Предмет, метод та система конституційного права зарубіжних країн. Конституційно-правові норми: поняття, ознаки, види. Види державно-територіального устрою. Правовий статус осіб без громадянства, іноземних громадян та осіб з подвійним громадянством.
Аннотация к работе
1. Предмет та метод конституційного права зарубіжних країн
Конституційне (державне) право конкретної країни - це сукупність юридичних норм, які закріплюють певні засади економічної і політичної організації суспільства, порядок формування, організацію і компетенцію найголовніших ланок державного механізму, територіальну організацію держави, а також визначають основи взаємовідносин держави та особи.
У різних країнах обсяг конституційно-правового регулювання може помітно різнитися. Відмінним є і конкретний зміст його, що зумовлено наявністю або відсутністю тих чи інших інститутів та їхніми особливостями.
До предмета конституційного права слід вважати належними ті відносини безпосередньо політичного характеру, що виникають у процесі організації та здійснення влади у структурі звязків «держава - особа» і «особа - держава», тобто в самій сфері державного владарювання. Однією з найважливіших особливостей цих відносин є те, що субєктом переважної більшості з них прямо чи опосередковано виступає держава. Тому їх можна назвати державно-політичними відносинами владарювання. До предмета конституційного права належить і частина суспільних відносин, які слід визначити як соціально-політичні відносини владарювання. Вони виникають у структурі звязків «суспільство - держава - особа» і відображають загальну природу політики, лінії її взаємозвязків з економічною організацією суспільства і звичайно не регулюються конституційним правом. Методи дослідження КП: а) порівняльно-правовий (компаративний) метод. (використання цього методу створює додаткові можливості як для глибокого і всебічного дослідження галузей конституційного права окремих країн, так і для визначення загальних закономірностей розвитку теорії і практики зарубіжного конституціоналізму в цілому), б) системний і структурно-функціональний методи. Конституційно-правові інститути утворюють певну систему, в рамках якої кожний з них займає своє місце, і всі вони взаємодіють.
Системний метод допомагає визначити місце і роль кожного з державних інститутів у механізмі здійснення влади. Тільки за допомогою структурно-функціонального методу можна зясувати фактичне співвідношення органів законодавчої і виконавчої влади у конкретній країні, справжню компетенцію уряду тощо. В цілому структурно-функціональний метод допомагає визначити, наскільки теорія тієї чи іншої конституційної системи відповідає її практиці. Згадані методи становлять методологічну основу науки конституційного права, саме вони характеризують цю науку, хоча вона і не обмежується ними.
2. Система конституційного права
Конституційне право є складною системою, що включає безліч взаємодіючих частин та елементів, які характеризують його внутрішню будову і відокремлюють його. Основні частини і елементи системи конституційного права - це його загальні принципи, його інститути і норми.
Загальні принципи конституційного права виражають в змісті цієї галузі права основи початку, відповідно до яких конституційне право будується як система правових норм, а також здійснюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин. Загальні принципи складають як би кістяк, каркас системи конституційного права та надають їй єдину спрямованість. Вони регулюють суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно-правові норми і втілюються в цих нормах і в правозастосовчій діяльності органів влади.
У конституційному праві можна виявити, по-перше, загальні принципи, які декларуються конституціями: народний суверенітет, народне представництво, поділ влади, рівноправність, невідчужувані права і т.п. Ці принципи не формулюють конкретних прав і обовязків і не завжди забезпечені правовими санкціями, однак мають визначальне значення для багатьох конституційно-правових норм. По-друге, це принципи, які мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосовні в державній діяльності: незалежність депутатів від виборців, судовий захист конституційних прав, невідповідальність голови держави і т. п.
Конституційно-правові інститути являють собою певну систему норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємоповязані суспільні відносини й утворюють відносно самостійну групу. До числа конституційно-правових інститутів відносяться такі, як правовий статус людини і громадянина, основи суспільного ладу, форма правління, виборче право (в обєктивному сенсі), народне представництво, конституційний контроль (нагляд) та ін. Ці великі інститути, у свою чергу, складаються з більш приватних. Наприклад, інститут виборчого права включає такі більш приватні інститути, як виборче право (у субєктивному змісті), виборчий процес. Останній, у свою чергу, включає ряд стадій (призначення виборів, висування кандидатів і ін.), які представляють собою ще більш приватні інститути конституційного права.