Генезис автономних утворень. Становлення й розвиток автономій в історії українського державотворення. Автономія як чинник проблем: децентралізація влади, врегулювання міжетнічних, міжнаціональних суперечностей, оптимізація системи місцевого управління.
Аннотация к работе
Саме в Європі були утворені визначальні для державної та правової історії форми та інститути, а європейський досвід справив значний вплив на політичний розвиток країн інших континентів. У цьому звязку викликають великий інтерес передумови виникнення, законодавче регулювання, повноваження та реальне значення одного з найстаріших і найважливіших державних інститутів - автономних утворень та їх ролі у державному будівництві. Так виникла одна з глобальних суперечностей між державою і нацією, що й досі справляє великий вплив на хід державотворчих процесів. Їх позитивний досвід створення ефективних правових та організаційних гарантій захисту прав як національних меншин, так і корінних народів має важливе значення для удосконалення сучасних державних форм у країнах-членах Співдружності Незалежних Держав, які в кінці минулого століття пережили великі політичні та соціально-економічні потрясіння і нині стали на шлях системних перетворень в основних сферах життєдіяльності суспільства, в тому числі й у сфері міжнаціональних, міжетнічних відносин. Удосконалено: - визначення поняття автономії в конституційному праві; дисертантка розглядає її як форму організації державності, за якої держава для врахування національних, історичних, економічних, географічних, релігійних та інших особливостей населення окремих адміністративно-територіальних одиниць надає їм розширені права з питань місцевого управління або забезпечує політичні та культурні запити різних форм цих груп населення шляхом їх екстериторіальної самоорганізації;"Класифікація держав за їх типами у процесі державно-історичного розвитку" відзначається, що проблеми типології держав з середини XIX ст. розглядаються в теорії держави і права переважно з позиції формаційного підходу. "Поняття і структура форми держави" автор обґрунтовує визначення форми держави, як комплексного конституційно-правового інституту, що визначається трьома складовими: формою державного правління, формою державного устрою та формою державного режиму. Автор дотримується точки зору, згідно з якою форма правління держави - це один з її головних елементів, що розкриває організацію верховної державної влади, правовий статус найвищих органів держави (насамперед її глави), принципи взаємовідносин між ними, а також участь громадян у формуванні цих органів. Зясовуючи сутність другого елементу форми держави - її державного устрою, автор підтримує точку зору щодо правомірності поділу держав за цією ознакою на два основні види - унітарні та федеративні. Третім важливим елементом форми держави є державний режим, який характеризує порядок діяльності держави, справжній стан демократії в країні, співвідношення організаційних і примусових методів впливу органів державної влади на економічні, міжкласові, міжнаціональні, міжконфесійні, ідеологічні відносини.В дисертації констатується: оскільки конституції європейських федерацій приймалися у різний час і в різних історичних умовах, це відбилося, як на формах держави в цих країнах, так і на особливостях форм їх автономій. До них належать: а) наявність конституції, прийнятої легітимним шляхом; б) закріплення принципу автономії, форму якої визначено у федеральній конституції з урахуванням історичних, міжнаціональних, мовних, міжконфесійних відносин серед різних груп її населення; в) розмежування компетенції між федеральними органами державної влади та субєктами федерацій; г) вибір форми організації і функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування у субєктах федерацій. Розділ 5 "Історико-правовий огляд автономних утворень на території СРСР (1922-1991 рр.)" складається з шести підрозділів у яких досліджуються процеси становлення й розвитку державного устрою СРСР як федеративної держави, субєкти якої у своєму складі мали розгалужену систему національно-територіальних автономій різних рівнів. "Утворення Російської федеративної держави та формування у її складі перших автономій" зроблено аналіз досвіду утворення перших радянських автономій та їх правового статусу. Якщо у першій половині 1918 р. основною і єдиною формою автономій була автономна республіка, то вже у другій половині цього року утворюється така нова форма автономії як трудова комуна, а з 1920 р. починає широко застосовуватися автономна область, що було обумовлено національно-специфічними та історичними особливостями народів, що населяли Росію.У нових конституціях країн СНД, які були прийняті упродовж 1993-1999 рр., закріплені серйозні зміни в державному устрої, ставлення до загальноприйнятих у світовому співтоваристві демократичних цінностей, нова організація органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Розглядаючи конституційні основи організації державної влади і місцевого самоврядування України в сучасний період, дисертантка звертає увагу на неоднозначність змісту окремих конституційних положень, що визначають межі і порядок здійснення своїх функціональних повноважень органами державної влади і місцевого самоврядування. Розділ 7 &q