Колоніальна політика Франції у другій половині XIX-початку XX століття - Курсовая работа

Значущим періодом в розширенні колоніалізму був кінець XVIII століття, на що вплинули різні події: перша громадянська війна в США, промисловий переворот в Європі і Велика Французька революція. Після Французької революції XVIII ст. почався новий період в історії колоніальних захватів Франції. Прагнення європейських держав розвивати свої ринки, поступово почало втягувати колонії в капіталістичні відносини. Французи колонізували більшу частину території Індокитаю, відносно незалежним був лише Сіам (Таїланд), однак без значної частини своєї території[9] Внаслідок створення величезних колоній протягом XVII-XIX століть та завдяки високому рівню економіки й культури Франції, французька мова поширилася в усьому світі й стала однією з основних мов міжнародних відносин, в цьому полягає актуальність даної роботи.Єгипет, Туніс, Тріполі і Кіренаїка входили до складу Османської імперії: Марокко було незалежною державою. Тепер, коли імперія була створена, треба було утримати завойовані позиції. щоб вселити французам почуття переваги, обґрунтувати їх право на завойовані краю по обидві сторони екватора, прославити заморські досягнення, була ретельно підібрана пропагандистська література, включаючи книги, інформаційні бюлетені, барвисті плакати, марки та листівки. Французькі мандрівники одними з перших стали здійснювати далекі експедиції, метою яких було не тільки розвідати території, але і обовязково створити колонії в Африці та інших частинах світу. Але у самій Франції на той час були серйозні внутрішні конфлікти, тому що вся опозиція були проти відволікання своїх сил від німецького кордону. Жюль Феррі, був найактивнішим провідником захвату Тунісу, який видав похід як запобіжний захід, котрий був потрібний для безпеки Алжиру.Управління країною було централізовано в найбільшою мірою у Вєтнамі. На півдні перебувала Камбоджа - королівство темношкірих спадкоємців цивілізації кхмерів (про велич якої свідчать руїни Ангкора)[12]. В ході повстання 1771 року у Вєтнамі (повстання Тейшонов) були повалені імператор і обидва Чуа. У той час, коли Індія вже давно була колонією й Китай насильно був відкритий для колоніальної експансії, тісні звязки з Францією допомогли економічному розвитку Вєтнаму, а католицизм все глибше осідав серед населення, особливо на півдні. Тим часом король Камбоджі, чия країна виявилася обєктом експансіоністських устремлінь Франції і Сіаму (Таїланду), погодився в 1863 на протекторат Франції, хоча адміністративна влада була передана французам не раніше 1884 року.Іспанські, португальські, французькі, англійські і голландські колонії мали вигляд феодальної структури, де було поширене плантаційне землеробство. Крок за кроком, зі зростанням імперії, змінювався й державний режим Франції та почали встановлюватися основи відносин між колоніями та метрополіями. Тож, якобінською Конституцією було відмічено, що колонії є частиною неподільної Франції й на них діє єдине конституційне право. Господарювання іноземного капіталу спричинило за собою розкрадання національних багатств колоній. B їх інтересах «Колоніальний пакт» 1892 року встановив вигідні для французької буржуазії мита, багато колоній (Північна Африка, Антильські острови, Індокитай) утворили єдину з метрополією митну зону.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. АФРИКАНСЬКІ КОЛОНІАЛЬНІ ВОЛОДІННЯ ФРАНЦІЇ У КІНЦІ XIX - ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ КОЛОНІАЛЬНИХ ВОЛОДІНЬ ФРАНЦІЇ В АЗІАТСЬКОМУ РЕГІОНІ В КІНЦІ XIX - ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

В першу чергу колонізатори домагалися лише економічного підпорядкування, так як стародавні цивілізації Сходу мали власні традиції культури. Іспанські, португальські, французькі, англійські і голландські колонії мали вигляд феодальної структури, де було поширене плантаційне землеробство. Такі рабовласницькі колонії були великим капіталістичним господарством, де застосовувалася груба сила і примус.

Крок за кроком, зі зростанням імперії, змінювався й державний режим Франції та почали встановлюватися основи відносин між колоніями та метрополіями. Тож, якобінською Конституцією було відмічено, що колонії є частиною неподільної Франції й на них діє єдине конституційне право.

