Аналіз ставлення влади до видання україномовних книжок в Українській Соціалістичній Республіці. Вивчення мережі інституцій, що здійснювали нагляд над книжковою продукцією, її авторами, окреслення головних наслідків цієї політики та їх історична оцінка.
Аннотация к работе
До нього ввійшли практично всі видання, випущені перед Другою світовою війною на Східній Україні, Галичині, Волині й Буковині, в роки окупації України гітлерівцями, а в подальшому цей список розростався за рахунок нових назв - книжок авторів, запідозрених у нелояльності до режиму, а також тих, що були заарештовані з політичних мотивів чи виїхали за кордон. Так, зі «Списку осіб, всі книги яких підлягають вилученню» на зламі 1950-1960-тих років виключено Олександра Оглоблина, Костянтина Штепу, Мойсея Равича - Черкаського, а також зі спецзберігання в загальний доступ переведено книжки 1930-тих років, в яких згадувалися імена «ворогів народу». Керівники підрозділів академічних інститутів намагались опонувати, зокрема вказуючи, що російських нереволюційних поетів і письменників тим не менше вільно цитують і друкують, що літературний процес непростий і в різний час зявляються різні тексти, що оскільки видання призначене для вузького кола спеціалістів, то не буде ідеологічно шкідливим, що все, що можна було вилучити, вже вилучили, а відтак інформація, яку Головліт підготував для ЦК КПУ є неточною. Критиків Івана Світличного й Івана Дзюбу, а також поетів Івана Драча й Миколу Вінграновського було названо ідеологами цих письменників і звинувачено в одностороній, тенденційній, політично хибній оцінці суспільних явищ, що й дало привід Заходу взяти їхні твори на озброєння своєї пропаганди. На підставі записки до ЦК КПУ голови держкомітету УРСР Івана Педанюка було визнано політично й ідеологічно помилковими твори, що вже готувалися до друку у видавництвах: Арсена Іщука «Вербівчани» (друга частина), Івана Цюпи «Гріх», Юрія Мушкетика «Крапля крові», Володимира Добровольського «Серпень, падають зорі», Павла Загребельного «День для прийдешнього».