Соціально-економічні і культурні проблеми кримських татар. Недостатня присутність в АРК української мови та культури. Міжконфесійна і міжнаціональна ситуація. Вплив кримінальних угрупувань на діяльність органів влади. Оцінка населення зовнішнього впливу.
Аннотация к работе
Основні державні ознаки Криму зводяться до такого: 1) Крим є державним утворенням - республікою; 2) він має свою Конституцію; 3) як регіональна діє система державних органів Автономної Республіки Крим на чолі з Верховною Радою і Радою міністрів; 4) державні органи Автономної Республіки Крим, насамперед Верховна Рада і Рада міністрів, видають у межах своїх повноважень відповідні правові акти, які складають регіональну систему правових актів Автономної Республіки Крим. До цих обмежень належать такі: 1) межі повноважень Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України; 2) її Конституцію затверджує Верховна Рада України; 3) нормативно-правові акти найвищих органів державної влади Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України і приймаються відповідно до Конституції України та актів її найвищих органів державної влади (закони, акти Президента України і Кабінету Міністрів України) та на їх виконання; 4) повноваження та порядок формування і діяльності найвищих органів державної влади Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією і законами України, а також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції; 5) суди Автономної Республіки Крим належать до єдиної системи судів України; 6) Конституція України визначає ті питання, нормативне-правове регулювання яких має право здійснювати Автономна Республіка Крим; 7) Конституція України визначає питання, які належать до відання Автономної Республіки Крим. Довготривалий конфлікт навколо визначення правового статусу Криму фактично завершився 23 грудня 1998р., коли Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим», попередньо прийнятий на другій сесії Верховної Ради АРК 21 жовтня 1998р. По-четверте, Конституція АРК надає Верховній Раді Криму певні повноваження всупереч положенням Конституції України, Закону України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» та інших законів, а саме: O відповідно до Конституції України (п.16 ч.І ст.92), спеціальний статус міст визначається виключно законами України. По-шосте, Конституція АРК відносить до відання Автономної Республіки Крим, її представницького органу, певні повноваження, надання яких не передбачене Конституцією України, Законом України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» та іншими законами, зокрема: O участь у формуванні та здійсненні основних принципів зовнішньо-політичної діяльності України (п.З ч.І ст.18 Конституції АРК) та зовнішньоекономічної діяльності, зовнішніх зносин (п.11 ч.2, ч.З ст.18; аб.13 ч.2 ст.38 Конституції АРК);Громадяни України вважають приблизно однаковою силу впливу України (30,5% респондентів оцінюють його як сильний) і Росії (33%). Якщо в Україні в цілому вплив Туреччини вважають незначним (сильний вплив - 5,6%, майже не впливає - 27,3%), то кримчани бачать цей вплив не набагато меншим від російського: сильний вплив-15,8%о опитаних, майже не впливає - 34,8%. В Україні переважають думки, що Крим має бути звичайною областю в складі України (37,7% респондентів в Україні, 10% - в Криму), і що Крим повинен бути автономною республікою за територіальною ознакою (38,8% - в Україні, 25,9% - в Криму). Розвиток економічних відносин АРК і Росії сприяє створенню в автономії нових робочих місць, розвитку туристичного бізнесу, загалом - поглибленню взаємовигідної співпраці між Україною та Росією. З одного боку, це сприяє задоволенню культурних потреб кримчан, поглибленню взаємин між Україною і Росією; з іншого - створює можливості для цілеспрямованого впливу на населення автономії з боку РФ, в першу чергу для України і Криму, як українського, в цілому.Україна, йдучи на відновлення Кримської Автономії, значною мірою поступилася власними інтересами на догоду зовнішнім силам, але водночас несе тягар відповідальності за стабільність і безпеку в регіоні. Хоч би скільки утворювалося міфів щодо "дарунка Хрущова", тобто акту передання Криму з РРФСР до України в 1954 р., в сучасній перспективі слід визнати, що такий стан речей усе ж виявився більш безпечним і більш прийнятним для ситуації в пострадянському просторі. За умов, якби Крим продовжував існувати під опікою Москви, переселення кримських татар, розпочате напередодні краху СРСР, мало б такий само стихійний і неорганізований характер, а московський владний істеблішмент, зайнятий внутрішніми справами й налаштований на силові засоби вирішення конфліктних питань, безумовно спровокував би ще одну Чечню, що призвело б до руйнації всієї економіки півострова, значного відпливу "російськомовного" населення на Південь України. Крим вийшов за межі правового поля України, вертикаль виконавчої влади України в автономії була фактично зруйнована. Модель відносин між Центром і автономією базувалася на наступних принципах: відмова від силових методів вирішення конфлікту; гарантії збереження автономії Криму; міжнародно-правове оформлення військової присутності Росії в Криму; розширення економ
Вывод
Крим - важливий стратегічний регіон південно-східного вектора зовнішньополітичних орієнтацій України, ключовий пункт на шляхах, що ведуть до Середземноморя та Близького Сходу. Втрата контролю над Кримом здатна створити велику загрозу національній безпеці й національним інтересам української держави. Кримська проблема набуває значення, яке виходить далеко за межі внутрішньої ситуації України. Україна, йдучи на відновлення Кримської Автономії, значною мірою поступилася власними інтересами на догоду зовнішнім силам, але водночас несе тягар відповідальності за стабільність і безпеку в регіоні.
