Конституційне право зарубіжних країн - Шпаргалка

Сьогодні лише порівняно невелика група країн користується терміном «державне право», більшість ж позначає основоположну галузь свого права терміном «конституційне право» незалежно від того, існує там в дійсності конституційний лад. Конституційне право зарубіжних країн як наука становить цілісну систему теоретичних узагальнень, що досліджує національне конституційне право кожної держав и, вбачаючи у ньому фундаментальну галузь правової системи. Сучасна наука конституційного права має як політичний характер, оскільки обєктом її дослідження є найважливіші політичні інститути (державна влада у сукупності з іншими: статус особистості, виборчі системи тощо), так і юридичний, бо у переважній більшості обєктом дослідження є система правових нормативних приписів конституцій і конституційних законів тієї чи іншої держави. · суспільні відносини, які утворюють основу устрою суспільства і держави та безпосередньо повязані із: o здійсненням публічної, в основному державної, влади, o відносини між людиною, суспільством і державою, o основоположні відносини, що визначають устрій держави і її функціонування. Для того щоб конституційне право як юридична наука сформувалося у структуровану систему знань, необхідно було, щоб правове регулювання форм і способів здійснення державної влади, тобто структури, утворення й діяльності органів держави, досягло значного рівня розвитку, щоб склалася більш або менш розгорнута система конституційних та інших правових норм, які регулюють відносини цієї сфери, а питання державного життя (у тому числі відносини влади та громадян) вирішувалися б не через сваволю тієї або іншої владної державної особи, а на основі права і відповідно до нього.Її елементами є конституційні права і свободи (право обирати і бути обраним, свобода слова та ін.). Конституційна дієздатність - це здатність людини і громадянина своїми діями набувати для себе конституційних прав та свобод і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе конституційні обовязки, самостійно їх виконувати і нести відповідальність за їх невиконання (наприклад, конституційний обовязок сплачувати податки несуть особи, які реалізували своє право на працю або на підприємницьку діяльність.Здатність людини і громадянина своїми діями набувати для себе конституційних прав та свобод, самостійно їх здійснювати, створювати для себе конституційні обовязки часто залежить від конкретного змісту відповідних прав і обовязків, а отже, від цивільної дієздатності фізичної особи. До предмета конституційного права належать відносини безпосередньо політичного характеру, що виникають у процесі організації та здійснення влади у структурі звязків “держава - особа” і “особа - держава”. Субєктом конституційного права виступає держава в цілому. За способом формування виділяють виборні та призначувані органи державної влади; за територією, на яку поширюється їх юрисдикція, виділяють загальнодержавні та місцеві, локальні органи державної влади; за часом дії виділяють постійно діючі та тимчасові органи державної влади; за складом виділяють колегіальні та одноособові органи державної влади; за характером повноважень виділяють державні органи загальної компетенції та спеціальної компетенції; за видами державної влади поділяють на законодавчі, виконавчі та судові державні органи влади; за функціями та правовими формами діяльності виділяють правотворчі, правозастосовчі, правоохоронні, контрольно-наглядові державні органи.Наприклад, у президентських республіках президент формує і очолює уряд (президент обирається всім населенням); у напівпрезидентських республіках глава держави призначає главу уряду за згодою парламенту; у парламентській республіці центральна роль належить парламенту, який обирає главу держави і повністю формує уряд; у дуалістичних монархіях монарх сам формує уряд і призначає П-М. u ця модель має загальний всеохоплюючий характер, але не виключається створення окремих спеціалізованих органів, наприклад, ювенільних судів (судів у справах неповнолітніх), патентних, митних, податкових та інших судів. u Як правило система загальних судів має багаторівневу, ієрархічну структуру, покликану гарантувати судову діяльність від помилок, забезпечувати всебічне дослідження як фактичних, так і правових аспектів у справах, що розглядаються судом, і однакове застосування правових норм на всій території держави. u Характерним є широке використання судового прецеденту. u Різновид цієї судової системи існує у деяких федеративних державах (США, Мексика), де паралельно функціонують федеральна судова система та система судів кожного штату. Інколи виділяють соціалістичну модель (судова влада майже повністю підконтрольна партійній владі, а члени суддівського корпусу входять до складу партійної номенклатури, не реалізується принцип розподілу влад, специфіка формування суддівського корпусу: виборність усіх суддів та народних засідателів) та мусульманську модель (поряд із державними судами діють суди шаріату, мусульманському суду підлягають лише єдиновірці або особи, що

Зміст правоздатності - це загальні права, які визначають становище субєктів даного права у суспільстві.