На рубежі XIX і XX ст. остаточно окреслилися кордони великих імперій світу: Англії та Франції. У цей період почалася Друга колоніальна імперія Франції. Карл Х розпочав захват Алжиру, а купка торговців та місіонерів підштовхнули до експансії Індокитаю. Через нерівність в розподілі колоній, загострювалася боротьба між цими державами. Роками значного розширення французьких захоплень були 1800 - 1900 роки. Саме цей період буде висвітлений у нашій роботі.

Вступ Франції в епоху монополістичного капіталізму ознаменувався швидким зростанням колоніальної імперії. Французька фінансова буржуазія, потіснення в останній чверті XLX століття «молодими» капіталістичними країнами, прагнула зміцнити свої позиції за рахунок нових територіальних захоплень. «Не випадковість, - писав В. І. Ленін, - що у Франції якраз особливо швидкий розвиток фінансового капіталу, при ослабленні промислового, викликало з 80-х років минулого століття крайнє загострення анексіоністської (колоніальної) політики» [16]. Колоніальними захопленнями Франція переслідувала також певні військово-політичні цілі. C допомогою колоній діячі Третьої республіки сподівалися відродити колишню військову могутність Франції, захопити домінуючі позиції в європейських і міжнародних справах.

Колонізатори вели майже безперервну війну в Індокитаї, де до 1885 року була захоплена величезна територія. K початку першої світової війни колоніальна імперія Франції займала 10, 6 млн. кв. км з населенням близько 55, 5 млн. чоловік.

Встановлення французького панування принесло народам колоній незліченні лиха. Колоніальні війни викликали опустошення цілих районів, призвели до величезних людських жертв. Господарювання іноземного капіталу спричинило за собою розкрадання національних багатств колоній. Торгові компанії скуповували за безцінь місцеву сировину і вироби і продавали за високими цінами свої товари. B їх інтересах «Колоніальний пакт» 1892 року встановив вигідні для французької буржуазії мита, багато колоній (Північна Африка, Антильські острови, Індокитай) утворили єдину з метрополією митну зону.

Важливим методом колоніального гноблення у французьких колоніях була експропріація землі у корінного населення. Захоплення землі нерідко оформлялися «договорами» з місцевими правителями. Грабіж землі у місцевого населення закріплювався також в спеціальних актах для окремих колоній. Так, постановою 1887 року земля в Індокитаї розглядалася як власність колонії, і кожен європеєць міг отримати ділянку, оформивши спочатку тимчасову, а потім постійну концесію. B 1906 році встановлено, що кожен власник в цих колоніях зобовязаний оформити своє право шляхом реєстрації на основі французького законодавства. Новий порядок, який отримав назву імматрікулязаціі землі, спричинив за собою важкі наслідки.

B багатьох колоніальних володіннях Франції (особливо в протекторатах) широко застосовувалася примусова праця[1, c. 73]. Формальна заборона рабства обходилася посиланням на те, що в протекторатах законодавство метрополії не застосовується, а діє місцеве право. Підневільна праця використовувалася на основі контрактації робочої сили за договорами підприємців з місцевими вождями, шляхом організації примусових робіт самою колоніальною адміністрацією (на будівництві доріг, на перевезеннях і т.д.).

Зі зростанням колоніальної імперії збільшувався центральний і місцевий апарат колоніального управління. B 1894 році було утворено міністерство колоній. Щодо «старих колоній» і Алжиру уряд Третьої республіки продовжував проводити політику насильницької інтеграції. B деяких з них було чинним законодавство метрополії, засновувалися «повноправні комуни», судові органи, що були частиною судової системи Франції, і т.д. Ці колонії посилали до французького парламенту 14 представників. Але вони (Кохінхіні, Сенегал, Мартініка, Гваделупа, Реюньон, Гвіана) не мали своїх національних представницьких органів.