Хоч би скільки утворювалося міфів щодо "дарунка Хрущова", тобто акту передання Криму з РРФСР до України в 1954 р., в сучасній перспективі слід визнати, що такий стан речей усе ж виявився більш безпечним і більш прийнятним для ситуації в пострадянському просторі. За умов, якби Крим продовжував існувати під опікою Москви, переселення кримських татар, розпочате напередодні краху СРСР, мало б такий само стихійний і неорганізований характер, а московський владний істеблішмент, зайнятий внутрішніми справами й налаштований на силові засоби вирішення конфліктних питань, безумовно спровокував би ще одну Чечню, що призвело б до руйнації всієї економіки півострова, значного відпливу "російськомовного" населення на Південь України. Внаслідок цього кримськотатарський етнос був би або зовсім винищений, або утворив би ісламсько-фундаменталістську державу, оскільки саме такий тип етнічної консолідації, як можна бачити на прикладі Афганістану або Чечні, здатний протистояти значній військовій потузі великої держави. Така держава, що, безумовно, опинилася б у ситуації геополітичної ізоляції, стала б осередком міжнародного тероризму й наркобізнесу, куди б стікався і де б знаходив притулок кримінальний елемент з усього пострадянського простору. Таким чином склалася б значно більша загроза національній безпеці як України, так і Росії. За таких умов, навіть приєднання Криму до Туреччини виявилося б куди меншим лихом оскільки принаймні тут існував би тоді хоч якийсь порядок.
Належність Криму до України обєктивно сприяла помякшенню конфліктної напруженості на півострові. Владні структури в Києві, зайняті проблемами розбудови державності, не схилялися до силових рішень, а отже вимушені були піти на створення Кримської Автономії, щоб таким чином локалізувати наростання внутрішнього конфлікту між місцевим населенням і кримськотатарськими переселенцями. З іншого боку, це була також поступка кримським сепаратистам, які прагнули до повернення під опіку Москви. Відбулася, так би мовити, взаємна нейтралізація конфронтації протилежних сил і конфлікт не набув серйозних масштабів, тоді як Київ здобув стратегічний виграш, оскільки зайняв позицію стороннього арбітра, до якого звертаються і з яким рахуються обидві сторони. І хоча це аж ніяк не сприяло вирішенню проблем півострова, "гра на сподіваннях" зробила свою справу в гальмуванні розвитку конфлікту, завдяки часовому чинникові.
В Криму була створена специфічна автономія - не за національною, а за територіальною ознакою. Це негативно вплинуло на подальший розвиток політичної ситуації. З 1992р. Крим вийшов за межі правового поля України, вертикаль виконавчої влади України в автономії була фактично зруйнована. Цілком реальним був вихід Криму з-під юрисдикції України і його обєднання з Росією. В 1994-1998рр. окремі негативні тенденції вдалося нейтралізувати. Була відновлена керованість вертикаллю виконавчої влади в АРК, автономію було повернуто до правового поля України. Модель відносин між Центром і автономією базувалася на наступних принципах: відмова від силових методів вирішення конфлікту; гарантії збереження автономії Криму; міжнародно-правове оформлення військової присутності Росії в Криму; розширення економічних повноважень автономії; формування проукраїнськи налаштованої місцевої політичної еліти.
Однак, не всі проблеми вдалося вирішити, що спричинило накопичення конфліктного потенціалу, який дестабілізує й сучасну політичну ситуацію в АРК. Внутрішньополітична ситуація в АРК характеризувалася постійним політичним протистоянням, яке продовжується й тепер.
В Криму накопичений значний конфліктогенний потенціал. Перший вектор конфлікту повязаний з відносинами між Центром і автономією: зберігаються окремі протиріччя між Конституцією України та Конституцією АРК; не до кінця внормовані міжбюджетні відносини; українська культура та українська мова недостатньо представлені на території Криму; недосконалим є державний механізм попередження та розвязання політичних конфліктів в АРК. За певних умов, ці протиріччя можуть спричинити подальшу ескалацію політичної напруги між Центром та автономією, стати підґрунтям для агітаційної роботи сепаратистських сил у боротьбі за владу в АРК.
