Правовий режим мов національних меншин та мовні права даного суб’єкта правовідносин, закономірності їх регулювання в сфері освіти. Порядок правового регулювання мовних відносин у сфері діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування.
Аннотация к работе
У цьому аспекті важливо звернутися до законодавства і практики правового регулювання мовних відносин у зарубіжних країнах, що допоможе виробити науково обґрунтовані та продуктивні пропозиції з удосконалення вітчизняного мовного законодавства, підвищення рівня ефективності мовної політики України. на підставі аналізу різних способів конституційно-правового закріплення державної мови у зарубіжних державах розробити класифікацію держав за критерієм кількості державних мов, визначених на конституційному рівні; Характер предмета дисертаційного дослідження зумовив також використання порівняльно-правового методу - для порівняльного аналізу конституційно-правового закріплення державної мови, правового порядку використання мов національних меншин у зарубіжних країнах і в Україні, історичного методу - для аналізу історії правового регулювання мовних відносин у сфері освіти в Україні; системного - з метою визначення і дослідження структурних елементів конституційно-правового інституту правового регулювання мов; формально-логічного - при формулюванні понять і таких визначень, як мовні відносини, державна мова, мова меншини, принципи мовної політики; статистичного - при дослідженні інформації стосовно розподілу учнів денних загальноосвітніх навчальних закладів за мовами навчання по регіонах України, інформації щодо розподілу мовлення програм на телебаченні за мовами в регіонах України. Такими критеріями слід вважати: роль, що виконує мова у суспільстві і державі (офіційна мова не вказує на державотворчу роль мови певної нації, державна ж мова, навпаки, виконує консолідуючу функцію, оскільки обєднує всі національні групи країни в єдину спільноту - народ), територія вживання (державна мова в багатомовній державі є засобом офіційного спілкування на всій території держави, а норми офіційної, як правило, обмежуються лише територією певної автономії, області, району), сфери використання (офіційна мова є засобом лише офіційного спілкування, тобто використовується як робоча у діяльності органів влади, тоді як державна мова, окрім випадків, коли вона в державі виконує лише символічну функцію, використовується окрім офіційної сфери, ще й у сфері освіти, діяльності державних засобів масової інформації тощо); Удосконалено: - підходи до законодавчого закріплення принципів державної мовної політики та запропоновано встановити у законі про мови такі принципи: 1) рівність прав людини і громадянина незалежно від рідної мови, мови спілкування та заборона будь-яких обмежень (дискримінації) громадян за ознаками їх мовної належності; 2) державний захист державної мови та гарантування вільного використання мов національних меншин; 3) гарантування кожній людині свободи у виборі мови спілкування у приватних мовних відносинах та мови творчості; 4) врахування специфіки мовної ситуації, що склалася в цілому в державі та в окремих регіонах; 5) забезпечення належних форм і засобів обовязкового вивчення української мови як державної, а також вільного вивчення мов національних меншин, мов корінних народів і викладання цими мовами з урахуванням стану кожної мови на відповідних рівнях освіти; 6) урахування й раціонального використання зарубіжного досвіду мовної політики; 7) підтримка етнічних українців та інших осіб, які розмовляють українською мовою і проживають за межами України, тощо.Також, державна мова є мовою, якою ведеться діловодство в органах державної влади, мовою, якою видаються нормативно-правові акти держави, мовою офіційних заходів, тобто виконує функцію засобу офіційного спілкування у країні. Вказано, що основними ознаками державної мови є: 1) це національна мова, а не штучно створена, тобто мова, що виникла в результаті природного розвитку певної національної спільноти; 2) наявність у цій національній мові літературної, письмової форми, функціонально-стилістичної розвиненості та лексичної бази; 3) це є, як правило, мова титульного етносу у багатонаціональній державі, тобто такого, за яким названо національно-державне або національно-територіальне утворення; 4) це мова, яку проголошено державною у конституції або законі відповідної держави; 5) характеризується особливою сферою функціонування: це мова опублікування нормативно-правових актів держави, мова, якою ведеться діловодство в державних органах, мова судочинства, мова діяльності державних органів, офіційних назв, вивісок і т.д.; 6) держава повинна забезпечувати її функціонування на своїй території. Отже, державна мова - це національна мова, як правило, титульного етносу у багатонаціональній державі, яку проголошено державною у конституції або законі, що характеризується особливою сферою застосування (діяльність державних органів, судочинство, військова справа, правоохоронна діяльність і т.д.) і функціонування якої повинно забезпечуватися державою. Але на підставі аналізу практики конституційно-правового регулювання мовних відносин у зарубіжних країнах, у законодавстві яких одночасно використовуються терміни «державна мова» та «офіційна мова», автор робить висновок про те, що перша є