Розгляд відчуження особистості від суспільства в творчості Достоєвського. Аналіз самогубства як засобу вирішення протиріч між особистістю і суспільством та шляхів досягнення гармонії. Місце індивідуалізму в концепції особистості Ф.М. Достоєвського.
Аннотация к работе
Достоєвський ставить дуже важливу, особливо в нинішніх умовах, проблему взаємовідношення особистості і суспільства, зокрема, проблему конфлікту і гармонії особистості і суспільства. На думку письменника, інтереси особистості і вірно організованого суспільства співпадають і коли це відбувається, можлива гармонія в системі “особистість - суспільство”. Проте, в процесі досягнення цієї гармонії виникають колізії і конфлікти, що знайшли своє відображення у вченні про відчуження особистості від суспільства. Достоєвський в своїх творах показує трагізм людського буття, що виникає між особистістю і суспільством. Локка, яка шукала причину цих колізій перш за все в оточуючому людину соціальному середовищі, значне місце приділяє аналізу психологічних факторів, що породжують ці колізії, відчуження особистості від суспільства.В радянський і пострадянський періоди вивченню соціально-філософських поглядів Достоєвського, його філософській антропології приділяли увагу А. Бердяєв називає Достоєвського справжнім філософом, видатним російським філософом, поскільки його творчість дуже важлива для філософської антропології, для філософії історії, для філософії релігії, для моральної філософії. В Достоєвського, підкреслює Бердяєв, не має нічого, крім людини. В дисертації підкреслюється, що Бердяєв репрезентує той напрямок в дослідженні творчості Достоєвського, який наголошує на гуманістичному характері його творчості, поскільки в літературі зустрічаються твердження про антигуманізм Достоєвського (Л. Фрейд підкреслює, що деструктивна направленість особистості Достоєвського могла б зробити його злочинцем, але вона була направлена на самого себе і таким чином виразилась в мазохізмі і почутті вини.Естетичні погляди Достоєвського базуються на розумінні системи цінностей, які виступають життєвою основою кожної людини і суспільства, головною з яких є людина, а також властиве їй прагнення до прекрасного, свободи, моральності. Достоєвський завжди прагнув “при повному реалізмі знайти в людині людину”. Це завдання може бути виконано лише в тому випадку, коли зрозумієш сутність людської душі, осягнеш ті принципи, якими керується людина в своїх вчинках, дія яких направлена людиною як на самого себе, так і на інших людей, з яких складається суспільство та соціальне середовище, в якому індивіду випала доля жити і творити. Концепція особистості Достоєвського, її взаємовідношення з суспільством включала в себе розгляд не тільки і не стільки деструктивних її сторін, не тільки і не стільки її конфлікт з суспільством, скільки розгляд шляхів подолання цього конфлікту, встановлення гармонії між особистістю і суспільством. Занурюючись в мистецтво, людина (а каторжник теж людина) занурюється в дійсність: вона відмінна від тих реалій, в яких людина (каторжник) знаходиться в цей момент, але все ж це дійсність, причому головною ознакою її є свобода.