Амбулаторне добове моніторування артеріального тиску у хворих з артеріальною гіпертензією. Ефективність лікування еналаприлом при монотерапії та в поєднанні з гідрохлортіазидом. Взаємодоповнююче значення різних методів вимірювання артеріального тиску.
Аннотация к работе
Проведення тестів із фізичним навантаженням хворим на АГ не ввійшло в широку клінічну практику, що повязано, на думку деяких дослідників, з більшою небезпекою виникнення ускладнень під час проведення стрес-тестів у хворих на тяжку гіпертензію [Fagard R et al., 1996; Tsao T. et al., 1998]. Проте показано, що у хворих на мяку (М) та помірну (П) АГ проведення стрес-тестів із дозованим фізичним навантаженням, зокрема велоергометрії (ВЕМ), може дати додаткову інформацію, оскільки доведено звязок між величиною приросту АТ при фізичному навантаженні та виникненням серцево-судинних ускладнень [Filipovsky J et al., 1992; Kei Tsumura et al., 2002; Kjeldsen S.E. et al., 2001; Mundal R. et al., 1996] . Покращити якість медикаментозного лікування хворих на мяку та помірну АГ за рахунок удосконалення контролю за рівнем АТ протягом доби та при фізичному навантаженні. Оцінити ефективність моно-(еналаприлу малеат) та комбінованої (еналаприлу малеат із гідрохлортіазидом) АГТ у хворих на мяку і помірну артеріальну гіпертензію, використавши при цьому різні методи контролю (офісне вимірювання АТ, АДМАТ та контроль АТ при ВЕМ). У результаті проведеного дослідження показано, що АДМАТ є більш обєктивним методом оцінки ефективності АГТ у порівнянні з офісним вимірюванням, незалежно від цільового рівня офісного АТ, і єдиним із методів, що застосовується в клінічній практиці на сучасному етапі, яким можна підтвердити адекватність АГТ за рівнем АТ протягом доби.Було обстежено 230 хворих на мяку та помірну АГ (офісний САТ 140 - 180 мм рт.ст., ДАТ 90-109 мм рт.ст., тобто ступені I або II згідно з класифікацією ВООЗ та МТГ (1999 р). віком від 18 до 65 років. В обстеження не включались хворі на АГ у період вагітності та лактації, залежні від алкоголю і/або наркотиків, із психічними захворюваннями; у разі відсутності готовності до співробітництва; із прогресуванням гіпертензії протягом останнього місяця; з інсультом, емболією легень, інфарктом міокарда у період не раніше 3 місяці до дослідження; із серцевою недостатністю II функціонального класу і вище згідно з класифікацією Нью-Йоркської асоціації серця; з вадами серця, аорти і білатеральним стенозом ниркових артерій; з нестабільною стенокардією і стенокардією напруги III - IV функціонального класу; з клінічно значимими захворюваннями органів дихання, шлунково-кишкового тракту, нервової системи, гематологічними або нирковими захворюваннями в стадії загострення; при наявності злоякісного або автоімунного захворювання, клінічно значимого ендокринного захворювання (за винятком компенсованого діабету 2-го типу); з тяжким ожирінням, гіперкалійемією; в разі підвищеної чутливості до інгібіторів АПФ, при наявності ангіоневротичного набряку в анамнезі; в разі регулярного прийому нестероїдних протизапальних засобів, за винятком мазей і аспірину в добовій дозі 100 - 325 мг; при наявності ниркової недостатності, гемодинамічно значимих аритмій (постійна форма тріпотіння та фібриляції передсердь); з паркінсонізмом або іншими захворюваннями, що супроводжуються тремором; з порушенням атріовентрикулярної провідності вище 1-го ступеня. Для оцінки ефективності лікування використовували наступні критерії: за даними офісного вимірювання терапія вважалася ефективною у разі досягнення цільового АТ нижче 140 / 90 мм рт.ст., за даними АДМАТ - у разі нормалізації середньодобового АТ (125/80 мм рт.ст. і нижче) або нормалізації середнього денного АТ (135/85 мм рт.ст. і нижче).Окрім цього, у частини хворих (n = 83), що були відібрані шляхом випадкової вибірки, були проведені розрахунки індексу гладкості та модифікованого індексу гладкості. Комбінована з Гх терапія була призначена 72 (31,3 %) пацієнтам: у дозі 12,5 мг - 32 (14%) пацієнтам, 25 мг - 28 (12,1%) пацієнтам, 50 мг - 12 (5,2%) пацієнтам. Через 12 тижнів лікування офісний АТ 130/85 мм рт.ст. і нижче був у 99 (45%) пацієнтів (серед них у 63% була МАГ і у 37% хворих - ПАГ), при цьому нормалізацію СРДБ та СРДН рівня АТ було досягнуто відповідно у 56,6 та 67,7% пацієнтів.Дисертаційна робота розвязує наукову задачу, що передбачає покращення результатів терапевтичного лікування хворих на артеріальну гіпертензію за рахунок удосконалення контролю АТ методом добового моніторування АТ та при дозованому фізичному навантаженні і відповідно оптимальному призначенні антигіпертензивної терапії. У проведеному дослідженні визначено, що досягнення стандартного цільового офісного АТ (140/90 мм рт.ст. і нижче) при застосуванні монотерапії еналаприлом спостерігалось у 57,7% випадків, а при використанні комбінованої терапії еналаприлом з гідрохлортіазидом - у 77,7% пацієнтів. Результати проведеного дослідження показали, що жорсткий цільовий рівень офісного АТ (130/85 мм рт.ст. і нижче) при застосуванні комбінованої двокомпонентної терапії був досягнутий у 99 (45%) хворих (з них у 63% пацієнтів була мяка і у 37 % - помірна артеріальна гіпертензія). Достовірна кореляція між систолічним середнім добовим та офісним артеріальним тиском, що спостерігалась на початку лікування, значно зм