Характеристика теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з діяльністю суб’єктів права законодавчої ініціативи. Особливість поняття "юриспруденція". Основний аналіз необхідності конституційного розширення кола особистостей привілегій державного почину.
Аннотация к работе
З моменту прийняття Декларації про державний суверенітет України до 2002 р. Верховна Рада України прийняла понад 2тис. законів, що свідчить про її активну законодавчу діяльність і значну роботу субєктів права законодавчої ініціативи. Ще існують колізії в законодавстві, деякі закони малоефективні, або й взагалі нежиттєздатні, недостатньо нормативно врегульовані ті чи інші питання. Для досягнення зазначеної мети в дисертаційному дослідженні поставлені наступні завдання: - проаналізувати систему законодавства України, що регулює питання права законодавчої ініціативи; розкрити роль Верховної Ради України як одного з основних учасників правовідносин, що виникають при реалізації права законодавчої ініціативи; Науковими джерелами дослідження є Конституція (Основний Закон) УРСР, прийнята на позачерговій, сьомій сесії Верховної Ради Української РСР девятого скликання 20 квітня 1978 р., Конституція України 1996 р., Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України “Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України”, Регламент Верховної Ради України, Закон України “Про статус народного депутата України”, “Про Національний банк України”, “Про комітети Верховної Ради України”, Бюджетний кодекс України, Положення про порядок роботи з проектами законодавчих актів та матеріалами, що містять законодавчі пропозиції, які подаються на розгляд Верховної Ради України, затверджене Розпорядженням Голови Верховної Ради України 29 грудня 1997 р.У першому розділі “Правове регулювання права законодавчої ініціативи” досліджується поняття права законодавчої ініціативи, аналізується законодавча ініціатива як правова категорія; визначається система нормативно-правових актів, що регулюють право законодавчої ініціативи; зясовуються поняття субєктів права законодавчої ініціативи, а також їх коло. До того ж питання форми реалізації права законодавчої ініціативи варто регулювати не нормами Закону України “Про статус народного депутата України”, а нормами спеціального закону “Про закони і законодавчу діяльність”. Розкриваючи зміст права законодавчої ініціативи, дисертант особливу увагу звертає на діяльність його субєктів, субєктивний склад правовідносин законодавчої ініціативи та наслідки такої діяльності. У другому підрозділі першого розділу “Система нормативно-правових актів, що регулюють право законодавчої ініціативи” аналізуються закони, підзаконні акти, що регулюють законодавчий процес в Україні, зокрема реалізацію права законодавчої ініціативи. Так, в її статтях визначаються субєкти законодавчої діяльності, субєкти, що мають право законодавчої ініціативи, йдеться про обмеження щодо реалізації цього права, стадії, у межах яких реалізуються права субєктів законодавчого процесу і здійснюються юридично значущі дії стосовно розгляду та прийняття проектів законів, про порядок публікації останніх.У дисертації дано теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у встановленні прав та обовязків субєктів права законодавчої ініціативи у процесі реалізації цього права. Законодавчий процес - це система стадій, повязаних з розробкою, розглядом та прийняттям законів, у межах яких здійснюється діяльність Верховної Ради України та інших спеціально уповноважених на те субєктів. До таких стадій законодавчого процесу слід віднести наступні: реалізація права законодавчої ініціативи, розгляд проекту закону в законодавчому органі, прийняття закону, підписання закону Президентом України та його опублікування, набуття законом чинності. Право законодавчої ініціативи - це повноваження чітко визначеного Конституцією України кола субєктів, яке полягає у можливості їх звернення до Верховної Ради України у формі подання проекту нового закону, змін до чинного законодавчого акту чи його скасування, а також змоги бути учасником законодавчого процесу з цього приводу. Актуальним з огляду на це є передусім прийняття закону “Про закони і законодавчу діяльність”, який визначить організаційно-правові засади останньої, основні риси закону, умови його дії, порядок зміни і сприятиме поліпшенню якості законодавчих актів та стабільності системи законодавства загалом.
План
2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
У дисертації дано теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у встановленні прав та обовязків субєктів права законодавчої ініціативи у процесі реалізації цього права.
Результати дисертаційного дослідження дають підстави зробити наступні висновки.
1. Законодавчий процес - це система стадій, повязаних з розробкою, розглядом та прийняттям законів, у межах яких здійснюється діяльність Верховної Ради України та інших спеціально уповноважених на те субєктів. До таких стадій законодавчого процесу слід віднести наступні: реалізація права законодавчої ініціативи, розгляд проекту закону в законодавчому органі, прийняття закону, підписання закону Президентом України та його опублікування, набуття законом чинності.
2. Право законодавчої ініціативи - це повноваження чітко визначеного Конституцією України кола субєктів, яке полягає у можливості їх звернення до Верховної Ради України у формі подання проекту нового закону, змін до чинного законодавчого акту чи його скасування, а також змоги бути учасником законодавчого процесу з цього приводу.
3. Дисертаційне дослідження дозволяє зробити висновок, що нині субєкти законодавчої ініціативи можуть реалізувати своє право як у формі подання готового законопроекту, так і лише його концепції (законодавчої пропозиції). На думку автора, при подальшому розвиткові законодавчої діяльності Верховної Ради України право законодавчої ініціативи неповинно реалізуватися у формі пропозиції про підготовку законопроекту, оскільки наслідком цього є розробка самого законопроекту, що суперечить суті законодавчої ініціативи.
