Проблема вибору стратегії розвитку соціально-економічної системи та фактори, що впливають на нього. Ознаки, за якими відбувається їх класифікація. Взаємодія соціально-економічної системи із зовнішнім середовищем, її елементи, підходи до управління.
Аннотация к работе
Внаслідок того, що соціально-економічні системи різних рівнів не є ізольованими, вивчення їхнього розвитку вимагає дослідження характеру взаємодій системи з елементами її оточення з урахуванням їх стану і параметрів. У теорії систем середовищем прийнято вважати сукупність обєктів, зміна властивостей яких впливає на систему, а також тих обєктів, чиї властивості змінюються під впливом поведінки системи. У зазначених умовах усе більшої актуальності набуває дослідження теоретико-методичних аспектів вибору, розроблення та впровадження стратегії розвитку соціально-економічної системи. Стратегію як процес установлення цілей розглядали багато вчених, зокрема А. Інші науковці розглядали стратегію як план (модель, програму) дій, виконання яких дасть змогу досягти поставленої мети.Поняття «стратегія», що походить від грецького слова strategy та дослівно означає «мистецтво генерала», спочатку застосовувалося у військовій справі, але поступово відбулася його дифузія в інші сфери людської діяльності, у тому числі в економіку та управління. Можна виокремити такі риси стратегії: постійна орієнтація на розвиток; прагнення усвідомити майбутнє; спрямування на досягнення найкращих результатів; активізація діяльності всередині системи; стихійна або свідома поява певного стилю поведінки. За рівнем прийняття рішень пропонується розрізняти таки види стратегій: загальносистемну стратегію (модель поведінки соціально-економічної системи у цілому, що встановлює порядок розподілу ресурсів між різними напрямами діяльності системи); функціональну стратегію (визначає, за допомогою яких дій, ресурсів, конкурентних переваг система домагатиметься успіху в рамках певного напряму діяльності); стратегію поліпшення ділових процесів (визначає, яким чином має відбуватися вдосконалення роботи системи в рамках певного процесу). За стилем розроблення виокремлюють: планову стратегію (стратегію, що формується в результаті обдуманого, повністю усвідомленого та контрольованого розумового процесу; виступає результатом планування); стратегію підприємницького типу (стратегію, що формується лідером-підприємцем на основі його персонального бачення ситуації, тенденцій розвитку системи, виникає напівсвідомо); стратегію, засновану на досвіді (характеризує адаптивні або реактивні стратегії, формується поетапно, циклічно, за домінуючого впливу імпульсів ззовні). Залежно від динаміки цільових параметрів моделі поведінки: стратегії розвитку (стратегії, що передбачають перехід системи з одного стану в інший, її вдосконалення за рахунок як кількісного зростання, так і якісних змін); стратегії функціонування (стратегії, що передбачають підтримку діяльності системи на досягнутому рівні) і, своєючергою, поділяються на стримані (намагання укріпити та стабілізувати наявне положення системи, зробити його керованим та регульованим) та зважені (перехід до різних способів планування та реалізації планів залежно від ситуації та актуальності рішення поставленого завдання).
Вывод
Поняття «стратегія», що походить від грецького слова strategy та дослівно означає «мистецтво генерала», спочатку застосовувалося у військовій справі, але поступово відбулася його дифузія в інші сфери людської діяльності, у тому числі в економіку та управління. За твердженням
О. Кравченко, в економічній сфері поняття «стратегія» використовується з 50-х років XX ст. [5].
Можна виокремити такі риси стратегії: постійна орієнтація на розвиток; прагнення усвідомити майбутнє; спрямування на досягнення найкращих результатів; активізація діяльності всередині системи; стихійна або свідома поява певного стилю поведінки.
Серед науковців, що розглядали різні види стратегій, слід відзначити дослідників, що створили фундамент для розвитку управлінської науки. Так, A.A. Томпсон та Дж. Стрікленд виокремлювали чотири основні види стратегій: корпоративну, ділову, функціональну та операційну. Базуючись на дослідженнях цих науковців [20], Н.Н. Тре - ньов виокремлював основну (підвиди: зростання, підтримання, догляду, комбінована), конкурентну (підвиди: зниження цін, диференціація, концентрація) та функціональну стратегії підприємства [21, с. 55]. Розглядали види стратегій й інші науковці. Так, М. Портер розробив детальну класифікацію конкурентних стратегій, тобто виокремив різновиди стратегій за ознакою досягнення конкурентних переваг [16]. П. Дойль та Д. Аакер приділяли увагу класифікації підприємницьких стратегій. Більшість сучасних дослідників, посилаючись на багатоманітність стратегій, наголошувала на необхідності виділення декількох класифікаційних ознак. Наприклад, О.Б. Мор - гулець [5] пропонує розглядати класифікацію стратегій за рівнем управління, на якому розробляється стратегія: за стадією життєвого циклу підприємства; за характером поведінки на ринку; за позицією в конкурентному середовищі.
І. Герчикова вважає, що відмінності у видах стратегій визначається набором основних позицій та пріоритетністю цілей [23, с. 238]. О. Виханський розглядає три групи стратегій зростання, кожна з яких також має у своєму складі низку стратегій (концентрованого зростання, інтегрованого зростання та диверсифікованого зростання) [15].