· Конституція

· конституційні закон и (вносить зміни до конституції або доповнюють її);

· органічні законі (приймаються на основі бланкетних, тобто відсилочних, норм конституції, зазвичай регулюють будь-який інститут конституційного права в цілому). Ці два види законів приймаються в ускладненому порядку;

· звичайні закони (регулюють окремі питания, наприклад, закон про вибори президента);

· надзвичайні закони (відповідно до самої конституції, ці закони можуть відхилятися від її положень, але приймаються тільки на короткий термін, зазвичай на кілька місяців, хоча і з правом парламенту продовжити цей терміп);

· внутрішньодержавні публічно-правові договори (наприклад, угода про поділ Чехословаччини на Чехію і Словаччину від 1 січня 1993 року, Конституційний договір 1998 року між Молдовою і самопроголошеною Придніпровською республікою про те, що остання залишається республікою в складі Молдови);

· регламента парламентів і їх палат, що встановлюють внутрішню організацію і процедуру роботи цих органів. Вони приймаються або у формі постанов кожною палатою для себе і не вимагають схвалення іншої палати (Німеччина), або у формі закону при однопалатному парламенті (Китай);

· акти глави держави і виконавчої влади (укази монархів, декрета президентів, постанови уряду, акти міністрів деяких відомств, наприклад, постанови центральної виборчої комісії про порядок складання списків виборців). Особлива роль серед актів виконавчої влади належить актам, що мають силу закону (вони видаються на основі делегування повноважень парламентом, як, наприклад, у Великобритании, або на основі регламентарної влади, яка за конституцією належить уряду (Італія), або відповідно до надзвичайних повноважень президента (Франція);

· акти органів конституційного контролю (конституційних судів, конституційних рад та ін.), які дають офіційні тлумачення Конституції, визначають, чи відповідають конституції ті або інші закони;

· судові прецедента (особливо в англосаксонському праві) - рішення судів вищих інстанцій, які публікуються ними і стають основою для прийняття іншими судами аналогічних рішень у подібних справах;

· конституційний звичай - створене в практиці едино подібної діяльності органів держави правило, яке має усний характер, спирається на консенсус (згода) учасників відносин і не користується судовим захистом у разі його порушення;

· релігійні джерела, особливо в монархічних державах з феодальними і родовими пережитками, зокрема з питань про престолонаступництво. В деяких мусульманських країнах конституцію замінює Коран - священна книга, що містить, як вважають, запис проповідей пророка Мухаммеда, в інших країнах Коран вважають актом, вищим за конституцію;

· правова доктрина (рідко і лише в окремих країнах суди ґрунтують свої рішення з конституційних питань не тільки на правових актах, а й на працях видатних юристів, фахівців конституційного права);

· міжнародно-правові акти, наприклад, Європейська конвенция про права людини 1950 року, Договір ФРН і НДР про процедуру обєднання Німеччини і про проведения виборів у парламент 1990 року, Маастрихтський договір 1992 року про створення Європейського Союзу. Ратифікації цього договору передували перегляди конституций цілої низки держав (Франції, ФРН, Ірландії та інших членів ЄС);

· на локальному рівні - в субєктах федерації, автономиях утвореннях діють свої джерела конституційного права (наприклад, конституції штатів США, конституції кантонів Швейцарії, конституції автономних республік Росії). В містах зазвичай є свої міські статути, хартії міст, що регулюють місцеве самоврядування;

· у державах із тоталітарними режимами найважливіше конституційне (і навіть понадконституційне) значения мають акти (партійні документа) правлячих (єдиних) партій.

21. Поняття і суть конституцій зарубіжних країн

Конституция (лат. constitution - устрій, установления) є стрежнем правової системи будь-якої демократичної держави.

Нині у зарубіжних країнах діють конституції, які були прийняті за самих різних часів: Конституція США 1787 р., Конституція Французької Республіки 1958 p., Конституція Куби 1976 p., Конституція КНР 1982 p., Конституція Республіки Болгарія 1991 p., Конституція Російської Федерації 1993 р. тощо.

Конституція у матеріальному значенні-писаний акт, сукупність таких актів або конституційних звичаїв, які закріплюють права та свободи людини й громадянина, основи суспільного ладу, форму правління і територіального устрою, організацію влади й управління на місцях, держав ну символіку та столицю.

Конституція у формальному значенні - це закон або кілька законів, які мають найвищу юридичиу силу щодо решти законів даної країни. У цьому полягає юридична сутність конституції.

Юридична конституція як основний закон, наділений вищою силою щодо інших правових форм. Юридичні конституції відрізняються від звичайного законодавства не тільки за змістом своїх норм, а й за їх характером.

Фактична конституція - це реальний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні стосунки між державою та особою. Юридична й фактична конституції можуть збігатися.

Юридична сутність-основний закон.

Соціально-політична сутність-підсумок узгодження політичних інтересів усіх верств суспільства та співвідношення політичних сил, що існувало на момент її прийняття, в установчих зборах, парламенті абр виборчому корпусі.

22. Юридичні властивості конституцій зарубіжних країн

Юридичні властивості конституції - це ті характерні ознаки конституції,які відрізняють її від інших нормативно - правових актів і встановлюють роль та місце в ієрархії. Властивості (ознаки): · Установчий характер: закріплює основи суспільно-економічного ладу держави, її форму правління, форму національно-територіального устрою, організацію і систему державної влади і місцевого самоврядування, встановлює принципи їх функціонування, визначає основні права, свободи і обовязки людини і громадянина, створює політико-правові умови формування структур громадянського суспільства, встановлює принципи законності та правопорядку.