Другий вектор конфлікту визначається складною міжнаціональною та міжконфесійною ситуацією на півострові - зокрема, загостренням політико-правових і соціально-економічних проблем кримських татар, що провокує їх радикальні дії. До цих пір не налагоджений постійний діалог між органами державної влади та кримськими татарами. Населення Криму інших національностей недостатньо розуміє необхідність задоволення мовних і культурних потреб кримських татар. Зазначені проблеми можуть призвести до масових соціальних заворушень з серйозними наслідками.
На жаль, попри викладені вище гострі проблеми, в Україні до цих пір не розроблені основи державної політики стосовно вирішення ключових питань автономії, зокрема, кримськотатарського народу. Це змушує владу діяти в режимі реагування на політичні події та конфлікти, що виникають, у «пожежному порядку». Необхідно провести системний аналіз загроз національній безпеці в цьому регіоні, здійснити прогноз ситуації на середньо- та довгострокову перспективу. Це дасть змогу розробити обгрунтовану стратегію державної політики, яка була б спрямована на попередження й нейтралізацію конфліктів в АРК.
Кримський півострів знаходиться на перехресті геополітичних інтересів різних країн і міжнародних політичних сил. Свої інтереси в цьому регіоні мають Росія, Туреччина, країни мусульманського світу, інші держави.
Вплив зовнішніх факторів на ситуацію в Криму здійснюється переважно по трьох напрямах: російському, турецькому та ісламському. Дія практично кожного з них має комплексний характер і включає економічну, політичну, культурну та інформаційну складові.
Бачення ступеню та спрямованості зовнішнього впливу на політичну ситуацію в Криму у кримчан і населення країни в цілому досить різниться: громадяни України вважають силу впливу з боку Росії і України приблизно рівною, причому вплив України вони вважають позитивним, а вплив Росії - негативним. Населення Криму вважає вплив України сильним і негативним, а вплив Росії - не надто сильним і позитивним. Погляди на вплив Туреччини виявилися досить близькими - вплив не дуже сильний і переважно негативний.
Негативний вплив російського фактору на ситуацію в АРК зменшився. Разом з тим, російська присутність в АРК зберігається в усіх сферах - економічній, культурній, інформаційній, гуманітарній і військово-політичній. Зазначена присутність, з одного боку, сприяє налагодженню стабільних українсько-російських відносин, задоволенню культурних потреб кримчан, розвитку економіки АРК. З іншого боку, така присутність, за певних обставин, може бути використана РФ для цілеспрямованого впливу на політичну орієнтацію виборців, що, посуті, і вплинуло на вибори ВУКРАЇНІ як 2004р. так і 2006-го.
Дані соціологічного опитування свідчать про значний потенціал сепаратистських настроїв в АРК, який поки що має латентну форму і не проявляється в активних діях. Однак, такі настрої можуть посилитися, особливо, в разі погіршення соціально-економічного стану кримчан і зростання економіки РФ.
Турреччина надає допомогу для облаштування кримських татар, здійснює навчання кримської молоді в релігійних закладах, надсилає місіонерів, надає фінансову допомогу. Встановлені тісні звязки з громадськими організаціями, політичними партіями, органами державної влади Туреччини. За певних умов, Туреччина здатна впливати на настрої мусульман в АРК, однак, зазначений вплив сьогодні можна розцінювати лише як потенційну загрозу.
Вплив ісламського фактору стає все більш відчутним: фінансується будівництво мечетей, ісламських центрів, шкіл, бібліотек здійснюється місіонерська діяльність. Війна в Чечні опосередковано провокує політизацію кримськотатарського руху. Як потенційну загрозу необхідно розглядати можливість поширення в АРК радикальних ісламських течій.
Реально ці тенденції існують у нашому житті, взаємодіють поміж собою й надалі виявлятимуться, але так або інакше вибір полягає у визначенні домінанти розвитку, від якої врешті-решт і залежить: існуватиме єдине суспільство в Україні чи ні.
Список литературы
І. Нормативно-правові акти
1. Закон України «Про Автономну Республіку Крим» від 17 березня 1995р.
2. Закон України "Про відміну Конституції і деяких законів АРК" від 17 березня 1995 р.
3. Закон України "Про відновлення Кримської АРСР" від 12 лютого 1991 р.
4. Закон Республіки Крим «Про внесення змін і доповнень до Конституції Республіки Крим» від 7 вересня 1994р.
5. Закон України "Про Представництво Президента України в Республіці Крим" від 17 грудня 1992 р.
6. Закон України "Про розмежування повноважень між державними органами України і Криму" від 3 жовтня1992р.
7. Закон України «Про скасування Конституції і деяких законів Автономної Республіки Крим» від 17 березня 1995р.
