Демократія в глобальному контексті. Демократична традиція в Україні. Елементи демократії в історії України, проблеми розвитку демократії в сучасній Україні. Конституційні традиції в Україні. Прийняття Конституції України 1996 р. та її історичне значення.
Аннотация к работе
Визначення стратегічних і тактичних орієнтирів суспільного поступу, випрацьовування моделі “бажаного стану” суспільних структур та інститутів, зясування дійових засобів його досягнення - головне завдання українських суспільствознавців, чільне місце серед яких посідають фахівці з політичної науки. Копітка праця всіх інтелектуальних сил суспільства уможливила, нарешті, позитивні відповіді на хвилююче усіх запитання “Куди йдемо?”. Названа концептуальна тріада істотно конкретизує напрями руху, переводить дискусію з цього приводу у площину практичної діяльності, спрямованої на реалізацію названих положень, які значною мірою мають характер цільових настанов, ціннісних ідеалів - нормативів. Поняття “цінність” вказує на те, якого значення надає людина тим політичним реаліям, з якими вона має справу, який сенс для її існування мають суспільна справедливість, рівність, влада, наявність чи відсутність опозиції тощо.Незважаючи на суперечності зовнішнього та внутрішнього характеру, демократія витримала історичний іспит на життєстійкість. Як переконує світовий досвід, саме демократія як усталена соціальна цінність є переконливим доказом реальності нової моделі “суспільного договору”, можливості забезпечення “угоди незгодних”, обєднання заради спільної мети різних за соціальним статусом та переконаннями соціальних груп, тобто виконує винятково важливу функцію суспільного інтегратора (“консенсусна демократія”). Тільки в такому разі демократія виступає принципом організації життя соціуму в цілому, проявляє себе як духовна та ідеологічна засада, що забезпечує стабільність держави, її орієнтацію на людину як на найвищу соціальну цінність. Демократія у сучасному розумінні насамперед являє собою систему державних, громадянських, ідеологічних інституцій, покликаних не лише забезпечити народоправство, але й створити всі необхідні умови для цивілізованого життя людей. Адже демократія не може задовольнити громадян своєю політичною формою (правова держава), вона набуває значення соціальної демократії, тобто суспільної системи, яка безпосередньо і на гідному людини рівні задовольняє її розумні потреби і водночас сприяє саморозвитку ініціативи і самодіяльності.“Я не демократ, - проголошував останній, - я не визнаю за народом нічим не обмежених, самодержавних, суверенних прав...”. Втім, сам факт існування демократії як стійкої багатовікової традиції суспільно-політичного життя свідчить про її незаперечну життєздатність. Як ідея, принцип, якісний показник сутності політичного життя демократія здатна реально існувати і працювати лише за умов, коли переважна більшість населення сприймає її як загальносуспільне благо, за умов існування стійкого інтересу до цінностей демократичного способу життя, потреби у демократично влаштованих суспільних інститутах. А демократія - найгірша, адже що таке демократія, як не аристократія негідників?” Поділяючи цю тезу, такий знавець практичної політики, як Дж. Єрме (“Народ проти демократії”), населення країн так званого “третього світу” взагалі не відчуває ніякої потреби у демократії.Армія корумпованих “слуг народу” самим фактом свого існування сприяє відчуженню громадян від влади і держави, знецінює демократично спрямовані гасла і програми. За своєю природою демократія продукує певне недовіря до влади, до її “нагромадження” та абсолютизації. Цінність демократії не в тому, що вона є владою всіх, а в тому, що вона є свободою для всіх і тому виступає як благо для тих, хто потребує свободи. Демократія - не лише політична, а й соціальна і моральна категорія, адже вона покликана “олюднити” державу, надати їй гуманістичного значення. Залучаючи людей до різноманітної політичної діяльності, демократія сприяє розвитку людини як моральної особи, формує в ній почуття власної гідності, що є головною умовою існування громадянина у його стосунках з державою, владою.Формуючи політичну демократичну культуру українського суспільства, слід зважити і на непрості взаємини демократії з практикою ринкових відносин. Досвід демократичних країн з розвинутою ринковою економікою переконливо свідчить, що безпосередній звязок між демократією і ринком є скоріше винятком, ніж правилом. На власному досвіді легко переконатись у тому, наскільки важко поєднуються в умовах України фахова діяльність володарів інтелектуальної власності - людей науки та творчої праці - з практикою ринкової стихії. Сучасний політичний устрій України являє собою конгломерат елементів президентського правління, парламентської республіки, системи радянської влади на місцях та елементів “тіньового”, нелегітимного управління. Внаслідок значного зубожіння основних верств населення соціальна база демократичних реформацій в Україні виглядає значно вужчою порівняно з такими східноєвропейськими країнами, як Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина.Наступними актами, що визначали правовий статус України в складі Московської держави, були Переяславські статті, Московські статті, Глухівські статті, Коломацькі статті, «Рішительні пункти». У роки Національно-демократичної революції
План
Зміст
Вступ
1. Демократія в глобальному контексті
2. Демократична традиція в Україні
3. Елементи демократії в історії України
4. Проблеми розвитку демократії в сучасній Україні
5. Конституційні традиції в Україні. Прийняття Конституції України 1996 р. та її історичне значення