Світоглядні засади домінуючих моделей етнополітики. Застосування комунікативної методології як найбільш оптимальної для дослідження сучасного стану сфери міжнаціональних відносин та впровадження на її основі неконфронтаційної моделі етнополітики.
Аннотация к работе
Дана дисертаційна робота є дослідженням теоретико-методологічної основи домінуючих нині моделей етнополітики та перспективи випрацювання засад нової неконфронтаційної моделі, яка б спиралась на досягнення комунікативної методології. Використання здобутків сучасної практичної філософії, на наш погляд, дозволяє розробити модель етнополітики, яка може сприяти виконанню двох найважливіших завдань, що зараз стоять перед людством: подолання конфліктів у міжнаціональних та міжетнічних відносинах шляхом організації рівноправного конструктивного міжнаціонального діалогу та забезпечення права індивіда на збереження етнічної ідентичності. Такі принципи, на думку багатьох представників сучасної західної практичної філософії, повинні базуватися на засадах універсалістської етики справедливості, для якої засадничим є ліберальний підхід до прав людини, згідно з яким всі індивіди мають розглядатися як рівні незалежно від їх етнічної, національної, расової, статевої чи класової належності. Адже саме внаслідок зумовленої властивим їм історицистським підходом недостатньої уваги цих моделей до забезпечення права кожного індивіда на збереження своєї етнічної ідентичності (а в деяких випадках - через заперечення цього права) створюється підґрунтя для більшості негативних явищ у сфері міжнаціональних відносин, які, за прогнозами вчених, до кінця ХХІ століття мають призвести до зникнення з етнографічної карти світу половини (трьох із шести тисяч) мов етнічних груп, а також стимулюють постійне зростання міжетнічної та міжнаціональної напруги в різних регіонах Землі. Теоретичною базою для побудови таких моделей можуть стати досягнення сучасної західної практичної філософії, одержані внаслідок "методологічного повороту від філософії свідомості до філософії комунікації", особливо таких її напрямів, як комунікативна теорія, ціннісний консерватизм, етика відповідальності, в яких на перше місце ставиться ціннісна раціональність, а також приділяється належна увага культурі як життєвому світу індивіда та ролі спільноти (в тому числі і етнічної групи та нації) як певного комунікативного поля, необхідного для соціалізації індивіда, долучення його за допомогою мовної комунікації та інтерсубєктивної взаємодії до національних, а через них і до загальнолюдських цінностей.У вступі подано загальну характеристику дисертації, визначено актуальність та рівень наукової розробленості даної теми, її звязок з науковими програмами, визначено обєкт, предмет та методологію дослідження, визначено його мету та основні завдання, підкреслено наукову та практичну новизну, визначено рівень реалізації наукових розробок, подано інформацію про апробацію результатів дослідження, відзначено особистий внесок дисертанта в наукове розроблення теми, а досягнуті результати винесено на захист. В першому параграфі розділу - "Історицизм та концепція всесвітньо-історичних народів Гегеля як підґрунтя конфронтаційних моделей етнополітики" - здійснено аналіз гегелівської історіософії та соціальної філософії як вагомої складової світоглядної основи конфронтаційних моделей етнополітики. Це, на їх думку, неминуче, оскільки історична необхідність вимагає якомога швидшого стирання національних перегородок та обєднання пролетарів усіх національностей для боротьби за свої права, а національна належність обєднує робітників лише з буржуазією тієї ж національності, чим гальмує історичні процеси. Енгельса щодо неминучості злиття націй, трансформував їх із врахуванням політичних настроїв та стратегічних інтересів своєї партії на сучасний йому період, наслідком чого було визнання ним права націй на самовизначення у формі утворення національно-територіальної автономії чи навіть власної національної держави, якщо це відповідає економічній чи політичній доцільності, але із застереженням про неминуче злиття націй у недалекому соціалістичному майбутньому. В параграфі наголошується на небезпечності пропаганди ідей радикального націоналізму, особливо таких, як абсолютизація національної належності індивіда та вищість однієї нації над іншими, та стверджується про необхідність випрацювання таких моделей внутрішньо-та міжнаціональної комунікації, які б сприяли повноцінній участі в ній всіх представників націй, усуненню протиріч на національному ґрунті та налагодженню широкомасштабного міжнародного діалогу.