Риси мистецької школи Нарбута та їх відображення у творчості Р. Лісовського. Особливості структурно-композиційних та образно-змістових вирішень графічних праць художника. Місце Р. Лісовського в контексті розвитку українського образотворчого мистецтва.
Аннотация к работе
Незважаючи на те, що тривалий час багатопланова творча діяльність митця не була предметом зацікавлення вітчизняних науковців, вона становить важливу ланку в ланцюгу культурно-мистецької спадщини України. Пропонована дисертація є першою спробою комплексного відтворення цілісності творчого досвіду Р.Лісовського, а дослідження його мистецької концепції на основі творів книжкової та прикладної графіки сприятиме її належній оцінці та дозволить визначити відповідне місце серед подібних памяток української та світової культури. визначити найістотніші риси мистецької школи Нарбута та виявити суть спадкоємності художньо-стильової концепції його графіки у творчому досвіді Р.Лісовського; систематизувати творчу спадщину Р.Лісовського, ввести у науковий обіг твори, які досі не згадувались у спеціальній літературі; Предметом дослідження є образно-змістові, структурно-композиційні та стилістичні особливості книжкової графіки митця, а також концептуальні ідеї українського модернізму та постмодернізму, в річищі яких розгорталася індивідуальна творча програма художника.Робота (174 сторінки основного тексту) містить вступ, чотири розділи, висновки, список використаних джерел (233 позиції).У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання, визначено обєкт, предмет та методологію дослідження, наукову новизну, окреслено хронологічні межі, запропоновано практичне застосування результатів дослідження, подано відомості про їх апробацію.Теоретичні та ілюстративні матеріали цих досліджень допомагають зясувати джерела української модерної графіки, провести аналогії між композиційними та образотворчими прийомами старих майстрів та художників першої третини ХХ ст. Дослідник Ф.Ернст у публікації “Георгій Нарбут та нова українська книга” (1926) увиразнює поняття школи Нарбута та акцентує на важливості цього мистецького феномену. Їх праці виступають першоосновою дослідження мистецької платформи нарбутівської течії, розкривають персоналії, подають відомості про твори. Своєрідним підсумком вивчення феномену Георгія Нарбута виступає еміграційне видання “Українські історики мистецтв про Г.Нарбута та його школу” (1983), де синтезуються дослідницькі праці провідних мистецтвознавців. Важливим є її неупереджений підхід до висвітлення творчості конкретних персоналій: дослідниця повертає із забуття імена багатьох митців (у тому числі Р.Лісовського), по-новому оцінює роль Української академії мистецтв, уводить до наукового обігу архівні матеріали, публікує невідомі твори.Розглядаються історико-культурні та мистецькі корені художніх процесів, що відбувалися на українських землях на поч. ХХ ст. та мали вплив як на розвиток графіки в зазначений період, так і на формування творчої платформи окремих особистостей, зокрема Р.Лісовського. У перших декадах ХХ ст. в українському мистецтві спостерігається активне співіснування двох базових течій - з одного боку мала місце тенденція до глобалізації мистецьких ідей, зокрема поширення “модерну”, з іншого - дедалі виразніше проступала національна концепція, що мала на меті ідентифікацію художніх форм, притаманних саме українському мистецтву. Важливим чинником у цьому сенсі став пошук “української” форми книжкової графіки, що в контексті загального розквіту ужиткових мистецтв позначився особливою інтенсивністю. Творчість Л.Лозовського, Р.Лісовського, М.Кирнарського, С.Пожарського, Л.Хижинського, А.Страхова, О.Маренкова, П.Ковжуна тощо демонструє актуальність нововведень та значимість мистецької концепції Г.Нарбута у розвитку української книжкової графіки ХХ ст.У розділі виділено основні періоди творчого шляху митця, зважаючи як на суто біографічні моменти, так і на зміст творчості Лісовського, в тому числі й через його розуміння графічної форми. У межах двох перших періодів найвиразніше виявляються чинники, що мали вирішальний вплив на формування творчої постаті митця. Конкретизуючи значення київського періоду для закладання довготривалої творчої стратегії митця, варто виділити два основних чинники. Другим чинником, що зумовив еволюцію мислення художника і в мистецькій, і в національно-політичній площині, було київське мистецько-інтелектуальне середовище, у специфічній атмосфері якого Р.Лісовський відчув себе свідомим українцем, увиразнив відповідні естетичні критерії, зберігаючи їх протягом усієї творчої праці. Відкритість Лісовського до діалогу з митцями, що працювали у Львові, задіяність у гуртках (ГДУМ, Богема), участь у виставках, зокрема у ІІ, ІІІ, IV виставках ГДУМ, виставках графіки в Празі (1924), Брюсселі (1926), затребуваність у видавництвах (“Нова культура”, “Накладня Михайла Таранька”, “Ізмарагд”), сценографічна діяльність, участь у роботі спілки “Гуцульське мистецтво”, утвердження малярського фаху на пленерах, проби у скульптурі тощо роблять його невідємною часткою розмаїтої львівської мистецької спільноти.У розділі розкриваються особливості структурно-композиційних та художньо-образних вирішень графічних творів митця та підсумовується значення досвіду Лісовського-графіка для істо
План
Зміст дисертації відображено в 14 публікаціях, що містять основні положення та результати дослідження.Основний зміст роботи