· Вища юридична сила означає,що всі нормативно - правові акти повинні відповідати Конституції,а у разі не відповідності він є неконституційним і або скасовується,або приводиться у відповідність до неї.

· Конституція є базою поточного законодавства,з якої витікають усі інші галузі права.

· Підвищена стабільність Конституції забезпечується складним порядком внесення змін та доповнень: Якщо проект звичайного закону в ряді країн може внести один член парламенту,то проект про зміну конституції вноситься тільки главою держави,урядом, певною групою депутатів (у Туреччині - 1/3 всього складу парламенту), субєктами федерації (у Бразилії - половиною штатів) і т.д. Як правило, поправка має бути прийнята не простою, а кваліфікованою більшістю в кожній палаті парламенту (2/3 загальної кількості голосів в Австрії, Італії, Нідерландах та ін, 3/5 - у Греції, Іспанії) або (що рідше) на спільному засіданні палат (3/5 голосів у Франції). Таке рішення не завжди є остаточним. Часто необхідно, щоб воно було прийнято парламентом двічі з певним інтервалом (у Греції - не менше місяця, в Італії - 3 місяці). У деяких країнах другий вотум повинен мати місце тільки після обрання нового складу парламенту (Бельгія, Фінляндія). Після того як парламент прийняв поправку до конституції, що в деяких федераціях його рішення має бути затверджене певним більшістю субєктів федерації (у США 3/4). У Данії, Швейцарії, деяких інших країнах воно затверджується референдумом. У Франції зазначені 3/5 голосів конгресу (спільного засідання палат) - це теж затвердження рішень палат.

· Підвищена охорона з боку держави та суспільства.

23. Класифікація конституцій зарубіжних країн і їх внутрішня структура

За формою організації: · Кодифіковані-єдиний акт, що регулює всі головні питання конституційного характери (США, Японія, Німеччина, Іспанія) o Розгорнуті: містять детальну регламентацію питань зі сфери державного права. o Нерозгорнуті: містять лише загальні принципи регулювання

· Некодифіковані-кілька актів, що регулюють головні питання конституційного характеру (Фінляндія, Швеція, Ізраїль)

За формою вираження: · Писані-зафіксовані на папері конституції (США, Франція)

· Неписані-незафіксовані в документах концепції, доктрини, звичаї, що визначають організацію державного та суспільного життя

· Змішані-поєднують елементи писаної (закони, прецеденти) та неписаної (звичаї, доктрини) конституції (Велика Британія).

За порядком прийняття: · Народні: конституції, які прийняті загальновизнаними демократичними способами з широкою участю народу чи його повноправних представників. . (США, Італія, Болгарія, Румунія, Іспанія) o прийняті Установчими Зборами, Конституційними Зборами, Конституційною Асамблеєю і т.д.;

o прийняті на референдумі o прийняті парламентом.

· Даровані (октройовані): це конституції, як правило, підготовлені і введені в дію одноособовим актом (Монако, Марокко, Кувейт) o Даровані монархом, o Даровані метрополією для колишньої своєї колонії, o Даровані диктатором, o Даровані хунтою, o Даровані правлячою (єдиною) партією.

· Договірні: прийнятий шляхом укладання відповідної угоди між різними субєктами державно-правового (конституційного) процесу. (ОАЕ) o Субєктом договору є територіальні утворення;

o Субєктом договору є органи установчої влади;

o Субєктом договору є монарх;

o Субєктом договору є органи державної влади.

За порядком внесення змін і доповнень: · Гнучкі: внесення змін через прийняття звичайних законів, які містять конституційні норми (Велика Британія, Ізраїль)

· Жорсткі o Менш жорсткі: змінюються парламентом одного і того ж скликання кваліфікованою більшістю чи повторним голосуванням через певний строк o Більш жорсткі: зміни потребують затвердження змін на референдумі, голосування в парламенті наступного скликання, затвердження поправок субєктами федерацій

· Змішані: містять положення, які можна змінити як звичайними законами та положення, що потребують проходження спеціальної процедури.

За часом дії: · Тимчасові: прийняті на певний термін чи до настання певної події

· Постійні: строк дії невизначений

За формою політичного режиму: · Демократичні: гарантують широке коло прав і свобод, закріплюють принципи демократичної, правової, соціальної держави, дозволяють вільне утворення та діяльність політичних партій

· Авторитарні:встановлюють панування однієї партії, обмеження повноваження представницьких органів, визначають широкі можливості для ліквідації чи обмеження проголошення прав і свобод

· Тоталітарні: підвищена ідеологічна насиченість

За формою державного устрою: · Унітарні

· Федеративні

· Субєктів федерації

За формою державного правління: · Монархічні

· Республіканські

За рівнем деталізації конституційних положень (за обсягом)

· прості (конституції, які просто перераховують ті чи інші явища, права, повноваження), звичайні

· розгорнуті (які подають детальну характеристику статусу конституційних органів, прав, свобод, явищ і т.д.).

