідженості проблем нефігуративного дискурсу засвідчив недостатність осмислення актуальних питань нефігуративної творчості у вітчизняному мистецтвознавстві. Науковці, звертаючи увагу на різноплановість нефігуративного живопису 90-х, не впорядковували творчі здобутки його представників, не здійснювали його систематизації та не ставили предметом вивчення осмислення особливостей його окремих напрямків. Автором виявлено необхідність комплексного дослідження українського нефігуративу, опрацьовування його теоретичних аспектів та можливість вивчення поетики ненаративного живопису в межах нефігуративної творчості останнього десятиліття ХХ ст.
2. Здійснений аналіз існуючого понятійно-категоріального апарату, що використовується при вивченні абстрактної творчості, довів його несталість. Вживані терміни “абстракціонізм”, “нефігуративний живопис”, “ненаративність” розуміються як синоніми та застосовуються достатньо вільно, часто підмінюючись один одним. Дисертант наголошує на змістовності кожної дефініції. Так, “абстракціонізм” ознбчує низку пошуків безпредметного живопису в межах класичного авангарду, “нефігуратив” є родовою назвою для всіх напрямів “абстрактної” практики ХХ ст., а “ненаративність” позначає окремий напрям вітчизняного нефігуративного живопису 90-х рр. ХХ ст., який, від інших нефігуративних практик виокремлюється абсолютною трансцендентністю, звільненням живопису від усього раціонального, від будь-чого крім “чистої живописності”, та виступає свого роду “автопрезентацією”, самоосвідченням “живопису як такого”.
3. В роботі виокремлено три “хвилі” вітчизняної абстрактної творчості: абстракціонізм класичного авангардизму, нонконформістський нефігуративний живопис та нефігуратив 90-х рр. ХХ ст. Доведено, що кожна з них в контексті культуротворчих процесів свого часу була радикальною конфігурацією моделі мистецького авангарду. Абстракціонізм заперечував сталість міметичного мистецтвотворення попередніх епох. Нонконформістський нефігуратив ігнорував догми соцреалізму та чинив опір радянській мистецькій системі. Реактивація нефігуративного живопису на початку 90-х остаточно спростувала рештки соцреалізму, повертаючи навмисне відкинуту волю вибору творчого самовиявлення.
4. Здійснена систематизація напрямів нефігуративного живопису останнього десятиліття ХХ сторіччя уможливила виокремлення із загалу вітчизняного нефігуративу ненаративний живопис. Підкреслюється, що концепція ненаративності - лише один з можливих проявів живопису інтровертного типу, коли процес творення є свого роду удосконаленням своєї свідомості та психології мислення.
5. В роботі на основі аналізу конкретних творів встановлено загальні художньо-стилістичні та онтологічно-естетичні концепти поетики ненаративності. Визначальними художньо-стилістичними рисами ненаративних творів являються 1) розуміння кольору предметом Живопису, а кольоромислення - визначальним фактором нефігуративної творчості взагалі; 2) заглиблення в суто живописні проблеми динаміки кольорових мас, що позначається використанням композиційних принципів “монтування” і “накладання” кольорових просторів та побудови “модулів кольорових сполучень”; 3) акцентування уваги на підкресленні тактильних якостей матеріалу, текстури полотна, збагаченні живописної поверхні багатошаровою фактурою.
Серед основних концептів авторської міфореальності виявлено наступні. 1) зростання глибинності та концептуальності ненаративних творів на сенсоутворюючих властивостях часопростору, філософсько-особистісні принципи якого є способом структурування художньої реальності. 2) обовязкове розуміння та підкреслення “обраності” та “медіальності” художника - посередника поміж відчутою “абсолютною реальністю” та глядачем. 3) відмова від зображення матеріальних якостей світу на користь метафізичної “трансцендентної” реальності, яка дозволяє відносити ненаративні твори, зміст яких переходить від замкненої картини-речі в сферу не матеріальних ідей, до “відкритих систем”. 4) розвиток ненаративного живопису в бік інтроверт-ності, на відміну від спектакулярного актуального мистецтва, яке прагне “насильницького володарювання над реальністю”. Останнє збільшує кількість можливих інтерпретацій та аргументує розуміння ненаративних полотен як відкритих творів.
6. в сучасному розумінні відкритим є твір, який окреслюється “полем” інтерпретаційних можливостей та постає перед глядачем як конфігурація сповнених принциповою невизначеністю провакативних стимулів (за У. Еко). Ненаративним творам властива принципова неоднозначність художніх повідомлень, оскільки їхні композиції характеризуються відсутністю зафіксованих в зрозумілій для глядача завершеній формі подій чи смислів (які визначають сутність творів, організованих по законам вірогідності). Підкреслено, що відкритість ненаративних творів аргументує використання терміну “ненаративність” - і в розумінні “заперечення оповідальності”, “відсутність змістовної визначеності”.
7. У дисертації доведено, що етнотрадиція в ненаративних творах не знищується, а проявляється як опосередкована форма діалогу мистця з етносферою (зокрема, колористикою) свого народу. При створення ненаративних творів мистець залучає онтологічні прийоми та мову сакрального давньоукраїнського живопису; звертається до глибин етнічної образності, космізму народної образотворчості та дуалістичності українського світовідчуття, тієї духовності, що стверджує пріоритет вічного над скороминущим та частковим.
