Філософсько-методологічний інструментарій дослідження "хронополітики" в якості метатеоретичного концепту. Соціально-світоглядні та культурно-антропологічні основи. Характер трансформаційних процесів в українському суспільстві з огляду на хронополітику.
Аннотация к работе
У ряді розробок «хронополітика» ототожнюється із владним проектуванням, розподілом і перерозподілом соціального часу і трактується як прояв суперечності між лінійним і циклічним часом (О. Незважаючи на невизначений понятійний статус, термін «хронополітика» із середини 90-х років ХХ століття впевнено проникає до програм вищих навчальних закладів і навчальних посібників з суспільних дисциплін. Із соціально-філософської точки зору поява неологізму «хронополітика» актуалізує проблему часу - одну з «вічних» проблем, осмислюючи які, філософія щоразу ставить питання про свою власну природу і разом з тим про природу епохи, суспільства, людини. Актуальності дослідженню «хронополітики» надає і той аспект думки, який можна назвати «перевідкриття через час» (rediscovering by the time), започаткований у роботах К. Актуальність пропонованого дослідження вбачається також у необхідності виявлення пізнавального ресурсу, властивого «хронополітиці», для поглиблення розуміння реалій і тенденцій сьогодення: глобалізації і фрагментації світу, гіпертехнізації побуту і віртуалізації стосунків, ущільнення масиву просторово-часових відношень, темпоральної дезорієнтації та суперечливої автономізації людини.Герменевтичний аналіз текстів дозволяє встановити, що понятійна невизначеність «хронополітики» є наслідком бінаризації підходів до розуміння категорії «час» та абсолютизації якогось одного із її аспектів: реляційного, субстанційного, хронологічного, метричного (бюджетного), синхронії або діахронії, а також одностороннім розумінням «політики» як причинного впливу інститутів влади та ідеологізованим, «партійним» підходом до трактування змісту якісних модусів часу. «Особливості соціально-філософського аналізу сутності «хронополітики»» зясовується загальний контекст появи терміна «хронополітика» в теоретичній рефлексії і визначається методологічний інструментарій дослідження. У підрозділі представлено загальне бачення дослідження: зясування причин звернення до «хронополітики», формулювання акцентованих нею пізнавальних проблем, покроковий розгляд їх з позицій соціокультурного підходу для конкретизації змісту «хронополітики». «Хронополітика» як метатеоретичний концепт» присвячено встановленню складу, структури та розривів змістовного поля концепту «хронополітика». Визначено, що зовнішнє коло утворюють концепти, які в проаналізованих наукових та філософських текстах «відсилають» творчо-пошукову думку до «хронополітики»: Хронос, Історія, Повсякденність, ритм, час, простір, темпоральність, політика, геополітика, щільність населення, держава, революція, територія, інститут, суспільство, цивілізація, традиція, вічність, культура, трансформація, місто, конфлікт тощо.У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що проявляється у встановленні соціально-пізнавальних функцій концепту «хронополітика» та визначенні його суспільно-світоглядного, соціально-аксіологічного і культурно-антропологічного змісту. Аналіз пізнавальної ролі та епістемологічного статусу терміна «хронополітика» у науковій і філософській літературі дозволяє твердити, що він виступає переважно в ролі ілюстративного, допоміжного засобу, залучуваного для викладу різних дослідницьких точок зору на процеси культурних і соціальних трансформацій. Встановлено, що змістовна невизначеність терміна «хронополітика» є наслідком бінаризації підходів до розуміння категорії «час» і абсолютизації одного із аспектів часу. В ході розгортання логіки становлення концепту «хронополітика» як засобу трансформації бінарно-опозитивних підходів у синтетично-конструктивний, було окреслено коло понять, які «відсилають» до досліджуваного концепту, визначено складові концептуального «перехрестя проблем», вказаного «хронополітикою». Визначено, що концепт «хронополітика» виражає змінюваність міри соціокультурної єдності суспільних утворень, гранями якої виступають модальності часу, цінності і соціальності.
План
Основний зміст роботи
Вывод
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що проявляється у встановленні соціально-пізнавальних функцій концепту «хронополітика» та визначенні його суспільно-світоглядного, соціально-аксіологічного і культурно-антропологічного змісту. Результати дослідження дають підстави сформулювати наступні висновки: 1. Аналіз пізнавальної ролі та епістемологічного статусу терміна «хронополітика» у науковій і філософській літературі дозволяє твердити, що він виступає переважно в ролі ілюстративного, допоміжного засобу, залучуваного для викладу різних дослідницьких точок зору на процеси культурних і соціальних трансформацій. Встановлено, що змістовна невизначеність терміна «хронополітика» є наслідком бінаризації підходів до розуміння категорії «час» і абсолютизації одного із аспектів часу. Відзначено, що ряду дослідницьких підходів властива недостатньо глибока диференціація змістів понять «соціальне» і «політичне», однобічне розуміння політики у якості причинного впливу інститутів влади, яке поєднується із тенденційним трактуванням змісту якісних модусів соціального часу.