Структура конституції: · Преамбула: вступна частина, що визначає її цілі, історичні етапи її становлення, проголошує основні конституційні ідеали

· Основна частина: включає інститути та норми, що розкривають зміст конституції

· Прикінцеві положення: містять норми, що визначають порядок набуття нею чинності

· Перехідні положення: визначають строки введення в дію окремих положень та порядок заміни старих норм новими

24. Характерні риси конституцій першого етапу конституційного розвитку

Перший етап (XVII-XVIII ст. - перша світова війна) - це період утвердження буржуазного суспільства в країнах Європи та Америки і початок становлення конституційного ладу. Цей етап характеризується двома важливими моментами: - по-перше, відбувається процес формування англійської конституції, першою цеглиною якої вважається ще підписана Іоанном Безземельним Велика хартія вільностей (Magna Charta) - 1215 p. Так, важливими складовими англійської конституції стали Habeas Corpus Act (Акт для кращого забезпечення свободи підданих і для попередження увязнення за морями - 1679 p.), Білль про права -1689 p., Акт про престолонаслідування 1701 р. тощо; - по-друге, тоді зявились і перші формально-юридичні конституції: США- 1787 p., Франції- 1791, 1792 pp., Польщі - 1791 р. Вони стали моделлю для конституцій інших держав: американська - для конституцій країн Латинської Америки (першу з них було прийнято у Венесуелі вже 1811 p.), а французька - для конституцій європейських країн. Англійська конституція мала значний вплив на зміст конституцій перших домініонів Великої Британії: Канади 1867 p., Австралії 1900 p., Південно-Африканського Союзу 1909 р. На першому етапі конституційний процес практично зосереджувався лише в країнах Європи та Америки. В Азії перші конституції зявилися в Японії (1889 p.), Китаї (1912 р.) та Ірані (1906 p.). Конституції того етапу позначені тим, що вони закріплювали організацію державної влади за принципом поділу влади у двох його варіантах: «жорсткий» поділ влади (американська модель) і «гнучкий» поділ влади (континентальна модель) та визначили взаємовідносини особи з державою згідно з концепцією природних прав людини, що передбачало закріплення в конституції лише громадянських і політичних прав. Більшість конституцій європейських країн ХІХ ст. мали октройований характер; їх приймали монархи під натиском революційних подій, з метою забезпечення компромісу між суспільними верствами, які значно впливали на суспільне і державне життя між дворянством і торговою та промисловою буржуазією. Значна частина перших конституцій діяла недовго.

Для конституцій "першої хвилі" характерним був факт фіксації (закріплення) на конституційному рівні встановлення демократичного державного режиму (республік, конституційних монархій, компромісу між різними соціальними верствами тощо), закріплення основних прав та свобод особи і громадянина (насамперед, групи особистих і політичних прав та свобод), закладення основ державного ладу конституційної держави з наявністю в ньому інститутів парламентаризму, виборного глави держави, місцевого самоврядування, Основного Закону.

Деякі конституції "першої хвилі" (правда, із відповідними змінами і доповненнями) є чинними і сьогодні. Серед них: Конституція США (1787 р.), Норвегії (1814 р.), Нідерландів (1815 р.), Бельгії (1831 р.), Швейцарії (1874 р.), Австралії (1900 р.)

25. Характерні риси конституцій прийнятих з 1918 - 1939рр.

Друга хвиля конституцій ("нові конституції") - це конституції, прийняті у міжвоєнний період (між Першою і Другою світовими війнами - 1918-1939 рр.). На початок цього періоду припадає значна активізація процесу розроблення і прийняття нових конституцій. Останнє пояснюється фактами як зникнення з політичної карти світу двох імперій - Російської та Австро-Угорської, так і демократизацією політичних режимів в інших регіонах світу. Зокрема, на політичній карті Європи після Першої світової війни на місці старих імперій (Російської та Австро-Угорської) знаходимо групу нових країн, які приймають свої конституції - Україна (УНР) (1918 р.), Фінляндія (1919 р.), Австрія (1920 р.), Естонія (1920 р.), Угорщина (1920 р.), Чехословаччина (1920 р.), Польща (1921 р.), Югославія (1921 р.), Литва (1922 р.), Латвія (1922 р.). Крім того, в цей період приймають конституції - Мексики (1917 р.), Веймарську Конституцію (Німеччини) (1919 р.), Ісландії (1920 р.), Єгипту (1923 р.), Румунії (1923 р.), Греції (1927 р.), Албанії (1928 р.), Іспанії (1931 р.), Бразилії (1937 р.), Ірландії (1937 р.) та ін. Небагато з цих конституцій залишились чинними, а саме - Мексики (1917 р.), Фінляндії (1919 р.), Австрії (1920 р.), Латвії (1922 р.), Ірландії (1937 р.).