8. Зясована в роботі наявність впливу далекосхідних філософсько-мистецьких традицій на формування ненаративності в українському мистецтві позначена у втіленні ідеї “підкорення засобу”, сприйнятті творчості як “шляху” до “очищення”, зосередженні уваги на творчому процесі, естетичної та змістовної цінності категорії шуньята, тощо. В процесі зіставлення ненаративності з практикою американського абстрактного експресіонізму була підтверджена правомірність проведення аналогій між ненаративним живописом та Color Field painting. Однак, осмислення низки відмінностей поміж вказаними напрямами (зокрема, належність до різних культурних шарів, принципова різниця в ставленні до реципієнта, різне відчуття “елітарності” творчості та звязок з традиціями, притаманний ненаративності,) засвідчує індивідуальність вітчизняного ненаративу.
Дана робота є своєчасним кроком в просуванні українського мистецтвознавства до осмислення нефігуративного живопису як вагомого явища художнього процесу вітчизняного мистецтва ХХ ст. З огляду на необхідність відтворення суцільної картини розвитку нефігуративної творчості, бачиться необхідність проведення подальших дослідження інших течій нефігуративу ХХ ст., що дозволить більш повно осмислити розмаїтість вітчизняного нефігуративного живопису.
Список литературы
Мархайчук Н. Вплив філософії Дзен на формування ненаративності в українському малярстві ХХ ст. // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. праць. - Х.: ХХПІ, 2000. - № 2 - 3. - С. 82 - 83.
Мархайчук Н. До питання зіставлення українського ненаративного живопису та американського абстрактного експресіонізму // Вісник ХДАДМ: Зб. наук. пр. - Х.: ХДАДМ, 2002. - № 11. - С. 3 - 13.
Мархайчук Н. До проблеми термінології мистецьких явищ ХХ ст. та належності ненаративного живопису до неоавангардизму // Вісник ХДАДМ: Зб. наук. пр. - Х.: ХДАДМ, 2002. - № 12. - С. 35 - 46.
Мархайчук Н. Ненаративний живопис України: основні аспекти та проблеми дослідження // Культура України: Зб. наук. праць. Вип. 11. Мистецтвознавство. Філософія. - Х.: ХДАК, 2003. - С. 192 - 201.
Мархайчук Н. Сутність терміну “ненаративність” та стан дослідженості ненаративного живопису України 90-х рр. ХХ ст. // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Зб. наук. пр. - К.: КДАКККМ, 2003. - Вип. 1. - С. 88 - 98.
Мархайчук Н. Вплив філософсько-естетичних традицій далекосхідного мистецтва на формування ненаративності в українському малярстві останньої третини ХХ ст. // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Зб. наук. пр. - К. КДАКККМ, 2003. - Вип. 3. - С. 46 - 54.
Мархайчук Н. Вплив змін, що відбулися в мистецькому мисленні вітчизняних живописців, на становлення нефігуративного дискурсу (кінець 80-х - початок 90-х) // Вісник ХДАДМ: Зб. наук. пр. - Х.: ХДАДМ, 2003. - № 3. - С. 46 - 60.
Мархайчук Н. Онтологічно-естетичні особливості вітчизняного нефігуративного живопису 90-х рр. ХХ ст. (на прикладі ненаративного живопису) // Вісник ХДАДМ: Зб. наук. пр. - Х.: ХДАДМ, 2004. - №5. - Ч. 4. - С. 59 - 72.
Мархайчук Н. Нефігуративні твори як “відкритий твір” (на прикладі концепції ненаративності) // Вісник ХДАДМ: Зб. наук. пр. - Х.: ХДАДМ, 2005. - № 1. - С. 101 - 107.
Мархайчук Н. Розвиток вітчизняного культурно-мистецького простору на межі 80-х - 90-х рр. ХХ ст. // Культура і сучасність: Альманах. - К., КДАКККІМ, 2004. - № 1. - С. 92 - 99.
Мархайчук Н. Вітчизняний нефігуративний живопис 60-х - 70-х як явище нонконформізму // Дизайн-освіта 2005: Тенденції розвитку та інтеграція в європейський освітній простір: Зб. матеріалів. - Х.: ХДАДМ, 2005. - С. 78 - 81.
Мархайчук Н. Національні традиції в українському ненаративному малярстві // Вісник ХДАДМ: матеріали Міжн. наук.-метод. конф. “Розвиток національної моделі дизайну і образотворчого мистецтва в умовах глобалізації сучасного світу”: Зб. матеріалів. - Х.: ХДАДМ, 2002. - Вип. 6. - С. 117 - 121.
Мархайчук Н. Ненаративная живопись Украины как феномен современного художественно-культурного развития (90-е гг.) // Актуальные проблемы мировой художественной культуры: Материалы междун. научн. конф.: В 2 ч. - Ч. 2. - Гродно (Беларусь): ГРГУ, 2002. -
С. 53 - 56. - рос. мовою.
Мархайчук Н. Класифікація напрямів нефігуративного дискурсу України 90-х рр. ХХ ст. // Теорія і практика матеріально-художньої культури: 3-я електронна наук. конф. проф.-викл. складу ХДАДМ: Зб. матеріалів. - Х: ХДАДМ, 2003. - № 3. - С. 92 - 94.
Мархайчук Н. Особливості стилістики ненаративних творів // Теорія і практика матеріально-художньої культури: 4-а електронна наук. конф. проф.-викл. складу ХДАДМ: Зб. матеріалів. - Х: ХДАДМ, 2003. - № 4. - С. 38 - 42.
Мархайчук Н. Розвиток концепції ненаративності в образотворчості М. Гейка (друга половина 90-х рр. ХХ ст.) // Молода мистецька наука України: 4-а електронна наук. конф. молодих науковців: Зб. матеріалів - Х.: ХДАДМ, 2003. - № 4. - С. 82 - 85.
Мархайчук Н. Поміж часом та простором // Абстракція чи пошук закономірності (Міжнародний виставковий проект в межах фестивальної програми “Мистецтво на межі століть”): Каталог. - Х.: ХММГ ім. Васильківського, 2003. - С. 2 - 7.