2. В роботі визначені методологічні засади соціально-філософського дослідження сутності «хронополітики» як феномена теоретичної рефлексії. Обґрунтовано, що пізнавальний потенціал найповніше розкривається при його розгляді як метатеоретичного концепту в межах соціокультурного підходу. В ході розгортання логіки становлення концепту «хронополітика» як засобу трансформації бінарно-опозитивних підходів у синтетично-конструктивний, було окреслено коло понять, які «відсилають» до досліджуваного концепту, визначено складові концептуального «перехрестя проблем», вказаного «хронополітикою».
3. Визначено, що концепт «хронополітика» виражає змінюваність міри соціокультурної єдності суспільних утворень, гранями якої виступають модальності часу, цінності і соціальності. У суспільно-буттєвому сенсі хронополітика постає сукупністю ціннісно-раціональних видів дії, поведінкових і комунікаційних актів, спрямованих на створення і відтворення різних форм соціокультурної єдності.
4. Досліджено соціально-світоглядні і культурно-антропологічні основи хронополітики. Показано, що взаємозвязок між типами соціальності, системами цінностей і образами часу, властивих формам людської сумісності, обумовлені уявленнями про трансцендентну сутність, асоційовану з ідеальними образами спів-буття людей. Виділено темпоральні і множинні модуси соціальності, що виступають основою системи хронополітичних вимірів соціокультурного континууму: структурного, процесуального і субєктного.
5. Історико-філософська реконструкція витоків уявлень про модуси часу дозволила обґрунтувати запропоновану в роботі культурно- і ціннісно-детерміновану матрицю часових модальностей, що виступає онтологічною основою хронополітики. Матрицю утворюють модальності «ніколи», «тоді», «тепер», «завжди».
6. Виділено основні прояви хронополітики: 1) наближення соціокультурних форм людської сумісності до граничних структур соціальності, яке супроводжується змінами у світовідношенні людини, системі цінностей і образах часу; 2) моменти взаємотрансформації акцидентально-кількісного «соціального» і якісно-визначеного «політичного»; 3) мета-комунікація між людиною і соціальним інститутом.
7. Обґрунтовано, що перманентний процес переходу між «спільнотними» і «суспільними» структурами реалізується через стан «маси», знаходячи вияв у кількісних змінах персонального складу проміжних структур соціальності. Досліджено темпоральні аспекти «соціального» і «політичного». Запропоновано хронополітичну схему взаємодії «соціального» і «політичного», згідно якої оновлення «соціального» реалізується через моментну акумуляцію в «політичному» множинного вибору діючих осіб, орієнтованого на нові цінності.
8. Досліджено субєктний аспект хронополітики, повязаний із мета-комунікацією між людиною і соціальним інститутом. Встановлено, що ця взаємодія опосередковується трансцендентними компонентами особистості і ціннісним вмістом глибинних пластів культури, представлених соціальним інститутом. Проаналізовано темпоральний аспект мета-комунікації, виділено його складові, що відіграють чільну роль у забезпеченні соціальної стабільності: «чекання» і «обіцянка».
9. Проаналізовано хронополітичні особливості соціокультурних трансформацій в сучасні Україні. Обґрунтована необхідність набуття інституційної компетентності громадянами України, підвищення ролі критичної і самокритичної складових світогляду як основи відповідального ставлення до творення майбутнього. Висунуто ідею Нового Міста - цивілізаційної форми, спроможної інтегрувати зародки «завтрашніх» форм соціокультурної єдності.
Список литературы
1. Шпітун І. Простір і час як ресурси влади: спроба методологічного аналізу // Філософія. Культура. Життя: Міжвуз. зб. наук. праць. - Вип. 11. - Дніпропетровськ: Центр екон. освіти, 2001. - С. 114 - 124.
2. Шпітун І. Влада і час // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури: Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2003. - С. 134 - 151.
4. Шпітун І. Хронополітика і проблема «тепер» // Філософія. Культура. Життя: Міжвуз. зб. наук. праць. - Вип. 24. - Дніпропетровськ: ДДФА, 2004. - С. 174 - 190.
5. Шпітун І. Соціальність: ідеальні типи і темпоральність // Філософія. Культура. Життя: Міжвуз. зб. наук. праць. - Вип. 28. - Дніпропетровськ: ДДФА, 2007. - С. 190 - 200.
6. Шпітун І. Хронополітика: метафора, ентимема, концепт. - Грані. - 2007. - №2 (52). - С. 73 - 79.
7. Шпітун І. Метафізика і соціальність // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури: Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. - С. 439 - 448.