Визначення сучасного розуміння поняття й змісту конституційного права, виявлення закономірностей його забезпечення органами внутрішніх справ. Розробка пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства та практики реалізації даного суб"єктивного права.
Аннотация к работе
Практичний аспект актуальності обраної теми випливає з того, що приватна власність: а) відповідає індивідуальному способу буття, закладеному в людині природою; б) викликає в людини інстинктивні і духовні мотиви для натхненної праці, щоб, не шкодуючи сил, розвивати господарську підприємливість і особисту ініціативу; в) вселяє у власника почуття впевненості, довіри до інших людей, до речей і до землі, бажання вкласти у господарський процес свою працю і свої цінності; г) вчить людину творчо любити працю і землю, своє оточення і Батьківщину; д) пробуджує і виховує у людині правосвідомість; е) виховує людину для господарської солідарності, що не порушує, водночас, й господарської свободи. Застосовувалися такі категорії діалектики, як можливість і дійсність (при дослідженні, наприклад, окремих елементів змісту права на приватну власність), форма і зміст (при дослідженні проблеми поняття, ознак і форм права на приватну власність), сутність і явище, простір і час, ціле й частина та ін. При дослідженні права приватної власності в обєктивному і субєктивному значеннях запропоновано дефініцію обєктивного права приватної власності як сукупності правових норм і принципів, на підставі яких у фізичних і юридичних осіб виникають, змінюються та припиняються правовідносини щодо володіння, користування, розпорядження своїми матеріальними і духовними благами, цінностями у сфері виробництва, розподілу, обміну, використання їх для подальшого створення і примноження; а право приватної власності в субєктивному значенні - це закріплені в системі конституційних економічних прав людини і громадянина невідємні, непорушні та гарантовані державою і суспільством вид і міра можливої, свідомо-вольової поведінки фізичної особи щодо володіння, користування і розпорядження своїми матеріальними і духовними благами, сутність якої полягає в можливості вести себе певним чином, вимагати відповідної поведінки від зобовязаних осіб, у разі необхідності захищати своє право передбаченими нормами обєктивного права засобами і способами, а також використовувати його для задоволення своїх правомірних потреб та інтересів. Теоретично обґрунтовано положення, за яким до змісту конституційного права людини і громадянина на приватну власність відносяться гарантовані Конституцією та законами України можливості фізичної особи діяти стосовно володіння, користування і розпорядження своїми майновими і духовними благами, вимагати від зобовязаних осіб відповідної поведінки щодо прав власника та можливості звертатися до компетентних субєктів для захисту і відновлення порушеного права приватної власності. Виходячи з цього, дисертант пропонує врегулювати у законодавстві України про власність такі додаткові можливості: 1) право на власний розсуд; 2) право управління; 3) право на прибуток; 4) право на відчуження; 5) право на безпеку; 6) право на передачу благ (в тому числі у спадщину); 7) право на безстроковість володіння благом; 8) заборону на використання благ і ресурсів способом, що шкодить зовнішньому середовищу або іншим учасникам права; 9) право на відповідальність у вигляді стягнення (можливість стягнення ресурсів за борги); 10) право на залишковий характер (право на існування інститутів, які забезпечують відновлення порушених правових можливостей).У розділі 1 “Наукові і нормативно-правові засади дослідження та регулювання конституційного права людини і громадянина на приватну власність” аналізується генезис конституційного права людини і громадянина на приватну власність, стан наукового розроблення в теорії конституційного права та його нормативне закріплення у різні історичні часи. “Правова регламентація конституційного права людини і громадянина на приватну власність: історичні аспекти” дисертантом проаналізовано генезис нормативно-правового регулювання конституційного права людини і громадянина на приватну власність. Історією права вибудовується такий хронологічний ряд розвитку систем права приватної власності: 1) приватна власність на засоби виробництва, передусім на раба і землю (рабовласницька держава); 2) система, яка допускала роздроблення права власності серед безлічі окремих приватних власників (феодальна епоха); 3) система, при якій вважалося за необхідне зосередження правомочності в руках єдиного власника (епоха класичного капіталізму); 4) система, яка розглядає право власності як набір можливостей, що можуть нескінченно ділитися, комбінуватися й рекомбінуватися (XX ст.). Розділ 2 “Конституційне право людини і громадянина на приватну власність в Україні” присвячено дослідженню сутності поняття конституційного права людини і громадянина на приватну власність, аналізу правових повноважень приватного власника, як елементів змісту відповідного субєктивного права, а також його нормативно-правового регулювання в Україні. До додаткових (вторинних) правових можливостей змісту конституційного права людини і громадянина, як приватного власника, можна віднести: 1) право на власний розсуд; 2) право управління; 3) право на дохід; 4) право на відчуження; 5) право на бе