Дослідження мовних засобів вираження концепту "Воля" в українській картині світу. Комплексний аналіз лексико-фразеологічних засобів репрезентації концепту. Оцінні й емотивно-образні імплікації ядерних смислів у фразеології, пареміології та афористиці.
Аннотация к работе
Сучасне українське мовознавство характеризується різноплановістю напрямів, парадигм і поглядів на мову. Увага до когнітивної й кумулятивної функцій мови спричинила розуміння останньої як мовної картини світу (МКС), зумовила погляд на неї з позицій психолінгвістики, філософії мови, лінгвоконцептології, логіки, етнолінгвістики. Активізувався інтерес до питання людського індивідуального й колективного чинників у мові (антропо-, соціо-й етноцентризм). Це спрямовує розгляд мовних явищ у царину лінгвоконцептології й когнітивної лінгвістики, які досліджують процеси концептуалізації зовнішнього і внутрішнього світу індивіда та описують системи ціннісних орієнтирів, констант мовної культури народу. Концепт «Воля» займає почесне місце в різних картинах світу: релігійно-етичній, філософській, науковій, ціннісній, міфопоетичній, художній, побутовій.МКС - ідеально-матеріальне динамічне утворення, що функціонує в ментальності соціуму й відбиває систему орієнтирів і відношень людини у світі й до світу, мотиви, оцінки, спрямування на пошуки зразка, стереотипу, еталона (аксіологічна функція); сприяє здобуванню й упорядкуванню знань про світ - тобто слугує «місточком» між домовною й концептуальною картинами світу (когнітивна і гносеологічна функції); акумулює в мовних одиницях досвід індивіда й нації, його «буття-у-світі» (кумулятивна функція); слугує середовищем для комунікації, умовою для створення дискурсу (комунікативна функція); є джерелом для збагачення знань про світ (креативна функція). Базова ідея «бажання» розвивається за двома векторами «бажання - хотіння - волевиявлення - вимога - наказ» та «бажання - хотіння - прагнення - рішучість», при цьому питома вага смислу «сила» зростає, а смислу «свобода» зменшується від першого до наступного дескриптора. Прототипова ситуація волевияву передбачає, окрім спостерігача, ще субєкт-адресатні відношення, ієрархічну вищість субєкта воління, його силу, владу: У мою хату вступив - мою й волю чини (Панас Мирний), що й приводить до подальшого семантичного розвитку слова воля, актуалізації смислу «сила», пересуванню його у фокус сприйняття: …ти мені не пригонич і не хазяїн. Лише деякі з них фіксуються словниками синонімів, бо на сучасному етапі на позначення ідеї сили лексема воля вживається все рідше, а найбільш актуальним є концептуальний смисл «свобода», представлений пятьма СР: воля - 1) свобода, привілля, призвілля, роздолля; 2) свобода, незалежність, самостійність, вільність; 3) визволення, звільнення, розкріпачення; 4) благодать, лахва; 5) право, можливість, вільності. У цій зоні концепту сполучуваність слова воля свідчить про процедурний характер знань і дає змогу реконструювати сценарій боротьби за волю з такими етапами: а) втрата / обмеження волі (втратити, загубити волю, позбавити волі, відібрати, обмежити волю); б) думки про волю (шкода волі, дорога воля, волю спомянути; гонобити думку про волю, ждати волі); в) прагнення волі (бажати, прагнути волі, жадана воля); г) боротьба за волю (рватися на, боротися / вмерти / полягти за волю, прохати волі); д) отримання волі / звільнення, послаблення контролю (дістатися на волю, викупитися на волю, здобути волю); е) відчування / переживання волі (почування волі, почуватися на волі); є) оборона волі (боронити, дбати про волю).Воля-бажання кваліфікується як ментальний стан субєкта воління, що характеризується наявністю усвідомлюваної потреби та наміром діяти згідно з обраною програмою дій задля досягнення мети, вартісної для субєкта воління, а також зовнішні ознаки (прояв) цього стану, що фіксуються спостерігачем. На підставі аналізу сполучуваності імені концепту можна стверджувати, що концепт «Воля» існує в мовній свідомості як статично-динамічне утворення, що поєднує ментальний і реальний світи й діє переважно за принципом причиновості, основні складники якого ідея - енергія - вплив - результат. Смислове наповнення концепту «Воля» в українській МКС відзначається наявністю універсальних і етноспецифічних рис: генетично первинним і спільним для словянських мов є смисл «бажання», коріння якого сягає індоєвропейської прамови. Семантичний розвиток у першому векторі відбувається в таких напрямках метонімізації: «бажання - результат» (бажане), «бажання - сила / інтенсивність бажання» (хотіння, прагнення, стремління), «бажання - здатність досягати бажаного» (функція психіки), «бажання - умови для здійснення бажання» (свобода для). Другий вектор має метонімізацію «бажання - екстеріоризація бажання» (волевиявлення), «бажання - вербальний вплив на адресата» (розпорядження, вимога, наказ), «бажання - вплив владного субєкта бажання» (сила, влада, контроль, примус), «бажання - внутрішній контроль бажань» (функція психіки).