У 1904 році сталося обєднання Судану, Сенегалу, Берега Слонової Кістки, Дагомєї, Гвінеї, Верхньої Вольти, Нігера та Мавританії у Французьку Західну Африку на чолі з єдиним генерал-губернатором. Вже у 1910 році після обєднання Французького Конго, Габону та Убанги-Шарні та Чаду утворилася Французька Екваторіальна Африка. Колонії почали розпадатися на менші адміністративні одиниці - округи, у керівництві яких були французькі військові і цивільні чиновники. Нижчі шари адміністрації зачасту комплектувалися з місцевої знаті (так званих вождів), які намагалися забезпечити порядок і проконтролювати виконання обовязків місцевим населенням.

Збільшилася кількість протекторатів у французькій колоніальної імперії в кінці XIX - початку XX століть. У протекторатах збереглася стара феодальна система, що дозволяло колонізаторам залучити місцеві панівні кола і використовувати їх вплив для зміцнення свого керування. Також, протекторати були більш вигідні по утриманню в економічному плані.

Поступово, через війни з населенням Азії та Африки, попри постійні конфлікти з Англією та Німеччиною, було остаточно завойовано Північну Африку (Алжир, Туніс, Марокко), також французи заволоділи Сенегалом, Нігером, значною територією Сомалі, прибережною територією річок Конго й озера Чад. До 1860 р. площа загальної території була 0, 2 млн миль, то через 20 років, французькі володіння розширилися до 3, 7 млн кв. миль., які населяли 56 млн людей. За час з 1880 до 1918 рр. була основана величезна колоніальна імперія Франції, друга за територією та кількістю населення після Британської[3, c. 61].

На момент освоєння колоній, Франція бажала вичерпати усі їх багатства та можливості, у сільськогосподарській галузі. А колонії, які могли не витримати конкуренції, були приречені на знищення. Один із французьких істориків відмітив, що Франція не була зацікавлена у розквіті своїх колоній, через страх конкуренції своїм вітчизняним продуктам, й таким відношенням завдавали шкоди колоніям з їх власними ринками.

Результат у колонізації у своїй більшості був негативним. Грабувалися національні багатства, безжалісно експлуатувалося населення колоній. Торгівці завозили на колонізовані території дешеві необхідні товари й продавали їх втридорога. З колоній же, навпаки, вивозили цінні речі: сировину, срібло й золото. Під напливом товарів з метрополій занепадало місцеве ремесло та торгівля. У той же час, східні цивілізації попадали під вестернізацію, й поступово приймали західні ідеї та економічну модель. Таким чином, в результаті у світі відбувається реформування традиційних цивілізацій.

З іншого боку, колоніальний період сприяв поширенню французької в Америці, Канаді, Африці, Індокитаї, басейні Індійського і Тихого океанів. Високий рівень культури і мистецтва Франції зумовив поширення французької в Англії, Східній і Західній Європі та Росії. Пізніше Франція постаралася перетворити відносини колоніальної залежності в привілейовані звязку культурно-технічного співробітництва з колишніми колоніями. Вона починає інтенсивно розвивати з африканськими країнами, що потребують її сприяння для підняття національних економік, співпраця на основі французької мови та культури. На цій основі завдяки правильній лінгвістичної політиці колишньої метрополії вдалося не тільки обєднати навколо себе свої колишні колонії (за винятком Алжиру), а й залучати до нового обєднання все нові країни, що ніколи не були її колоніями і часом мають до французької мови вельми віддалене відношення. Поступово франкофонний рух охопив весь світ і поширився на пяти континентах.

1. Алексеев - Рыбин Н. Пятьдесят лет мучительной свободы / Н. Алексеев-Рыбин // Вокруг света. - 2010. - №11. - С. 68-92.

2. Арзаканян М.Ц. История Франции: Учебник / М.Ц. Арзаканян, А.В. Ревякин, П.Ю. Уваров. М. Дрофа, 2007. - 474 с.

3. Арзаканян, М. Ц. Политическая история Франции ХХ века: Учебное пособие / М.Ц. Арзаканян. - М.: Высшая школа, 2003. - 157 с.

4. Виппер Ю.В. История нового времени [Електронний ресурс] / Виппер Ю.В. - Режим доступу: http://files.school-collection.edu.ru/dlrstore/1529cf51-ca5c-4132-92ce-a4c45010401c/Vipper3txt.pdf.

5. Волков С. Пером и шпагой за свободное море. Век XVII / С. Волков // Международная жизнь. - 2009.