Конституції “другої хвилі” загалом мали низку характерних особливостей. Мова йде про включення до предмета конституційного регулювання нового комплексу суспільних відносин (насамперед економічних і соціальних); своєрідним розширенням конституційно визначених меж впливу (втручання) держави в життя суспільства та індивіда; надання конституційного статусу новим політичним інститутам (насамперед політичним партіям і профспілкам); поява нової категорії прав і свобод людини (групи соціально-економічних прав і свобод); перші спроби конституційного визначення принципів зовнішньої політики держави.

Водночас, у другій половині даного періоду розвитку конституцій, в ряді європейських країн все чіткіше стали виявлятись тенденції до посилення виконавчої влади за рахунок владних повноважень парламенту; заговорили про кризу парламентаризму в цих державах.

26. Основні риси і особливості конституцій, прийнятих після другої світової війни в зарубіжних країнах

Після ДСВ були прийняті конституції Ісландії (1944 р.), Франції (1946 р., на сьогодні тут діє Конституція 1958 р.), Італії та Японії (1947 р.), ФРН (1949 р.), а згодом і Греції (1952 р., потім були введені Конституція 1967 р. і чинна Конституція 1975 р.), Данії (1953 р.). Ще пізніше були прийняті конституції Португалії (1976 р.), Іспанії (1978 р.), Туреччини (1982 р.). Конституції зарубіжних країн, прийняті після другої світової війни, є новітніми конституціями.

Водночас у повоєнний період здійснено важливі конституційні реформи у багатьох розвинутих країнах, де основні закони було прийнято раніше. У цей самий період прийнято нові або суттєво змінено старі конституції в цілому ряді країн Азії і Латинської Америки. Процес деколонізації спричинився до введення конституцій у країнах, що здобули політичну незалежність.

У країнах Східної Європи та в інших країнах - членах Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) у перші повоєнні роки і дещо пізніше були прийняті конституції, в яких звичайно проголошувались державна форма так званої республіки народної демократії і соціалістичний вибір. З часом практично в усіх цих країнах були введені нові конституції, в них декларувалася побудова соціалізму або відповідні перспективи. На сьогодні до таких конституцій належать основні закони Куби (1976 р.) і СРВ (1992 р.), а також конституції КНДР (1972 ) та КНР (1982 р.).

У більшості країн Центральної і Східної Європи на початку 90-х років були прийняті нові конституції (конституції Хорватії (1990 р.), Болгарії (1991 р.), Македонії (1991 р.), Румунії (1991 р.)). До новітніх конституцій віднесені основні закони держав, що утворилися на терені колишнього СРСР: Естонії (1992 р.), Узбекистану (1992 р.), Литви (1992 р.).Усі ці конституції містять цілий ряд положень, які обєктивно мають перехідний характер. Між новітніми конституціями, прийнятими у перші повоєнні роки і в 70-і роки, з одного боку, і введеними у першій половині 90-х років - з іншого, існує певна подібність. Вона зумовлена подібністю умов, за яких приймалася більшість з цих конституцій. Як правило, мало місце поновлення або становлення демократичної державності після краху тоталітарних або авторитарних режимів, і конституції вводилися в обстановці високої політичної активності народу.

Усі новітні конституції мають спільні особливості

1. У новітніх конституціях відображено більш значну роль держави у сфері економіки. Найповніше це виявилось у конституціях, прийнятих у 70-і та 90-і роки.

2. У новітніх конституціях значно ширше, ніж у попередній період, представлені положення соціологічного змісту і характеру. Обсяг і значення таких положень у різних конституціях неоднакові. Іноді в основних законах йдеться про соціальні орієнтири і завдання держави, про проведення реформ, іноді все обмежується конституційною фразеологією, наданням текстам основних законів соціального звучання

3. Предметом конституційного регулювання стали відносини, що виникають у рамках політичної системи поза суто державною діяльністю. Це передусім стосується конституційної регламентації таких елементів цієї системи, якими є політичні партії. Певною мірою конституційному регулюванню підлягають інші елементи політичної системи.

4. Новітні конституції містять значно ширший за обсягом, змістовний перелік прав і свобод особи. Іноді за кількістю статей відповідні розділи або глави домінують у змісті основного закону.

5. Важливою особливістю новітніх конституцій є наявність у їхніх текстах положень про зовнішньополітичну діяльність держави і співвідношення національного та міжнародного права.

6. Новітні конституції фіксують більш демократичне виборче право. Передусім це знаходить вияв у зниженні вікового цензу для активного виборчого права, а також у ліквідації деяких інших його обмежень.

7. Зазнав змін понятійний апарат конституцій. У їхніх текстах можна знайти такі поняття загальнополітичного і загальноправового характеру, як «принципи зовнішньої політики», «функції держави», «політичний режим» тощо. І хоча розширення понятійного апарату свідчить про певне зростання обсягу конституційного регулювання, воно аж ніяк не змінює його предмет.