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
Дослідження концепту «Воля» проведено в річищі актуальних питань сучасної лінгвоконцептології й когнітивної лінгвістики. У роботі проаналізовано характер відбиття універсальних ідей крізь призму культурного й мовного кодів, реконструйовано смислове наповнення й структуру концепту «Воля» в українській мовній картині світу, виявлено особливості вербалізації, смислового наповнення, структури ментального утворення та семантичних модифікацій мовної константи.
Актуальність феномена волі для філософської, релігійної, наукової, художньої та побутової картин світу спричинила смислову багатомірність загальномовного концепту та багату семантичну ауру його імені. У релігійному світорозумінні превалюють специфічні смисли «абсолютний імператив» (стосовно Бога) та «нічим не обмежена свобода» (стосовно людини). У філософському світорозумінні воля насамперед мислиться як «дієве начало» людини й світу, підкреслюється її креативність. Філософсько-релігійне питання свободи волі інтегрує ці дві картини. У науковій концептуалізації волі актуальними є смисли «волюнтаризм», «свобода вибору», «довільне керування поведінкою», «мотивація» та «вольова регуляція». Художня й побутова концептуалізації мають найменше спільного з науковою картиною світу. Побутовому світоглядові найменше властива дискретизація волі. Художня свідомість насичує концепт додатковими смислами, інтелектуалізує й ускладнює образно-асоціативну складову концепту.
Комплексний аналіз семантики імені виявив сегментну структуру концепту з трьома базовими КС «Бажання», «Сила», «Свобода» та вторинним КС «Функція психіки». Концепт «Воля» - багатомірне ментальне утворення, що вміщує різні структури знань (схеми, поняття, фрейми, сценарії, ґештальти) та рефлексує в українській МКС у різнорівневих мовних знаках і звязках імені (епідигматичних, парадигматичних, синтагматичних). Ядро КС становлять інваріантні поняття-константи, які експлікують різні ракурси осмислення вихідної універсальної концептотвірної ідеї бажання.
До базових понять концепту належать «воля-бажання», «воля-сила», «воля-свобода» й «воля-функція психіки». Воля-бажання кваліфікується як ментальний стан субєкта воління, що характеризується наявністю усвідомлюваної потреби та наміром діяти згідно з обраною програмою дій задля досягнення мети, вартісної для субєкта воління, а також зовнішні ознаки (прояв) цього стану, що фіксуються спостерігачем. Воля-сила - це факт наявності в субєкта воління сили, влади, впливовості, здатності чи можливості керувати кимось / собою, впливати на / контролювати ситуацію або домінування субєкта воління в ситуації субєкт-адресатних відносин унаслідок цього факту. Воля-свобода - це наявність сприятливих умов, достатнього простору для реалізації намірів субєкта воління або відсутність відчутних обмежувальних чинників, що негативно впливають на самопочуття субєкта. Воля - функція психіки - це властивість психічної сфери людини, яка полягає у здатності до опору шкідливим зовнішнім і внутрішнім впливам та свідомого долання труднощів задля досягнення вартісної для індивіда мети за умови, що така психічна активність індивіда схвалюється (є корисною) чи відповідає моральним нормам та цінностям суспільства.
