Характеристика процесів у Північно-причорноморському регіоні та Південно-руському прикордонні в X—XIII ст. Речі з кочівницьких поховань. Племінні особливості у новоселів. Археологічні пам"ятки середньовічних кочівників. Поховальні обряди кочівників.
Аннотация к работе
Перебуваючи весь час на конях чи колесах, вони залишалися практично невловимими й завдавали багато лиха не тільки Русі, а й сусіднім країнам. У своєму суспільному розвитку печеніги перебували на етапі класоутворення, коли агресивність особливо проявляється у звязку з бажанням нової знаті діставати прибутки й стверджуватися насамперед за рахунок воєнних операцій та пограбунку. Плетньової, окрема орда налічувала 20-40 тис. чоловік, причому переважали 40-тисячні. У XII ст. на просторах східноєвропейських степів кочувало не менш як 12-15 орд, тобто загальна чисельність населення сягала 500-600 тис. Якщо врахувати, що в середньому сімя з пяти чоловік мала стадо, що відповідало за поголівям 25 коням (один кінь - пять голів великої рогатої худоби плюс шість овець), то можна уявити собі розміри кочових веж у Степу. Характерною рисою обрядовості була наявність вірного супутника кочовика - коня або хоча б його опудала чи символам (під час розкопок фіксуються кістки черепа та ніг). поховання племінний новосел кочівник Померлих клали витягнуто, майже завжди головою на захід, найчастіше у труні, зрідка у видовбаній колоді або дощатому гробовищі; нерідко поховання супроводжується кістками коня, покладеного в анатомічному порядку, з інвентарем; 2) обряд поховання аналогічний попередньому, але померлого клали у скорченому стані в супроводі інвентарю й кісток коня; 3) поховання здійснені під курганом у прямокутній ямі зі сходинкою, на якій, як правило, покладені кістки коня (здебільшого череп та кінцівки), або ж померлого клали у витягнутому стані на спині у труні чи на підстилці; орієнтація найчастіше по лінії захід - схід.