8. Закон України "Про статус Автономної Республіки Крим" від 29 квітня 1992 р.
9. Конституція України від 28 червня 1996 р.
10.Рішення Конституційного Суду України у справі №1-20/2001 від 27 лютого 2001р.
11.Угоди між Україною та Російською Федерацією «Про взаєморозрахунки, повязані з розподілом Чорноморського флоту і перебуванням ЧФ Росії на території України»; «Про статус та умови перебування ЧФ Росії на території України»; «Про параметри розподілу Чорноморського флоту».
12.Указ Президента України «Про деякі питання взаємовідносин між центральними органами державної виконавчої влади і органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим» №278 від 31 березня 1995р.
13.Указ Президента України «Про органи державної виконавчої влади Автономної Республіки Крим» №759 від 19 серпня 1995р.
14. Указ Президента України «Про Представництво Президента України в Республіці Крим» №119 від 31 березня 1994р.
ІІ. Посібники та література
15.Административно-территориальные преобразования в Крыму. 1783-1998 гг. Симферополь, 1999. - 150 с.
16.Габриелян ОА., Ефимов СА., Зарубин В.Г. и др. Крнмские репатрианты: депортация, возвращение и обустройство. - Симферополь, 1998. - 273с.
17.Губогло М., Червонная С. Крымскотатарское национальное движение (1994-1996). Институт этнологии и антропологии РАН. Исследования поприкладной и неотложной этнологии. №101. - М., 1997. - 120 с.
18.Копиленко О. Л. Автономна Республіка Крим: проблеми правового статусу: Монографія. - К.: Таксон, 2002. - 342 с.
19.Копиленко О. Л. Україна і Крим: "переговори у справі нового ладу" (документи і матеріали). - К.: Новий парламентський інститут, Парламентське видавництво, 2001. - 232с.
20.Національний склад населення України та його мовні ознаки. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. - К., 2003. - С. 8.
21.Політична історія України: ХХСТ. У 6-ти т. - К.2002. - 424с.
22.Сергійчук В. Український Крим. - К., 2002. - С.265.
23. Смирнова Є.В. Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим в Україні: історія становлення (1991-2000 рр.) Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. - Харків. - 2002.
24.Тищенко Ю., Піховшек Я. Повернення кримських татар. Хроніка подій. - К., 1999 - 208 с.
ІІІ. Періодичні видання.
25.Велігодський В.М. Інститут Представництва Президента України в Криму: історія становлення // Схід - 2003. - № 6.
27.Дані Всеукраїнського перепису населення 2001 р. // Урядовий курєр. - 2002. - 28 січня.
28.Дацюк С. Кримські орієнтири України //День - №242, 29 грудня 1999.С.3-5.
29.Зоткін А. Інститут регіональної влади на прикладі Автономної республіки Крим: циркуляція і рекрутація владних еліт // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2003. - № 4. - С. 181-182.
30.Ільїн М. Етапи становлення внутрішньої геополітики Росії та України // Політична думка - 1999. - С120-139.
31.Кисла А. Кримські татари: незбіг векторів етнополітичного розвитку // Віче. - 2004. - № 1. - С. 61.
32.Кулик В. Без конфронтаційної риторики. Чи має українська держава підтримувати російську культуру? //Голос України.-18.11.1995.С.4-5.
33.Ларченко М. Ігнорування інтересів кримськотатарського народу було б нераціональною стратегією держави // Віче. - 2003. - № 9. - С. 76.
34.Пахомов Ю. Україна і Росія // Політична Думка - 1999 - С140-151.
35.Прибиткова И. Эмиграционный потенциал кримских татар // Социологические исследования. - 1999. - № 10. - С. 99-100.
36.Прибиткова И. Современные миграционные процессы: обустройство и адаптация ранее депортированных татар из Крыма // Социологические исследования - 2000. - №1. - С. 154, 155.
37.Прозорова Н.М. Особливості кримського регіоналізму // Віче. - 2003. - № 2. - С. 31-36.
38.Рибак В. Проблеми самоврядування та їх розвязання в Україні // Схід, №5 (42), 2001. - С.34-38.
39.Семена М. Кримські орієнтири: “загрози” й загрози // День - №2, 12.01.2000.
40. Сольчаник Р. Росія і Україна на пострадянському просторі // Ґенеза. Філософія, історія, політологія. - 1996. - С.178-189.
41.Червоная С. Кримськотатарський національний рух і сучасна ситуація в Республіці Крим // Етнічні меншини Східної та Центральної Європи: компаративний аналіз становища та перспектив розвитку. - К., 1994. - С. 105-108.
42.Чубаров Р. Інтеґрація кримськотатарського народу в українське суспільство: політико-правові аспекти // Національна безпека і оборона. - №4. - 2001.