27. Структура конституцій в зарубіжних країнах

Преамбула (фр. preambule - передмова) з точки зору конституційної доктрини - необхідний складовий елемент конституції, та є чимало конституцій без неї (наприклад, Греції, Італії). В ній знаходять відображання такі важливі питання, як: цілі конституції; історичні умови, які передували її прийняттю; ставлення до прав і свобод людини; загальні засади державної політики; іноді вказується приналежність держави до світової спільноти. І хоча положення преамбули не є правовими нормами, але вони мають нормативне значення для тлумачення та застосування решти положень конституції. Виняток - Конституція Франції. В ній перша стаття тексту Основного закону вміщена прямо в преамбулі (це своєрідна "стисла конституція"). З іншого боку, частиною Конституції 1958 р. є й інша преамбула - до Конституції 1946 р., що регулює деякі права людини.

Основна частина - власне сам текст Конституції. Звичайно він поділений на розділи, статті, параграфи, які мають нумерацію. Кожний розділ регулює певну сферу суспільних відноси, а статті містять конкретні норми.

Побудова основної частини має також свою внутрішню логіку: автори (розробники) конституції застосовують принцип важливості (значущості) інститутів. У сучасних конституціях на першому місці, як правило, ставлять розділ “загальні засади (основні принципи)”, далі - права і свободи людини та громадянина, і тільки після них - устрій держави і систему державних органів. Прийнято вважати, що вперше такий порядок побудови тексту Основного закону застосували італійці в своїй Конституції 1947 р.

Прикінцеві положення - це, з одного боку, частина основного закону тексту, а з іншого, як правило, норми процесуального характеру. Тут звичайно встановлюється порядок набуття чинності конституції. Інколи, якщо це не врегульовано в останній частині, тут вміщують норми про порядок зміни конституції або про державну символіку.

Перехідні положення мають своїм головним призначенням забезпечення спадкоємності між минулою та нині діючою конституціями. Вони, зазвичай, визначають строки набрання чинності окремих конституційних норм, які не можуть бути реалізовані відразу, порядок і строки заміни старих конституційних інститутів новими. Наприклад, органи, призначені (обрані) безстроково (для прикладу, суди), у демократичних державах не розпускаються і не замінюються іншими в звязку з прийняттям нової конституції.

Додатки до конституції іноді мають важливе юридичне значення. Наприклад, у деяких додатках до Конституції Індії міститься розподіл компетенції між Союзом і штатами. Декілька додатків містить і Конституція Канади. З-поміж них додаток із 30 пунктів "Про актуалізацію Конституції", додаток "Робота і публічна власність провінцій, які є власністю Канади", "Присяга на вірність" та ін.

28. Порядок розробки і прийняття конституцій у зарубіжних країнах

Нова конституція звичайно приймається при виникненні нової держави, зміни політичних режимів (особливо в результаті революційних подій), при істотних змінах у суспільному ладі, якщо текст старої конституції не можна привести у відповідність з ними шляхом прийняття поправок.

Існують різні способи підготовки проекту конституції. У рідкісних випадках проект від початку до кінця створюється спеціально утвореним установчими зборами (конституційним зборами, Народним зібранням і т.д.) або діючим парламентом. У цих випадках провідну роль зазвичай грає конституційний комітет (комісія), який створюється представницьким органом і фактично розробляє проект.

Більшість із чинних зарубіжних конституцій розвинутих держав було прийнято демократичним шляхом. Одним з таких способів є підготовка і прийняття конституції установчими зборами. Установчі збори - це виборний орган, який створюється з единою метою - підготувати і прийняти конституцію. Після виконання цього завдання збори розпускаються. Конституції, прийняті установчими зборами, характеризуються професіоналізмом підготовки та чіткістю структури і змісту; як правило, вони - найбільш демократична Після прийняття установчими зборами конституція може бути винесена на референдум. У такий спосіб були підготовлені і схвалені у ході референдуму Конституція Франції 1946 p., Конституція Італійської Республіки 1947 р. та ін.

Під час підготовки і проведения референдуму з приводу такої конституції велике значения надається ідеологічному впливу на виборців. Ще референдуми проводяться, як правило, під час гострої політичної кризи. У кризовій політичній ситуації проходив референдум з приводу прийняття Конституції Французької Республіки 1958 р., підготовленої «під» генерала Шарля де Голля. Октроїрувана конституція - це конституція, подарована монархом народу країни. Така конституція розробляється у вузькому оточенні близьких монархові осіб і являє собою підсумок компромісу між монархом і підприємницькими верствами суспільства. Октроїрувані конституції були поширені в XIX ст. Класичним прикладом такої конституції слід визнати Конституцію Японії 1889 р. (Конституція Мейдзи), яка юридично оформила союз між монархією, вищою бюрократією, поміщиками та великою буржуазією країни.