6. Всемирная история / Е.М. Жуков. - М.: Мысль. Том - 1977. - 647 с.

7. Всемирная история: в 24 томах / А.Н. Бадак, И.Е. Войнич, Н.М. Волчек. - Минск: Литература.

8. Всемирная история: учебник для вузов /. Г. Б. Поляк. - М.: Культура и спорт: ЮНИТИ, 1999. - 496 с.

9. Дементьев Ю.П. Политика Франции в Индокитае и образование Индокитайского союза (1858-1907), - М., - 1975 г. [Електронний ресурс] Ю.П. Дементьев. - Режим доступу: http://booksshare.net/index.php?id1=4&category=history&author=dementev-up&book=1975.

10. Дербишайр Д. Д. Политические системы мира. Т.2 / Д.Д. Дербишайр, Я. Дербишайр. - М.: РИПОЛ КЛАССИК, 2004. - 512 с.

11. История дипломатии / А. А. Громыко. - М.: Госполитиздат. Том ІІ: Дипломатия в новое время (1871-1914) / В. М. Хвостов. - 1963. - 820 с.

12. Керов В.Л. Французская колонизация островов Индийского океана: XVII-XVIII вв. [Електронний ресурс] / В.Л. Керов. - Режим доступу: http://annales.info/afrika/kerov/index.htm.

13. Кривушин И. В. Император Бокасса І и власть в постколониальной Африке / И.В. Кривушин. - С.152-167.

14. Кривушин И. В. Франция и черная Африка в постимперскую эпоху / И.В. Кривушин. - С.3-19.

15. Лависс Э. История XIX века [Електронний ресурс] / Э. Лависс, А. Рамбо. - Режим доступу: http://krotov.info/history/19/57/laviss_57.htm.

16. Ленин В.И. Империализм как высшая стадия капитализма. Полное собрание соч. [Електронний ресурс] Ленин В.И. - Режим доступу: https://www.esperanto.mv.ru/Marksismo/Lenin_Imperialism/imp.html.

17. Набока О.В. Политика Ост-индской кампании в отношении Тайваня в 30-х годах XIX века / О.В.Набока // Історичні записки: збірник наукових праць. - Луганськ. - 2005. - С.147-152.

18. Синицына И. Е. Обычай и обычное право в современной Африке: история изучения, кодексы обычного права: научное издание / И.Е. Синицына. - М.: Наука, 1978. - 284 с.

19. Субботин В. А. Французская колониальная экспансия в конце XIX в. [Електронний ресурс] / Субботин В. А. - Режим доступу: http://madagascar-russia.narod.ru/index/0-245.

20. Субботин В.А. Колонии Франции в 1870-1918 гг. Тропическая Африка и острова Индийского океана / В.А.Субботин. - М.: Наука, 1973 г. - 403 с.

21. Таран Л. Франція 1871-1900 рр. / Л. Таран // Історія України. - 2004. - С. 1-9.

22. Тарле Е. В. Очерки истории колониальной политики западноевропейских государств (конец XV - начало XIX в.): Научное издание / Е.В. Тарле. - М.; Л.: Наука, 1965. - 428 с.

23. Турчин Я.Б. Історія міжнародних відносин ( від Стародавнього світу до початку ХХ ст. ): Навчальний посібник / Я.Б. Турчин, Р.Б. Демчишак, Т.І. Плазова. - Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2013. - 140 с.

24. Франция. В поисках новых путей: научное издание /

Ю.И. Рубинский. - М.: Весь мир, 2007. - 624 с.

25. Хазанов А. М. "Розовая карта" и борьба европейских держав за раздел португальских колоний / А.М. Хазанов. - С.207-214.

26. Черкасов П.П. Судьба империи. [Електронний ресурс] /П.П. Черкассов. - Режим доступу: http://dedurre.ru/Книги/Исторические науки/История Нового времени/49698.

27. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права [Електронний ресурс] / Черниловский З.М. - Режим доступу: https://lawbook.online/page/vigp/ist/ist-21-idz-ax286-nf-26.html.

28. Чикалов Р.А. Новая история стран Европы и США. 1815-1918 гг.: Учеб.пособие / Р.А. Чикалов, И.Р. Чикалова, - М.: 2005. - 551 с.

Размещено на .ru