Обґрунтування конституційно-правового регулювання опозиційної діяльності в Україні на рівні Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування. Ознаки, функції та види опозиції. Вивчення іноземного досвіду регулювання опозиційної діяльності.
Аннотация к работе
Для повноцінної реалізації зазначених положень Конституції України, з урахуванням існуючої у нашій державі парламентсько-президентської форми правління, важливою є взаємодія держави та суспільства, а також формування умов змагальної, конкурентної політичної системи, що передбачає, зокрема, співіснування відмінних за своєю спрямованістю позицій влади та опозиції у представницьких органах влади різного рівня. У звязку з цим, у дисертації зосереджено увагу на діяльності трьох видів типових субєктів опозиційної діяльності: опозиційних парламентських фракцій Верховної Ради України, опозиційних фракцій Верховної Ради Автономної Республіки Крим та опозиційних фракцій (депутатських груп) представницьких органів місцевого самоврядування. З урахуванням нетривалого існування опозиції в Україні як невідємної та важливої складової представницьких органів влади, у дисертаційній роботі вивчено досвід низки зарубіжних країн, де опозиція давно де-факто і де-юре зайняла належне місце у системі державної влади. Актуальність наукової розробки сучасної теорії та практики опозиційної діяльності в Україні зумовлена тим, що у нашій державі відсутня чітка правова регламентація поняття опозиції, опозиційної діяльності та її субєктів, що породжує суттєві проблеми функціонування представницьких органів державної влади та діяльності у ній опозиції. Мета дисертації полягає у науково-теоретичному вивченні й розробленні концептуальних засад опозиційної діяльності в Україні, як однієї із складових забезпечення демократичного розвитку держави, виявленні її недосліджених аспектів та визначенні шляхів усунення прогалин у цій сфері, обґрунтуванні необхідності удосконалення законодавчого регулювання опозиційної діяльності шляхом прийняття двох законів України: "Про опозиційну діяльність у Верховній Раді України" та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо опозиційної діяльності у Верховній Раді Автономної Республіки Крим та представницьких органах місцевого самоврядування)".Розділ 1 "Загальна характеристика опозиційної діяльності в Україні та деяких зарубіжних державах" складається із двох підрозділів і присвячений дослідженню сутності опозиційної діяльності в Україні, методології дослідження цієї проблеми, а також досвіду опозиційної діяльності в деяких зарубіжних країнах, зокрема, у Великій Британії, Литві, Німеччині, Норвегії, Словенії, Польщі, Португалії, США, Фінляндії, Швеції та ін. Крім того, в цій частині дисертаційного дослідження робиться висновок, що вказані недоліки для влади можливо подолати шляхом сприйняття опозиції як природного, необхідного та повноправного інституту в системі державної влади, ведення з субєктами опозиційної діяльності конструктивного діалогу, врахування в процесі прийняття рішень конструктивних ідей та пропозицій, висунутих опозицією, прийняття законів України “Про опозиційну діяльність у Верховній Раді України” та “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо опозиційної діяльності у Верховній Раді Автономної Республіки Крим та представницьких органах місцевого самоврядування)”; для опозиції-розробки реальних моделей розвитку країни або відповідного регіону, вибору та використання адекватних та ефективних способів діяльності. У підрозділі 2.1 “Опозиційна діяльність як самостійний вид конституційно-правових відносин” запропоновано класифікувати опозиційну діяльність за видами: по відношенню до влади та інших партій: зовнішня (протиставлення опозиції владі), міжпартійна (всередині блоку політичних партій, парламентської більшості) та внутрішньопартійна (протистояння між окремими особами, що належать до однієї партії); за ступенем відношення представників опозиційної діяльності до роботи у вищих представницьких органах влади - парламентська та позапарламентська; за цілями діяльності: принципова (виступає проти даного конституційного ладу), структурна (виступає проти державної політики, що реалізується владою) та неструктурна (проти певних аспектів державної політики); в залежності від відношення до провладних субєктів конституційно-правових відносин: лояльна/відповідальна (співпраця з владою), нелояльна/невідповідальна (конфронтація з владою) та частково лояльну діяльність (погоджується з певними напрямами діяльності провладних субєктів конституційно-правових відносин, але не бажає брати участь у їх реалізації); за методами реалізації опозиційна діяльність може бути насильницькою (революційною) та еволюційною; за кількістю учасників - масова та елітарна. У цій частині роботи також досліджено основні повноваження субєктів опозиційної діяльності: використання передбачених законодавством легальних способів боротьби за владу; представлення інтересів всіх громадян України (відповідної територіальної громади), в тому числі своїх виборців, як у відповідному представницькому органу влади так і у всіх органах влади; опонування владі шляхом співпраці чи конфронтації; формування, публічне викладення й відстоювання свого альтернативного варіанту розвитку дер