4. Право законодавчої ініціативи є системою взаємоповязаних правових норм, які регулюють вузьке коло відносин і стають самостійним елементом системи права -відповідним конституційно-правовим інститутом.
5. Розвиток права законодавчої ініціативи як стадії законодавчого процесу нерозривно повязаний з удосконаленням системи нормативно-правових актів, які його регулюють. Актуальним з огляду на це є передусім прийняття закону “Про закони і законодавчу діяльність”, який визначить організаційно-правові засади останньої, основні риси закону, умови його дії, порядок зміни і сприятиме поліпшенню якості законодавчих актів та стабільності системи законодавства загалом.
6. Вимагає законодавчого врегулювання проведення наукової експертизи законопроектів, яка полягає в їх дослідженні, аналізі якості й обґрунтованості, виявленні позитивних та негативних наслідків дії проектів законів спеціально уповноваженими субєктами. Її проведення є важливим етапом розробки та прийняття законопроектів, тому на законодавчому рівні має бути врегульовано чимало важливих моментів, таких як визначення статусу експертних висновків та видів експертизи, взаємовідносини між експертами та парламентом, встановлення обєктів експертних оцінок тощо.
7. Субєктами права законодавчої ініціативи необхідно вважати чітко визначених законодавством осіб, наділених правоздатністю вносити до законодавчого органу документи законодавчої ініціативи. На думку дисертанта, система прав та обовязків субєктів права законодавчої ініціативи потребує додаткової законодавчої регламентації.
8. Аналіз світової практики з питань реалізації права законодавчої ініціативи, історичного минулого нашої держави дає нам підстави вважати, що право законодавчої ініціативи, крім субєктів, зазначених у ст.93 Конституції України, повинно належати Верховному Суду України і Генеральному прокуророві України з питань їх відання.
9. На підставі аналізу взаємовідносин субєктів права законодавчої ініціативи один з одним та Верховною Радою України можна зробити висновок, що прийняття якісного закону вимагає насамперед взаємодії і співробітництва всіх учасників законодавчого процесу. Адже конфронтація між ними призводить до гальмування останнього, прийняття таких законодавчих актів, які, набравши чинності одразу потребують змін. Тому слід ввести в дію принцип стримувань і противаг, узгодити дії всіх гілок влади, передбачити правила їх взаємодії.
10. Проаналізувавши конституційний статус субєктів права законодавчої ініціативи, можна дійти таких висновків.
По-перше, аналіз повноважень Президента України у сфері законотворчої діяльності є, як вважаємо, одним із актуальних напрямів конституційно-правових досліджень, а надання йому права законодавчої ініціативи (яке останнім часом піддається критиці в наукових колах) є, безперечно, доцільним і має позитивні наслідки. Проте, на наш погляд, необхідно внести зміни до ч. 2 ст. 93 Конституції України, визначивши, що Президент України володіє правом визнавати невідкладними тільки законопроекти, внесені ним особисто.
По-друге, розглянувши право законодавчої ініціативи народних депутатів України, зазначимо, що його може реалізувати кожен депутат особисто, що лише підкреслює демократичний характер законодавчої діяльності Верховної Ради. Що ж до діяльності комітетів та фракцій парламенту України, то чинне законодавство недостатньо регулює це питання: помітна слабкість законотворчої діяльності фракцій і, навпаки, перевищення своїх повноважень у цій сфері комітетами.
По-третє, практика свідчить, що делегування законодавчих повноважень уряду не лише зменшує роль парламенту в порівнянні з іншими гілками влади, а й погіршує якість законодавства, розбалансовує його систему та дає урядові забагато можливостей втручатися в законодавчу діяльність Верховної Ради. У разі зловживання цими можливостями зазначене може поставити під загрозу здійснення законодавчим органом його головної функції. Саме тому впровадження в нашій державі такого інституту є недоцільним.
По-четверте, в нинішніх умовах економічних реформ в Україні визнання Національного банку України субєктом права законодавчої ініціативи, як вважаємо, просто необхідне, але варто обмежити його законодавчу ініціативу, давши можливість реалізувати її лише з питань відання банку, направивши відтак його діяльність у сфері законотворчості у відповідне русло.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ
1. Мудра О.М. Роль комітетів Верховної Ради України у законодавчому процесі // Право України. - 2000.-№12.-С.29-32.
2. Мудра О.М. Правове регулювання законодавчої ініціативи та його вдосконалення // Правове регулювання економіки: Зб. наук. праць. - К., 2000.- Вип. 1-С. 157-166.
3. Мудра О.М. Зміст, форми та субєкти права законодавчої ініціативи // Правове регулювання економіки: Зб. наук. праць.- К., 2001.- Вип. 2. -С. 151-160.
4. Мудра О.М. Законодавча ініціатива як стадія законодавчого процесу // Держава і право: Зб. наук. праць: юрид. і політ. науки. - К., 2001.- Вип. 9.- С.125-132.
5. Мудра О.М. Конституційне закріплення субєктів права законодавчої ініціативи // Правове регулювання економіки: Зб. наук. праць. - К., 2002. - Вип. 3.-С. 151-160.