Виявлення особливостей державної політики Радянського Союзу щодо релігії і Церков в Галицькому регіоні Західної України у 1944-1964 рр., методів і форм її застосування у 1944-1953 рр. (сталінський період) і 1954-1964 рр. (роки хрущовської "відлиги").
Аннотация к работе
Дослідження актуалізується самим інтертекстом конфесійної ситуації регіону, в якому, у порівнянні з рештою регіонів України, на той час зберігалася висока релігійність населення у поєднанні з чітко вираженою національною самосвідомістю, і до середини 1950-х років активно діяв український національно-визвольний рух опору - безкомпромісний у ставленні до комуністично-радянської влади та її атеїстичної ідеології. Мета дослідження полягає у виявленні особливостей державної політики Радянського Союзу щодо релігії і Церков в Галицькому регіоні Західної України у 1944-1964 р.р., методів і форм її застосування у 1944-1953 р.р. (сталінський період) і 1954-1964 р.р. (роки хрущовської “відлиги”) та масштабів конфесійних трансформацій в регіоні, спричинених цією політикою. Досліджуваний хронологічний період 1944-1964 років характерний тим, що ці роки охоплювали сталінський (1944-1953 р.р.), а згодом і хрущовський (1953-1964 р.р.) періоди, під час яких в цьому регіоні здійснювалася, ініційована Комуністичною партією СРСР на виконання її програмних засад, найінтенсивніша боротьба державної влади з релігією: відбувалися арешти і увязнення духовенства, чернецтва, активних віруючих, знімалися з реєстрації релігійні громади, церкви, молитовні будинки, костьоли, синагоги, монастирі та заборонялося проведення в них релігійних відправ. У дисертації обгрунтовано низку положень, які відзначаються новизною: - суспільно-політичні процеси у 1944-1964 р.р. у західних областях України, насамперед в Галицькому регіоні, мали свою особливість, оскільки здійснювалася широкомасштабна кампанія, безпосередньо керована і здійснювана кремлівським керівництвом СРСР, з метою нейтралізації національно-визвольного руху в цьому регіоні шляхом послаблення його духовної бази і знищення чи мінімізації підтримки з боку духовенства і віруючих Української Греко-Католицької Церкви, відриву католицьких (греко-католицьких, римо-католицьких, вірмено-католицьких) митрополій і єпархій від юрисдикції Апостольської Столиці у Ватикані, насильницького насадження послушного державній владі православя московсько-російського кшталту після ліквідації УГКЦ на організованому державною владою Львівському соборі цієї Церкви у березні 1946 р.; уповноважені Ради у справах РПЦ і уповноважені Ради у справах релігійних культів в західних областях України у своїй повсякденній роботі на місцях спиралися не на правові документи, а на ідеологічні засади марксизму-ленінізму щодо релігії і церкви, на рішення зїздів і конференцій Комуністичної партії, постанови ЦК КПРС, ЦК КП України, Ради Міністрів СРСР, Ради Міністрів УРСР, рішення місцевих обкомів КП України і облвиконкомів з питань релігії та атеїстичної пропаганди, на законодавчі та інші нормативні акти Союзу РСР та Української РСР, якими детально окреслювався контроль за дотриманням законодавства про релігійні культи, адміністративна і кримінальна відповідальність за його порушення.В аспекті акції депортації українців із Польщі і поляків із України, у 1980-х - 1990-х роках зявилася низка праць як українських, так і польських істориків, котрі на основі доступних архівних даних синтезують і розкривають трагедію обидвох народів. «Джерельна база дослідження» залучена інформативна як неопублікована, так і опублікована джерельна база, яка дозволила конструктивно (по-вертикалі і по-горизонталі) зясувати позицію комуністичного державного керівництва щодо релігій, висвітлити діяльність уповноважених Ради у справах РПЦ і уповноважених Ради у справах релігійних культів (всесоюзних, республіканських (УРСР) і обласних (західних областей УРСР)) впродовж окресленого періоду, розкрити позицію як легальних, так і нелегальних конфесій щодо антирелігійної політики партійно-радянської влади, дослідити трансформації у діючих в регіоні конфесіях, проаналізувати їхню внутрішню життєдіяльність в у мовах сталінського і хрущовського режимів тощо. Т., 1997, містить дані Центрального державного архіву громадських обєднань України та Центрального державного архіву вищих органів влади України, котрі широко розкривають процеси депортації українського населення з Польщі в УРСР та польського населення з України в Польщу у 1944-1946 р.р., а також дії польської державної влади підчас проведення нею акції «Вісла» проти 150 тисяч українців, котрі уникли депортації. У другому розділі «Суспільно-політичні і конфесійні процеси у 1944-1946 р.р.» аналізується як депортація українського населення з Польщі в УРСР і польського населення з України в Польщу вплинула на конфесійні трансформації у Польщі (на українських етнічних територіях) та в Західній Україні, а також ставлення радянської влади до Української Греко-Католицької Церкви, Вірмено-Католицької Церкви, Римо-Католицької Церкви, обєднань Євангельських християн-баптистів, Християн віри євангельської та інших, які діяли в Галицькому регіоні України. На жовтень 1945 р. у західних областях України всього була 171 православна громада, із них 152 - у волинських районах Тернопільщини (приєднаних до цієї області у 1939 р.,