Раціональний склад багатокомпонентної композиції для місцевого лікування гнійних ран. Функціональна активність ранових мононуклеарних макрофагів в ділянці гнійного осередку і можливість місцевого застосування хлорпромазину з метою її стимуляції.
Аннотация к работе
Незважаючи на певні досягнення в галузі лікування ран і ранової інфекції, застосування нових антибіотиків, ензимів, гіпербаричної оксигенації проблема лікування і загоєння ран після оперативних втручань на промежині і анальному каналі і дотепер залишається актуальною. Ці рани мають особливості: вони підпадають постійному обсіменінню мікрофлорою, важко піддаються імобілізації і введенню місцевих лікарських препаратів [В.М. Післяопераційні рани при гострому парапроктиті загоюються порівняно довго і нерідко завершуються формуванням грубих деформуючих рубців з розвитком недостатності анального жому. Слід зазначити, що 78% хворих на гострий парапроктит поступають через 3-4 доби з моменту захворювання, а 34% - навіть після 7 діб [Сахаутдинов В.Г. и соавт., 1985; Тишко Р.О., 2001]. На цей час вже сформований "барєр запалення", який не тільки запобігає всмоктуванню токсинів з рани, але й перешкоджає проникненню препаратів в рану через порушення мікроциркуляції та набряк тканин.Залежно від вмісту компонентів основи досліджувані суміші отримали умовні назви “Метроксан І” (ВДК - 51%, ПМС - 40%), “Метроксан ІІ” (ВДК - 63%, ПМС - 28%) та “Метроксан ІІІ” (ВДК - 75%, ПМС - 16%). Антимікробні властивості розробленої композиції, антисептика декаметоксину та синтетичного протимікробного засобу метронідазолу, що входять до її складу, вивчені з використанням методики серійних розведень з визначенням мінімальної подавляючої концентрації, а також методики дифузії препарату в агар (метод колодязів) у відповідності з методичними рекомендаціями по проведенні цих досліджень. З метою вивчення впливу хлорпромазину на фагоцитарну активність ранових макрофагів у хворих на гострий парапроктит у 6-ти пацієнтів, яким були виконані радикальні оперативні втручання з приводу цієї патології були взяті зразки тканин рани для електронно-мікроскопічного дослідження. До складу основної групи №2 були включені 28 хворих, яким після обробки ран розчинами антисептиків та висушування на рани проводили аплікації хлорпромазину, а потім накладали повязки з мазями на гідрофільній основі. При лікуванні гострого парапроктиту з глибоким транссфінктерним або екстрасфінктерним розташуванням гнійного ходу застосовували наступні оперативні втручання: висічення гнійного ходу лігатурним методом у 8 хворих (3,3%), за Рижихом-Бобровою у 4 хворих (1,7%) та відстроченого закриття внутрішнього отвору шляхом низведення слизової дистального відділу прямої кишки у 1 хворого (0,4%).У роботі на підставі експериментальних і клінічних досліджень представлено теоретичне і клінічне обгрунтування вирішення актуального завдання - покращання хірургічного лікування хворих на гострий парапроктит шляхом оптимізації методів місцевої медикаментозної терапії. Частота захворювання на гострий парапроктит залишається високою, коливаючись в межах 11,9-17,4 % від загальної кількості хворих на гострі гнійно-запальні захворювання мяких тканин і не має тенденції до зниження. Розроблена багатокомпонентна композиція, до складу якої входять силікс (68 %), поліметилсилоксан (23 %), метронідазол (7,5 %), декаметоксин (1,5 %) і яка володіє полівекторною дією: антимікробною до широкого спектру мікроорганізмів, вираженою (268 %) і тривалою (24 години) осмотичною активністю, адсорбційною здатністю, що дозволяє її застосовувати для місцевого лікування гнійних ран в першій фазі ранового процесу. За допомогою електронномікроскопічних досліджень зразків тканин, взятих із вогнища запалення експериментальної моделі місцевої гнійної інфекції та у хворих на гострий парапроктит, було встановлено, що на третю добу після оперативного втручання функціональна активність ранових макрофагів значно пригнічена і посилюється під впливом хлорпромазину. Розроблена програма комплексного лікування хворих на гострий парапроктит, яка включає оперативне лікування та місцеве застосування багатокомпонентної композиції та хлорпромазину, сприяє скороченню термінів очищення ран на 1,3 доби, появи грануляційна 1,2 доби, початку крайової епітелізації на 1 добу і перебування хворих у стаціонарі на 3 доби.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
У роботі на підставі експериментальних і клінічних досліджень представлено теоретичне і клінічне обгрунтування вирішення актуального завдання - покращання хірургічного лікування хворих на гострий парапроктит шляхом оптимізації методів місцевої медикаментозної терапії.