Фреймовий аналіз підтвердив центральність семантичної ролі субєкта воління, яка інтегрує всі сегменти в єдине смислове утворення. Прототиповою для абстрактного імені воля є ситуація субєкт-адресатних відношень. Відтворюючи реальний стан речей у світі, де воління окремих індивідів по-різному взаємодіють, ситуація волевиявлення розгортається у вигляді різних варіантів сценарію, а семантичні ролі учасників є взаємопроникними: «субєкт воління», «адресат», «медіатор», «спостерігач», «субєкт контрбажання», а для КС «Свобода» та «Сила» характерна поява «експерієнцера». Ідея волі-свободи є визначальною для українського етноконцепту внаслідок впливу екстра- та інтралінгвальних чинників. Емпіричний досвід нації збережено в мовній памяті як конкретно-чуттєвий прототиповий сценарій боротьби за волю та в телеономній оцінці волі-свободи. На підставі аналізу сполучуваності імені концепту можна стверджувати, що концепт «Воля» існує в мовній свідомості як статично-динамічне утворення, що поєднує ментальний і реальний світи й діє переважно за принципом причиновості, основні складники якого ідея - енергія - вплив - результат. Енергетичний заряд процесуальності, який несе етимологічна ознака «бажання, воління», поступово згасає. У значенні «влада, сила» воля концептуалізується як «умова», «стан» або «сутність», у значенні «свобода» - як «емоційно-чуттєвий стан» або «абстрактна можливість», а також як «подія», що має закріплений часопростір. У значенні «функція психіки» це слово сприймається як «обєкт внутрішнього світу», «здатність», «властивість психіки» або «риса характеру». В останньому КС воля знову набуває ознаковості, рис потенційної процесуальності як «здатність досягати бажаного».
Смислове наповнення концепту «Воля» в українській МКС відзначається наявністю універсальних і етноспецифічних рис: генетично первинним і спільним для словянських мов є смисл «бажання», коріння якого сягає індоєвропейської прамови. В українському концепті «Воля» він поступово відходить від ідеї простого бажання й фокусується, з одного боку, на результативності бажання - досягненні бажаного, а з іншого - на його екстеріоризації, на використанні адресата як знаряддя досягнення бажаного. Ці два вектори смислової ґенези й визначають подальшу семантичну диференціацію. Семантичний розвиток у першому векторі відбувається в таких напрямках метонімізації: «бажання - результат» (бажане), «бажання - сила / інтенсивність бажання» (хотіння, прагнення, стремління), «бажання - здатність досягати бажаного» (функція психіки), «бажання - умови для здійснення бажання» (свобода для). Другий вектор має метонімізацію «бажання - екстеріоризація бажання» (волевиявлення), «бажання - вербальний вплив на адресата» (розпорядження, вимога, наказ), «бажання - вплив владного субєкта бажання» (сила, влада, контроль, примус), «бажання - внутрішній контроль бажань» (функція психіки).
Смисл «свобода від» проходить складніший шлях метонімізації та є біологічно, географічно, природно, історично й етнокультурно мотивованим волелюбністю українського етносу, індивідуалізмом та опором будь-якому пригніченню й поневоленню. Історично це підтверджено визвольними війнами впродовж історії на теренах країни, довготривалою відсутністю державності, появою козацтва. Названі риси етносу знайшли відображення в особливостях української філософії, її антропоцентричному й етичному спрямуванні, опікуванні на всіх історичних етапах практичними нагальними проблемами взаємодії людини й Бога, людини й природи, людини й історії, народницькими й самостійницькими тенденціями в розробці державних питань. Незважаючи на природність відчуття свободи для українця, актуалізація цього смислу в концепті «Воля» повязана саме з відчуванням утрати свободи як життєво необхідного феномена й підвищенням її цінності як ідеї (телеономність концепту). Смисл «свобода від» повязаний із первинним смислом «бажання» досить складними відношеннями. Оскільки незалежність народу набуває особливої вартості для українця, що прирівнюється до життя й навіть цінується вище за нього, то вона стає постійним предметом бажання, прагнення народу й індивіда. Смисловий розвиток простежується в метонімічних моделях «бажання - мета бажання» (незалежність, свобода від) та «бажання - прагнення - результат» (звільнення). Таким чином відбувається звуження й конкретизація ознак «мета» й «результат» і наповнення їх актуальною ідеєю незалежності й непідлеглості. Цей перелік основних моделей семантичного розвитку, які спричинили смислове розмаїття, складає загальномовний концепт «Воля». Складніші смислові утворення, які являють собою подальше змішування концептуальних зон, відносяться до групових та індивідуальних концептів. Усі базові смисли концепту «Воля» мають тісний асоціативний звязок в етносвідомості сучасного носія.
