Теоретичні та практичні проблеми конституційно-правового становища й статуса омбудсмана. Розробка пропозицій організаційно-правового характеру та практичних рекомендацій з метою оптимізації становлення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Аннотация к работе
Омбудсман являє собою один із ключових факторів створення гарантій демократичного розвитку суспільства та реалізації принципу визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю. Автор виходить з того, що кожна держава, де діє омбудсман, має свої національні, історичні та юридичні особливості й традиції, які впливають на законодавче врегулювання його правового статусу, і будь-яка з моделей цього правозахисного інституту являє для нас науковий інтерес, зважаючи на те, що інститут омбудсмана в цих країнах уже пройшов етап свого становлення, довів свою контрольно-наглядову та правозахисну ефективність. Особливо актуальним у цьому плані є вивчення досвіду становлення інституту омбудсмана в країнах, де цей інститут функціонує тривалий час, та в країнах Східної Європи і СНД, виходячи з їх спільного з Україною історичного минулого, яке наклало певний відбиток на протікання процесів посткомуністичного розвитку та породжує схожі проблеми організації та функціонування інституту омбудсмана в цих країнах. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства і праць вітчизняних та зарубіжних науковців, присвячених дослідженню правового статусу омбудсмана, розкрити правову природу цього інституту, провести комплексне дослідження проблем його становлення та розвитку у світі й в Україні, дати характеристику існуючих моделей цього правозахисного інституту і його схему в Україні, розробити на цій основі пропозиції організаційно-правового характеру і практичні рекомендації з метою оптимізації становлення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. правовий омбудсман рада уповноважений З метою всебічного аналізу конституційно-правового статусу інституту омбудсмана також застосовувалися такі загальнонаукові та спеціальні наукові методи, як історико-правовий, завдяки якому досліджувалася еволюція інституту омбудсмана, основні етапи його становлення у світі; порівняльно-правовий, який дав можливість охарактеризувати різноманітні схеми інституту омбудсмана, порівняти їх правовий статус.У більшості країн омбудсман призначається на посаду парламентом, проте є чимало держав, де участь у призначенні омбудсмана бере не тільки парламент, а й інші органи державної влади (глава держави, уряд і т. ін.), які мають право чи то рекомендувати свої кандидатури на цю посаду, чи то самостійно призначати омбудсмана. Стосовно українського омбудсмана можна уточнити, що для нього характерні такі риси: по-перше, це орган державної влади у формі посадової особи; по-друге, він незалежний; по-третє, одноособовий; по-четверте, він призначається Верховною Радою України; по-пяте, український омбудсман - політично нейтральний орган; по-шосте, він на постійній основі здійснює контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції; по-сьоме, Уповноважений провадить свою правозахисну діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які він отримує за власною ініціативою та зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників або народних депутатів України; по-восьме, він діє неформально на власний розсуд; по-девяте, Уповноважений керується у своїй діяльності Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України; по-десяте, сила його рішень не має обовязкового характеру. “Елементи конституційно-правового статусу омбудсмана” зазначається, що складні, багатогранні звязки, які виникають між омбудсманом і громадянами, омбудсманом та державою і різноманітними громадськими обєднаннями фіксуються в юридичній формі, що являє собою конституційно-правовий статус омбудсмана, який, як обгрунтовується в дисертації, складається з основних та неосновних елементів. Всі інші елементи конституційно-правового статусу омбудсмана - форми і принципи його діяльності, відповідальність - виступають неосновними елементами статусу омбудсмана, оскільки, як правило, вони не завжди мають пряме законодавче закріплення, а виводяться із змісту і логіки його повноважень. Функціонування ж омбудсманів у статусі автономних контрольно-наглядових органів чи інституцій контрольно-наглядової гілки влади носить особливий правозахисний характер, оскільки за цих обставин омбудсмани виступають елементом системи “стримувань і противаг” законодавчої, виконавчої та судової гілок влади у сфері прав людини і своєю діяльністю сприяють недопущенню порушень прав людини з боку різних органів державної влади.Основними складовими зазначеної теорії є, по-перше, правова природа інституту омбудсмана, яка розкривається через його риси, елементи конституційно-правового статусу, функції і місце в системі органів державної влади, по-друге, конституційно-правовий процес становлення інституту омбудсмана у світі, по-третє, моделі цього інституту. Проведене дослідження дозволило запропонувати низку визначень основоположних наукових категорій і понять