Конституційно-правові гарантії трудових прав іноземців та осіб без громадянства в Україні - Статья

Проаналізовано підходи різних учених щодо визначення понять «право на працю» та «гарантії». Проанализировано подходы различных ученых относительно определения понятий «право на труд» и «гарантии». Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави [1]. Окрім права на працю, у міжнародних актах і конституціях відповідних держав установлюється певна система трудових прав, цей перелік не є вичерпним і має тенденцію до постійного збільшення. Фундаментальний характер права на працю полягає в тому, що воно є підґрунтям для інших трудових прав: права на оплату праці, права на відпочинок, права на безпечні та здорові умови праці, забезпечення рівних можливостей без усякої дискримінації в просуванні по роботі тощо.Отже, відповідно до зазначеного, будь-яка країна має поширювати конституційні права, свободи та обовязки не тільки на своїх громадян, а й на осіб, які в тій чи іншій ролі перебувають на її території. Виходячи з чинних Законів України: «Про правовий статус іноземців» від 17.02.2016, «Про громадянство України» від 19.02.2016, «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 03.03.2016, з урахуванням положень міжнародно-правових актів можна зробити висновок, що іноземець (іноземний громадянин) - це особа, котра є громадянином чи підданим іншої держави, це підтверджено відповідними документами, не є громадянином України, але в силу свого постійного чи тимчасового перебування на території України, а також інших причин перебуває в правовому звязку з Україною в особі її компетентних органів. Що ж до осіб без громадянства, то вони визначаються як особи, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїми громадянами. Вони, як правило, обмежуються в політичних правах, не можуть вимагати захисту від якої-небудь державою. Воно викликано тим, що апатрид (особа без громадянства) не перебуває в громадянстві цієї держави й не має юридично важливих доказів свого стосунку до громадянства іншої держави.

Отже, відповідно до зазначеного, будь-яка країна має поширювати конституційні права, свободи та обов’язки не тільки на своїх громадян, а й на осіб, які в тій чи іншій ролі перебувають на її території.

Тому з погляду конституційного права є важливим дослідження іноземців та осіб без громадянства в ролі субєктів конституційних правових відносин.

Виходячи з чинних Законів України: «Про правовий статус іноземців» від 17.02.2016, «Про громадянство України» від 19.02.2016, «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 03.03.2016, з урахуванням положень міжнародно-правових актів можна зробити висновок, що іноземець (іноземний громадянин) - це особа, котра є громадянином чи підданим іншої держави, це підтверджено відповідними документами, не є громадянином України, але в силу свого постійного чи тимчасового перебування на території України, а також інших причин перебуває в правовому зв’язку з Україною в особі її компетентних органів. Що ж до осіб без громадянства, то вони визначаються як особи, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїми громадянами.

Основною причиною без громадянства є різноманітні колізії національних законодавств про громадянство.

Оскільки в апатридів відсутній стійкий правовий зв’язок із певною державою, то це ставить їх у менш вигідне становище порівняно з громадянами держави, на території якої вони проживають. Вони, як правило, обмежуються в політичних правах, не можуть вимагати захисту від якої-небудь державою. У низці країн на осіб без громадянства не розповсюджується законодавство про працю й соціальне забезпечення. Держави регулюють правове становище осіб без громадянства за допомогою як національного законодавства, так і міжнародних договорів.

Між особами без громадянства і громадянами іноземних держав (іноземцями) існує юридично обґрунтоване розмежування. Воно викликано тим, що апатрид (особа без громадянства) не перебуває в громадянстві цієї держави й не має юридично важливих доказів свого стосунку до громадянства іншої держави. Правовий статус апатрида передусім визначається законами держави перебування. У разі переїзду апатрида в іншу державу його зв’язок із колишньою державою автоматично припиняється й виникає новий зв’язок із тією державою, де апатрид перебуває. Права та обов’язки апатрида, які набутті в колишній державі, автоматично не поновлюються. Вони визнаються тільки в тому випадку, якщо в новій державі діє закон щодо переходу цих прав і обовязків або ця держава виконує відповідні міжнародні зобов’язання.

Що стосується громадян іноземних держав, то вони підкоряються не тільки правопорядку країни перебування, а й зберігають права й обов’язки щодо своєї держави. В іноземних громадян як громадян певної держави існують юридично регульовані правовідносини із цією державою незалежно від місця перебування цих громадян. Подібна держава, вимагаючи лояльності від своїх громадян, зобов’язана забезпечити їм установлені законом права й захист як на власній території, так і за кордоном. Держава поширює свою владу на громадян, навіть якщо вони перебувають за межами її території. У зв’язку з цим громадяни цієї держави, перебуваючи за її межами як іноземці, користуються щодо держави свого громадянства низкою прав.