При переході від тоталітарного до ліберального, напівдемократичною, демократичному режимам конституції або їх принципові положення (включаючи нову редакцію) розроблялися на загальнонаціональних конференціях представників різних партій і різних сил суспільства, на засіданнях цивільних комітетів, «круглих столів» і т.д. У них брали участь і представники партій (комуністичних, революційно-демократичних, пробуржуазной-авторитарних), що втрачають панівну роль, лідери йдуть режимів (Угорщина, Чехія, Конго, Замбія та ін.)

У країнах тоталітарного соціалізму і державах соціалістичної орієнтації, а іноді і в інших державах з однопартійними системами підготовка проекту має свої особливості. По-перше, вона починається з ініціативи центрального органу правлячої (як правило, єдиною) партії, який створює комісію (вона затверджується парламентом, а іноді діє і без такого твердження), встановлює основні принципи майбутньої конституції, обговорює проект і приймає рішення про його уявленні парламенту або на референдум. Так розроблялися конституції практично всіх країн тоталітарного соціалізму (Куби 1976р., КНР 1982р., Вєтнаму 1992р. Та ін), держав соціалістичної орієнтації в минулому (Беніну 1977р., Ефіопії 1977р. По-друге, проект, підготовлений комісією і схвалений вищим партійним органом, виноситься на загальнодержавне обговорення з активною участю в ньому масових організацій.

У деяких державах капіталістичної орієнтації також вживалися заходи для того, щоб ознайомити населення з проектами конституцій і врахувати його думку (Папуа - Нова Гвінея 1975 р., Ліберія 1984 р. і ін.) Однак коло осіб, які брали участь в обговоренні, як правило, обмежувався елітою суспільства.

Іноді для обговорення проекту або його основних положень скликалися масові зібрання представників різних верств населення (Асамблея народів Казахстану в 1995 р. та ін), полягали пакти і угоди між різними політичними силами з приводу основних положень проекту (Ліван, Іспанія та ін.)

29. Порядок внесення змін і доповнень до конституцій в зарубіжних країнах

З точки зору можливостей внесення поправок, доповнень і змін до конституцій їх можна розподілити на дві групи. Одну складають так звані "гнучкі" конституції, другу- "жорсткі". Гнучкі конституції змінюються і доповнюються у такий спосіб, як і звичайні закони.

Для жорстких конституцій встановлено особливий, дуже складний порядок внесення доповнень, змін і поправок. Звичайно він закріплюється у тексті конституції, а сама жорсткість покликана забезпечити авторитет основного закону і стабільність конституційного ладу.

У зарубіжних країнах застосовуються різні способи зміни юридичних конституцій, які можна підрозділити на три основні стадії. По-перше, ініціатива зміни конституції, яка зазвичай надається або парламенту, або главі держави.

По-друге, поправка має бути прийнята не простим, а кваліфікованою більшістю в кожній палаті парламенту (2 / 3 загальної кількості голосів в Австрії, Італії, Нідерландах та ін, 3 / 5 - у Греції, Іспанії при часткових поправках, 3 / 4 - в Болгарії) або (що рідше) на спільному засіданні палат (3 / 5 голосів у Франції). Таке рішення не завжди є остаточним. Часто необхідно, щоб воно було прийнято парламентом двічі з певним інтервалом (у Греції - не менше місяця, в Італії - три місяці). У деяких країнах другої вотум (голосування) повинен мати місце тільки після обрання нового складу парламенту (Бельгія, Фінляндія). Іноді прийняття поправки парламентом буває попереднім і на іншій сесії, особливо підвищеним кваліфікованою більшістю - остаточним (України та ін.)

І, нарешті, остаточне схвалення прийнятого проекту зміни конституції. Ця функція, якщо вона взагалі передбачено, здійснюється або главою держави, або виборчим корпусом за допомогою референдуму.

Після того як парламент ухвалив поправку до конституції, в деяких федераціях його рішення має бути затверджене визначеною більшістю субєктів федерації (у США - 3 / 4). У Данії, Єгипті, Швейцарії, деяких інших країнах воно затверджується референдумом. У Франції зазначені 3 / 5 голосів конгресу (спільного засідання палат) - це теж затвердження раніше прийнятих рішень палат.

Певні статті конституції змінюються рішенням кваліфікованої більшості, інші - простою більшістю (наприклад, в Індії).

Майже завжди в нові конституції включаються норми, які забороняють переглядати деякі положення (у ряді країн - республіканську форму правління, в Португалії - право на демократичну опозицію, в Німеччині - принципи правової, демократичної та федеративної держави, в Мавританії - принципи багатопартійності). У деяких країнах (Греція, Румунія) незмінними оголошені цілі розділи конституції. Нерідко забороняється зміна конституції в період надзвичайного стану (наприклад, в Іспанії), іноді - протягом певного терміну після її прийняття (у Бразилії, Греції, Португалії - 5 років). В інших же країнах в конституціях, згідно з установленими ними правилами, деякі положення можуть змінюватися спрощеним чином, без кваліфікованої більшості (Індія та ін.)