В інтерпретаційному полі та асоціативно-термінальній зоні концептуальної моделі не всі базові ідеї отримують однакового розвитку. Найактивніше репрезентовано ідеї свободи, сили й психічної волі. КС «Вибір» та «Бажання» бідніше вербалізовані у фразеологічній та пареміологічній картинах світу. У фразеології ідея сили найбільш актуальна. Найчисленнішими є ФСГ із семантикою підкорення, примусу, обмеження волі, впливу, оскільки вони емотивно-оцінно відзначені як ненормативні у світосприйманні українця. У метафоричній сполучуваності слова воля, навпаки, КС «Свобода» характеризується найбагатшою сигніфікативною різноманітністю, а для КС «Сила» вона не властива. Особливість української концептуалізації феномена волі виявляється в його асоціюванні з землею та мовою в афористичних контекстах, в аграрних моделях метафоризації, що підтверджено результатами проведеного експерименту. В асоціаціях сучасних носіїв переважають смисли «свобода від», «право», зумовлені заполітизованістю мас-медійного простору.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ДЕСЯТИ ПУБЛІКАЦІЯХ
1. Яцкевич О.О. Діахронічний аспект вивчення семантики імені концепту «Воля» (на прикладі концептуального сегмента «Свобода») / О.О. Яцкевич // Лінгвістика: [збірник наукових праць / гол. ред. д-р філол. наук, проф. В.Д. Ужченко]. - Луганськ : «Альма-матер», 2007. - № 2 (12). - С. 18-23.
2. Яцкевич О.О. Етимологізація слова-назви концепту як шлях до його вивчення / О.О. Яцкевич // Лінгвістичні дослідження: [збірник наукових праць / за заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко]. - Х., 2008. - Вип. 25. - С. 40-45.
3. Яцкевич О.О. Концепт «Воля» в українській фразеологічній картині світу / О.О. Яцкевич // Лінгвістика: [збірник наукових праць / гол. ред. д-р філол. наук, проф. В.Д. Ужченко]. - Луганськ : ДЗ «ЛНУ ім. Т. Шевченка», 2008. - № 2 (14). - С. 131-139.
4. Яцкевич О.О. Смислова наповненість імені концепту «Воля» в українській афористиці / О.О. Яцкевич // Лінгвістичні дослідження: [збірник наукових праць / за заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко]. - Х., 2007. - Вип. 23. - С. 100-105.
5. Яцкевич О.О. Функціонування фразеологізмів зі значенням «воля» у романі Юрія Андруховича «Перверзія» / О.О. Яцкевич // Лінгвістичні дослідження: [збірник наукових праць / за заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко]. - Х., 2006. - Вип. 18. - С. 61-65.
6. Яцкевич О.О. Концепт «Воля» як рефлексія української ментальності / О.О. Яцкевич // Культура народов Причерноморья: Научный журнал / [гл. ред. Ю.А. Катунин]. - Симферополь, 2008. - № 137. - Т. 1. - С. 306-309.
7. Яцкевич О.О. Лінгвокультурний концепт «Воля»: динаміка смислоутворення (на прикладі концептного сегмента «Сила») / О.О. Яцкевич // Мова і культура. Вип. 10. Том II (102). - К., 2008. - С. 92-96.
8. Яцкевич О.О. Моделювання українського концепту «Воля» (концептний сегмент «Бажання» // Філологічні студії: [збірник наукових праць / за заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко]. - Х., 2009. - С. 99-109.
9. Яцкевич О.О. До питання про співвідношення концепту й мовного знака / О.О. Яцкевич // Лінгвістична палітра: [збірник наукових праць з актуальних проблем лінгвістики / за заг. ред. проф. Л.А. Лисиченко]. - Х., 2009. - С. 105-111.
10. Яцкевич О.А. Особенности фразеологической вербализации концепта «Воля» в украинской языковой картине мира / О.О. Яцкевич // Фразеология и когнитивистика: материалы 1-й Междунар. науч. конф. (Белгород, 4-6 мая 2008 года): в 2 т. / [отв. ред. Н.Ф. Алефиренко]. - Белгород : БЕЛГУ, 2008- . -
11. Т. 1. Идиоматика и познание. - 2008. - С. 214-218.