Основні ознаки приватного життя, характеристика критеріїв приватності. Історична реконструкція процесів формування та розвитку права на недоторканність приватного життя. Пріоритетні напрямки захисту права на недоторканність на сучасному етапі в Україні.
Аннотация к работе
Відповідно, змінилося уявлення про межі втручання держави у приватне життя, та й самі кордони між публічним і приватним суттєво змінили свої обриси. У зарубіжних країнах з розвинутою системою демократії з початку 70-х років ХХ ст. розпочався інтенсивний процес законотворення у сфері забезпечення недоторканності приватного життя (прайвесі). Україна ж у питаннях юридичного забезпечення права на недоторканність приватного життя поки що суттєво відстає від провідних країн західної демократії. Проте теоретичні та конституційно-правові засади права на недоторканність приватного життя (прайвесі) досі не сформовані, незясованими залишаються його еволюція, обєкт і складові елементи змісту, загальні принципи законодавчого забезпечення, інституційний механізм реалізації тощо. концептуальні підходи до визначення змісту права на недоторканність приватного життя (прайвесі); доведено, що за аспектами приватного життя у змісті даного права можна виокремити такі компоненти (правомочності): а) право на фізичну (тілесну) приватність; б) право на фонетичну (звукову) приватність; в) право на візуальну (зорову) приватність; г) право на одорологічну (запахову) приватність; д) право на географічну (дислокаційну) приватність; е) право на інформаційну приватність (у т.ч. на таємницю особистого та сімейного життя); у свою чергу, за вимірами досліджуване право включає в себе: а) право на просторову приватність (власний фізичний простір); б) право на часову приватність (час для приватного життя);(з епохи еллінізму) античне суспільство здійснило важливі кроки на шляху до формування права на недоторканність приватного життя, у тому числі: 1) відбувся поділ системи права на приватне і публічне; 2) сформувалася концепція права приватної власності; 3) отримали нормативне закріплення окремі аспекти недоторканності приватного життя, як-то недоторканність житла, таємниця листування, свобода совісті тощо. В епоху Середньовіччя отримує визнання й позитивно-правове закріплення право на тілесну (фізичну) приватність, яке відмежовується від права на особисту недоторканність і корелює з правом на повагу честі й гідності. Якобінська революція у Франції завершила обєднання двох норм - право на захист «честі й гідності» поряд із правом на недоторканність житла та приватної кореспонденції було гарантовано абсолютно всім у межах ідеї рівності перед законом. У подальшому у конституційних актах постнаполеонівської епохи в Європі вже повсюдно habeas corpus, майнове в основі право на недоторканність житла, право на таємницю листування і право на захист честі й гідності, що мали у своєму складі й положення про праве на захист у суді від дифамації, згадувалися вже у рядок. «Концепція права на недоторканність приватного життя (прайвесі) у пострадянській науці конституційного права» узагальнюються здобутки радянської школи права у розробці загальної теорії прав людини та зясуванні юридичної природи права на недоторканність приватного життя, а також аналізуються точки зору правників з країн СНД щодо теми даного дослідження.У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що полягає у розробці теоретичної концепції права на недоторканність приватного життя (прайвесі) та формулювання загальних підходів до забезпечення даного конституційного права особи у вітчизняному законодавстві з урахуванням сучасних політико-правових реалій. Основними факторами, що формують багатоманітність поглядів на приватне життя, є: 1) особливості тієї чи іншої людської цивілізації у контексті її ставлення до індивідуальності особи та системи основних соціальних цінностей і цілей; 2) приналежність до певної соціально-економічної формації, де спосіб виробництва може ґрунтуватися на індивідуалізмі й приватній ініціативі виробників чи, навпаки, на колективізмі й публічно-владному керівництві; 3) правова база для інституту приватного життя (система особистих прав людини, законодавчо закріплена в даному суспільстві, юридичні механізми їхньої реалізації тощо); 4) ступінь розвитку громадянського суспільства і правової держави; 5) наявність нових факторів впливу, що створюють нові типи загроз для сфери приватного життя, котрим не в силі протистояти старі «неюридичні» засоби захисту приватності (як-то нові інформаційні технології, що проникають через «соціальну маску» індивіда). Право на недоторканність приватного життя (прайвесі) слід розуміти як соціально зумовлену й гарантовану міру можливої поведінки, визначену нормами обєктивного права (як національного, так і міжнародного), що полягає у можливості особи самостійно визначати спосіб (характер) свого приватного життя і має на меті забезпечити задоволення власних потреб та інтересів щодо усамітнення та приватного спілкування. Розкриваючи зміст права на недоторканність приватного життя (прайвесі), необхідно враховувати, що обєкт даного права включає в себе декілька сфер (аспектів), у кожній з яких особа може перебувати e різних станах приватності, а сама приватність має певні виміри.