30. Дія конституції в часі, в просторі, по колу осіб

Дія конституції. Під дією конституції розуміють її впорядковувальний вплив на суспільні відносини.

Дія конституції в часі визначається початком і припиненням її дії. Конституція починає діяти від моменту набуття нею чинності, і цей момент зазначається в самому тексті конституції або в окремому законі. Наприклад, Конституція України 1996 р. згідно з її ст. 160 набула чинності від дня її прийняття. При цьому стають правочинними всі положення конституції одночасно або ж у перехідних положеннях конституції передбачається пізніший строк дієвості окремих її положень.

Постійні конституції не містять будь-яких вказівок про строк своє дії, тобто приймаються на необмежений строк.

Дія конституції в просторі характеризується тим, що її положення поширюються на всю територію держави, а зі зміною території держави одночасно змінюється і сфера просторової дії конституції.

Дія конституції за колом осіб характеризується тим, що її положення поширюються на всіх субєктів права, що перебувають на території країни. Що стосується громадян, а також своїх юридичних осіб, установ та організацій, то дія конституції поширюється на них також і у випадках перебування за кордоном.

31. Конституційні закони як джерела конституційного права зарубіжних країн

Взагалі норми конституцій не охоплюють усієї різноманітності відносин, які складаються у процесі здійснення державної влади, і тому доповнюються цілою низкою інших нормативних актів, насамперед конституційними законами, сутність яких полягає в тому, що вони, хоча й не є складовими частинами самої конституції, але регулюють відносини виключно конституційно-правового характеру і функціонують як доповнення нормативними приписами до конституційного права.

Це закони про виборче право; про повноваження парламенту, його палат і парламентських комітетів, комісій; про уряд; про правове становище особи; про порядок введення надзвичайного стану тощо. Іншу групу джерел зарубіжного конституційного права утворюють законодавчі акти, що поєднують у собі органічні та парламентські закони.

Конституційні закони - це закони, що вносять зміни і доповнення до конституції. Вони, як і конституція, приймаються більшістю голосів депутатів або шляхом референдуму.

Конституційні закони вносять поправки і доповнення до к-цій і мають таку ж юр.силу як і конституції. Прийняття таких законів є можливим, але не обовязковим. Також конституційні закони можуть бути складовою частиною писаних конституцій, напр., Конституція Швеції складається із трьох конституційних законів. А також до конст. законів можуть відноситись ті, які регулюють важливі державні питання. Напр., в Італії конст. закони регламентують статус адміністративно-територіальних одиниць, організацію і повноваження КС. До конст. законів відносять групу законів, які складають т.зв.неписану конституцію, тобто формально звичайні закони, які в силу своєї важливості виконують ф-ції конституції. Напр.. закони про Парламент, які в якості статутного права входять в неписану британську конституцію. Для прийняття таких законів потрібна не проста, а кваліфікована більшість.

32. Органічні закони як джерела конституційного права зарубіжних країн

Органічні закони - звичайно приймаються для уточнення або доповнення положень конституції на основі так званих бланкетних норм останньої. Такі норми лише визначають коло питань, що мають бути врегульовані органічними законами. Так, відповідно до ст. 25 Конституції Франції, органічний закон встановлює тривалість повноважень кожної палати, кількість її членів.

По суті, органічні закони встановлюють головні конституційно-пра-вові інститути в цілому або їх основи. Порядок прийняття, зміни i скасування їх дещо відрізняється від звичайного законодавства, хоча за юридичною силою вони тотожні. У Франції органічні закони приймаються на основі звичайної законодавчої процедури. У будь-якому випадку органічні закони після схвалення парламентом i до офіційного опублікування передаються до органу конституційного контролю - конституційної ради, яка має підтвердити їх конституційність.

33. Судові прецеденти як джерела конституційного права зарубіжних країн.

Судові прецеденти чи рішення судів, які мають силу законів. Їх можна розділити на два види: 1) рішення загальних судів; 2) рішення спеціальних судів. Судові прецеденти характерні для країн англосаксонської с-ми п-а (Великобрит., США, Австралія, Індія, Нова Зеландія).

Судовий прецедент - це рішення суду, яке є основою для застосування при розгляді іншими судами аналогічних справ чи має характер загальнообовязкової норми.

Напр..у Великобрит.суд прецеденти визначають ряд прав підданих, повноваження монарха, в США та Індії особл.знач.мають ріш.Верх.Суду по тлумаченню к-ції.

Судові прецеденти нерідко ніби доповнюють законодавство, напр..у процесі тлумач.законодавства, коли виник.розбіжності між намірами зак-давців, втілених у законах та поглядами суддів, відображу.у відповідних прецедентах, ці розбіжності можуть бути усунені тільки новим з-ном, який відмінить суперечний судовий прецедент, тобто прецедент підлеглий з-ну, який може відмінити суд.прецедент. Суд.практика діє в рамках, які встановл.зак-давець. Крім того но