Отже, правовий статус іноземних громадян і осіб без громадянства при низці загальних рис - не одне й те саме. Наявні відмінності стосуються докорінної позиції - прав і обовязків особи щодо своєї держави: в іноземних громадян - це держава, яка надала їм громадянство, а в осіб без громадянства такої держави просто немає.

Обсяг прав і обовязків іноземців та осіб без громадянства визначається міжнародними договорами й національним законодавством держави, де вони перебувають. Визначення цього обсягу - справа внутрішньої компетенції кожної держави. Проте держава повинна при цьому виходити з міжнародних стандартів, які є загальновизнаними нормами міжнародного права.

Особливістю відповідальності іноземців та осіб без громадянства є те, що, на відміну від громадян України, у разі порушення законодавства України до них можуть бути застосовані спеціальні заходи відповідальності, а саме: скорочення терміну тимчасового перебування в Україні; видворення з України.

Загалом варто відзначити, що чинне на сьогодні законодавство України, яке регулює статус іноземців і осіб без громадянства, відповідає положенням відповідних міжнародно-правових актів, що діють у цій сфері, а також демократичним стандартам, що діють у більшості країн світу, де функціонує громадянське суспільство, у якому найвищою соціальною цінністю визнаються людина, її права та свободи. Крім цього, можна також констатувати, що реалізація іноземцями й особами без громадянства свого правового статусу в Україні, попри певні проблеми, загалом також відбувається згідно з відповідними міжнародно-правовими зобов’язаннями України.

1. Конституція України зі змінами та доповненнями від 16.01.2016 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/.

2. Бойко М.Д. Трудове право України : [навчальний посібник] / М.Д. Бойко. - К. : Олан, 2012. - С. 120.

3. Болотіна Н.Б. Трудове право України : [підручник] / Н.Б. Болотіна. - К. : Вікар, 2003. - С. 37.

4. Гетьманцева Н.Д. Конвенції та рекомендації міжнародної організації як міжнародні договори про працю / Н. Д. Гетьманцева // Держава і право. - 2013. - Спецвипуск.

5. Загальна декларація прав людини // Офіційний вісник України. - 2008. - № 93. - С. 89.

6. Заворотченко Т.М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Т.М. Заворотченко ; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К., 2002. - С. 9, 12-14;

7. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права // Бюлетень національної служби посередництва и примирення. - 2005. - № 4.

8. Прилипко С.М. Трудове право України : [підручник] / С.М. Прилипко, О.М. Ярошенко. - 3-тє вид., переробл. і до- повн. - X. : ФІНН, 2010. - 280 с.

9. Європейська соціальна хартія // Офіційний вісник України. - 2006. - № 40. - С. 37. - Ст. 26-60.

10. Тацій В.Я. Утвердження і забезпечення прав та свобод людини - головний конституційний обов’язок демократичної, правової, соціальної держави / В.Я. Тацій // Вісник Академії правових наук України. - 2000. - № 4. - С. 3-18.

11. Трудове право України: Академічний курс : [підручник] / за заг ред. Я.М. Хуторян. - К., 2014. - С. 365.

12. Трудове право : [підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / [В.В. Жернаков, С.М. Прилипко, О.М. Ярошенко та ін.] ; за ред. В.В. Жернакова. - X. : Право, 2012. - 496 с.

13. Трудовое право : [учебник для вузов] / отв. ред. Р.З. Лившиц и Ю.П. Орловский. - М., 2008.

14. Трудовое право / под ред. В.Ф. Гогоненко. - К. : Юни- ти-Дана, Закон и право, 2011. - 35 с.

15. Устав Організації Обєднаних Націй [Електронний ресурс]. - Режим доступу : rada.gov.ua.

16. Юридичні терміни. Тлумачний словник / [В.Г Гончаренко, П.П. Андрушко, Т.П. Базова та ін.] ; за ред. В.Г. Гончаренка. - К. : Либідь, 2003. - С. 59.

17. Шукліна Н.Г. Конституційно-правове регулювання прав і свобод людини і громадянина в Україні (проблеми теорії і практики) : [монографія] / Н.Г. Шукліна. - К. : Центр навчальної літератури, 2015. - С. 332-339.

Размещено на .ru