Потенційний вплив сутності та питомих рис концепцій буття людини в західноєвропейській філософії першої половини ХХ століття на українську філософію цього періоду. Духовний смисл буття людини як особистості, що забезпечує їй відчуття цілісності.
Аннотация к работе
Не випадково філософська антропологія нині посідає провідне місце в осмисленні загальнолюдських світоглядно-ціннісних орієнтацій людини сучасної західноєвропейської спільноти. І хоча проблема людини є наскрізною для всієї філософської думки, лише у першій половині ХХ століття в західноєвропейській філософії виникає окремий напрямок - філософська антропологія, що визначає людину як особливий модус буття, як цілісний феномен, і претендує на статус універсального знання про людину. Українська філософія завжди вважалася тим типом духовної діяльності, де зясовувались межі людського життя, де давались відповіді на питання, що становлять сенс буття людини, а сама людина трактувалась, насамперед, як особистість, як унікальний мікрокосм. У суспільстві формується ставлення до людини та її буття як до особливої цінності, домінують тенденції до зростання ролі особи в сучасному житті, поглиблення реальних можливостей для її всебічного і гармонійного розвитку. Українська філософія першої половини ХХ століття - багатогранне явище - однак найбільш повно проблема буття людини знайшла висвітлення у вченнях таких визначних українських мислителів першої половини ХХ століття, як І.У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, виявлено ступінь її наукової розробки, визначено звязок з науково-дослідною роботою кафедри, на якій виконувалась дисертація, а також мету, завдання, обєкт, предмет, методи та принципи дослідження. Джерельну базу дисертації можна структурувати наступним чином: - твори західноєвропейських філософів першої половини ХХ століття, на основі яких було проведено категоріальний аналіз концепції буття людини (насамперед це праці М. праці українських мислителів першої половини ХХ століття, в яких знайшла відображення дана проблема і які дають можливість констатувати наявність власної концепції буття людини в українській філософії першої половини ХХ століття та виділити її особливості (насамперед це праці І. Перша половина ХХ століття є малодослідженим періодом в історії вітчизняної філософської думки, докладне вивчення якого на сучасному етапі лише розпочинається, тому проблема буття людини та дослідження її українськими філософами першої половини ХХ століття досі ще не знайшли достатнього висвітлення у науковій літературі. Зокрема виділено наступні рівні: 1) аналіз проблеми людського буття як цілісності в західноєвропейській філософській антропології першої половини ХХ століття; 2) розгляд наявності антропологічних тенденцій в українській філософії першої половини ХХ століття, які представлені як продовження загальних тенденцій розвитку української філософії, основою цілісності людського буття тут виступає українська культура; 3) вивчення проблеми буття людини та окремих аспектів, які виділяє філософська антропологія як універсальне знання про людину; 4) аналіз специфіки концепції буття людини в українській філософії і виділення на основі цього аналізу структури буття української людини ХХ століття.У першому підрозділі «Основні аспекти проблеми соціального у філософії» підкреслюється, що саме у ХХ столітті соціальне починає розумітися як один з основних аспектів буття людини як у західноєвропейській, так і в українській філософії. Сама категорія «соціальність» визначається як певна онтологічна реальність, що зєднує людей в одне ціле і одночасно визначає людину як унікальне суще серед інших сущих. Серед основних проблем соціального аспекту буття визначаються наступні: проблема сильної особистості і її життя в суспільстві, проблема співіснування шляхетної людини, що прагне до самореалізації, і масової людини, що є розчиненою в натовпі; проблема спілкування між людьми у суспільстві, прагнення подолання самотності; і, нарешті, проблема ідентифікації людиною себе як представника певної нації. Завдяки духовному людина набуває характеру особливого буття і констатуються як процес самовизначення людини у світі. Перший підрозділ «Сутність персоналістичного вчення про людину та її духовність» розкриває проблему духовного виміру буття людини крізь призму персоналістичного вчення, оскільки саме персоналізм в центр свого дослідження поставив людину як істоту духовну.