Частота абдомінального сепсису в структурі хірургічних захворювань, причини його виникнення й розвитку. Стан мікробіоценозу шлунково-кишкового тракту, критерії післяопераційних гнійно-запальних ускладнень, порушення функції паренхіматозних органів.
Аннотация к работе
Bluth, 2006), оскільки, незважаючи на удосконалення методів діагностики та лікування, спостерігається тенденція до зростання частоти зустрічальності цього ускладнення, летальності та економічних втрат, що зумовлюється тяжкістю та надзвичайною варіабельністю клінічного перебігу, труднощами в діагностиці та частими невдачами хірургічного лікування цієї недуги (Б.Р. гельфанд и соавт., 2001, A.L. Останні дані з дослідження АС свідчать про пошуки нових лікувально-тактичних підходів, встановлення патогенетичних особливостей розвитку та перебігу АС, причин його виникнення та збудників, розробку системної етіотропної антибактеріальної терапії (В.С. Дослідити порушення дихальної та серцево-судинної систем, показників імунної реактивності та неспецифічної резистентності у хворих на абдомінальний сепсис. Предметом дослідження є хворі на гнійно-запальні захворювання з локалізацією в очеревинній порожнині, що супроводжуються абдомінальним сепсисом, експериментальні тварини (щури Wistar та інбредні собаки) із змодельованим АС, збудники АС, патогенез порушень гомеостазу та його регуляції, виникнення поліорганної дисфункції, ефективність застосування розроблених методів діагностики, лікування та профілактики, лікувальна тактика та алгоритми у комплексному лікуванні даної групи хворих. В експерименті та клініці вперше оцінено роль різних таксономічних груп мікроорганізмів у розвитку АС, вперше встановлено значення змін стану мікробіоценозу шлунково-кишкового тракту у хворих на хірургічні захворювання органів черевної порожнини, визначено закономірності розвитку транслокації мікробів та їх токсинів, чутливість провідних збудників до антимікробних препаратів, розроблено новий спосіб (Пат.Якщо проаналізувати причини виникнення перитоніту у хворих на АС перитонеогенного походження, то при цьому АС виникав унаслідок гострого апендициту в 72 хворих (39,34 % від пацієнтів з перитонітом та 30,25% від загальної кількості хворих на АС), гнійно-деструктивних процесів жовчовивідних шляхів - 59 хворих (32,24% та 24,79% відповідно), перфоративної виразки шлунка та дванадцятипалої кишки - 16 хворих (8,74%/6,72%), патологію кишечника (непрохідність, перфорація, тощо) виявлено у 21 пацієнта (11,48%/8,82%). Бактероїди та ентерококи персистують в очеревинній порожнині у 27,27% хворих, превотели - у 18,18% хворих у концентраціях вище критичного популяційного рівня, але у жодному випадку не вдалося їх виявити у крові. Відносна кількість О-лімфоцитів була зменшеною у хворих на АС незалежно від ступеня тяжкості, особливо різке зниження О-лімфоцитів у хворих на АС ІІ ступеня тяжкості (на 74,5% у порівняні з контролем і на 51,0% у порівняні з хворими на АС І ступеня тяжкості). БА ПМЯЛ у хворих на АС зростає у 2 рази при І ступені, а у хворих ІІ ступеня БА ПМЯЛ - тільки на 14,3% у порівняні з хворими на АС І ступеня тяжкості. Максимальне падіння рівня Рс відмічалося на третю післяопераційну добу у хворих АС-І, а у хворих з середньою тяжкістю перебігу АС у цей період спостерігалася лише тенденція до зниження синтезу цього ейкозаноїду; у хворих АС-ІІ вірогідної динаміки змін концентрацій ейкозаноїдів не визначалося, але спостерігали тенденцію до підвищення тромбоксану В2 та зниження утворення Рс; при тяжкому сепсисі висока концентрація тромбоксану крові відзначалася як на першу, так i на третю післяопераційну доби, однак концентрація Рс на третю добу спостереження підвищувалася маловірогідно; на першу добу після операції максимальний рівень тромбоксану був характерним для хворих АС-ІІІ, в той же час у них відмічалася найнижча концентрація Рс.У дисертації наведене теоретичне узагальнення результатів клінічно-експериментального дослідження закономірностей формування абдомінального сепсису та нове вирішення важливої науково-практичної проблеми - покращання профілактики та лікування хворих на абдомінальний сепсис, яке включає обґрунтування визначення абдомінального сепсису, розробку його класифікації, обґрунтування, розробку та оцінку ефективності нових методів діагностики, профілактики та лікування гнійно-септичних процесів очеревинної порожнини. 1. абдомінальний сепсис (АС) є поліетіологічним захворюванням системного характеру із складним багатоланцюговим патогенезом та циклічним перебігом, неоднозначною морфологічною та клінічною картиною, при якому внаслідок порушення основних механізмів нормофізіологічного гомеостазу змінюються практично всі структурно-функціональні одиниці (органи і системи) його забезпечення. Наявність інфекційного вогнища з локалізацією в очеревинній порожнині, що обовязково має супроводжуватись розвитком синдрому системної запальної реакції/відповіді та порушенням функціонального стану органів та систем до вираженого клінічного рівня, без, або з розвитком СПОН, засвідчує про формування АС. Розроблений спосіб моделювання АС шляхом уведення в очеревинну порожнину диференційовано дозованої кількості життєздатних колонійутворюючих еталонних штамів провідних збудників АС, які мають вираженні інвазійні властивості, підсилюванні впливом