1. Частота захворювання на гострий парапроктит залишається високою, коливаючись в межах 11,9-17,4 % від загальної кількості хворих на гострі гнійно-запальні захворювання мяких тканин і не має тенденції до зниження.
2. Розроблена багатокомпонентна композиція, до складу якої входять силікс (68 %), поліметилсилоксан (23 %), метронідазол (7,5 %), декаметоксин (1,5 %) і яка володіє полівекторною дією: антимікробною до широкого спектру мікроорганізмів, вираженою (268 %) і тривалою (24 години) осмотичною активністю, адсорбційною здатністю, що дозволяє її застосовувати для місцевого лікування гнійних ран в першій фазі ранового процесу.
3. При дослідженні антимікробної активності препаратів методом дифузії в агар встановлено, що введений до складу розробленої композиції антисептик декаметоксин справляє потенціюючу дію на протимікробну активність метронідазолу відносно анаеробних мікроорганізмів.
4. За допомогою електронномікроскопічних досліджень зразків тканин, взятих із вогнища запалення експериментальної моделі місцевої гнійної інфекції та у хворих на гострий парапроктит, було встановлено, що на третю добу після оперативного втручання функціональна активність ранових макрофагів значно пригнічена і посилюється під впливом хлорпромазину.
5. Розроблена програма комплексного лікування хворих на гострий парапроктит, яка включає оперативне лікування та місцеве застосування багатокомпонентної композиції та хлорпромазину, сприяє скороченню термінів очищення ран на 1,3 доби, появи грануляційна 1,2 доби, початку крайової епітелізації на 1 добу і перебування хворих у стаціонарі на 3 доби. Системна антибіотикотерапія при гострому парапроктиті показана при наявності синдрому системної запальної відповіді.
СПИСОК НАУКОВИХ РОБІТ, НАДРУКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Профілактика та хірургічне лікування гострого парапроктиту / М.Д.Желіба, О.А.Коцюра, О.М.Чепляка, А.П.Превар, І.Н.Ошовський, О.А.Камінський // Хірургія України. - 2003. - № 1 (5). - С 51-53 (автор провів аналіз післяопераційних ускладнень у хворих на гострий парапроктит, приймав участь у оформленні статті).
2. Бурковський М.І., Чепляка О.М., Геращенко І.І. Дослідження клінічної ефективності композиції "Метроксан" при місцевому лікуванні гострого парапроктиту // Вісник Вінницького національного медичного університету. - 2004. - №8 (1). - С. 164-166 (дисертантом проведені оперативні втручання та місцеве лікування післяопераційних ран у досліджуваних хворих, участь у оформленні статті).
3. Болезнь Фурнье / Н.Д.Желиба, А.Н.Чепляка, А.А.Коцюра, И.Н.Ошовский, С.Д.Химич, В.Е.Бушинский // Вісник Вінницького національного медичного університету. - 2004. - №8 (1). - С. 187-189 (автором проведені аналіз літературних даних, участь у лікуванні хворих).
4. Чепляка О.М. Гострий парапроктит: сучасний погляд // Вісник Вінницького національного медичного університету. - 2004. - №8 (1). - С. 228-231.
5. Дослідження фізико-хімічних властивостей композиції “Метроксан” / М.Д.Желіба, О.М.Чепляка, М.І.Бурковський, І.І.Геращенко // Вісник Української медичної стоматологічної академії. - 2005. - Т. №5, вип. 1 (9). - С. 89-90 (дисертантом виконані фізико-хімічні дослідження, участь у підготовці матеріалу до друку).
6. Бурковський М.І., Чепляка О.М., Царюк Ю.С. Ультраструктурні зміни ранових макрофагів під впливом аміназину // Вісник морфології. - 2005. - № 11 (2). - С. 198-202 (дисертантом виконані експериментальна частина дослідження та забір матеріалу для електронно-мікроскопічного дослідження).
7. Чепляка О.М. Фагоцитарна активність ранових макрофагів у хворих на гострий парапроктит під впливом хлорпромазину // Вісник Української медичної стоматологічної академії. - 2006. - Т. 6, Вип. 1-2. - С. 206-210.