В.Д. Дорофєєв, А.Н. Шмельова та Н.Ю. Шестопал [23, с. 245], В.А. Рульєв і С.О. Гуткевич [24, с. 191-192] та інші науковці умовно ділять стратегії на дві групи: функціонування (лідерство в зниженні витрат, диференціація та фокусування) і розвитку (росту, обмеженого росту, скорочення та комбінування).
Систематизувавши дослідження науковців, слід зазначити, що стратегії соціально-економічних систем можна класифікувати за кількома ознаками: 1. За рівнем прийняття рішень пропонується розрізняти таки види стратегій: загальносистемну стратегію (модель поведінки соціально-економічної системи у цілому, що встановлює порядок розподілу ресурсів між різними напрямами діяльності системи); функціональну стратегію (визначає, за допомогою яких дій, ресурсів, конкурентних переваг система домагатиметься успіху в рамках певного напряму діяльності); стратегію поліпшення ділових процесів (визначає, яким чином має відбуватися вдосконалення роботи системи в рамках певного процесу).
2. Залежно від спрямованості дій: стабілізаційна стратегія (підтримка керованих величин поблизу певних стандартизованих значень, незважаючи на зміну зовнішнього середовища); стратегія спостереження (дотримання відповідності поточного стану керованої величини необхідному рівню в даний момент часу); програмно-орієнтована стратегія (досягнення заданих значень керованих величин, що змінюються в часі відомим чином); стратегія оптимізації (виконання заданих умов у вигляді екстремумів певних функцій від параметрів системи).
3. За стилем розроблення виокремлюють: планову стратегію (стратегію, що формується в результаті обдуманого, повністю усвідомленого та контрольованого розумового процесу; виступає результатом планування); стратегію підприємницького типу (стратегію, що формується лідером-підприємцем на основі його персонального бачення ситуації, тенденцій розвитку системи, виникає напівсвідомо); стратегію, засновану на досвіді (характеризує адаптивні або реактивні стратегії, формується поетапно, циклічно, за домінуючого впливу імпульсів ззовні).
4. За ступенем ризикованості: стратегія з високим рівнем ризику; стратегія із середнім рівнем ризику; стратегія з низьким рівнем ризику.
5. Залежно від взаємодії із зовнішнім середовищем: активна стратегія; пасивна стратегія.
6. Залежно від динаміки цільових параметрів моделі поведінки: стратегії розвитку (стратегії, що передбачають перехід системи з одного стану в інший, її вдосконалення за рахунок як кількісного зростання, так і якісних змін); стратегії функціонування (стратегії, що передбачають підтримку діяльності системи на досягнутому рівні) і, своєючергою, поділяються на стримані (намагання укріпити та стабілізувати наявне положення системи, зробити його керованим та регульованим) та зважені (перехід до різних способів планування та реалізації планів залежно від ситуації та актуальності рішення поставленого завдання).
Систематизація класифікації стратегій соціально-економічної системи наведена на рис. 1.
Рис. 1. Класифікація стратегій соціально-економічних систем [1-24] соціальний економічний управління
З огляду на наше дослідження, нас цікавлять саме стратегії розвитку соціально-економічної системи. При цьому стратегія розвитку соціально-економічних систем розробляється, щоб увязати її внутрішні можливості із зовнішнім середовищем. Окрім тих класифікаційних ознак, що застосовуються виключно до стратегій розвитку, до них можуть бути застосовані й інші ознаки, що належать до базових ознак визначення стратегії, найважливішою серед яких ми вважаємо взаємодію із зовнішнім середовищем, адже в сучасних умовах середовище є надзвичайно складним та вирізняється значною мінливістю, що обовязково слід ураховувати в процесі розвитку соціально-економічної системи.
Отже, на нашу думку, доцільно розширити перелік видів стратегії розвитку за цією ознакою, доповнивши такими видами, як реактивна та проактивна.
У цілому в працях науковців зустрічаються класифікації стратегій розвитку за такими ознаками: 1. За амбіційністю очікувань: амбіційні стратегії (характеризуються прагненням вийти за межі наявного та реалізувати абстрактні, принципові можливості); утилітарні стратегії (характеризуються прагненням реалізувати конкретні, безпосередні, готові до впровадження можливості).
2. За основою розвитку: стратегія зростання; стратегія диверсифікації; стратегія структурних перетворень.
3. За характером зростання виокремлюють: стратегії інтенсивного зростання, стратегії обмеженого зростання, стратегії диверсифікованого зростання; стратегії скорочення.
4. За спрямованістю: стратегії, що визначають перспективні орієнтири, умови та напрями економічного й соціального розвитку; стратегії, що визначають довгострокові орієнтири розвитку окремих елементів системи (підсистем); стратегії, що покликані визначити курс розвитку важливих сфер життєдіяльності соціально-економічної системи.
5. За ступенем регулювання: ліберальна - вирізняється повною свободою розроблення та реалізації стратегії; мобілізаційна - передбачає контрольоване регулювання субєктом надсистеми процесу розроблення та реалізації стратегії; що регулюється - вирізняється помірним утручанням субєкта надсистеми у процес розроблення та реалізації стратегії.
6. За типом розвитку: стратегія стабільного розвитку; стратегія сталого розвитку; стратегія випереджального розвитку.
7. За результатами прогнозування та вибором пріоритетів: стратегія прориву; стратегія еволюційного розвитку; стратегії виживання.
8. За взаємодією з мінливим зовнішнім середовищем (доповнена автором): активна; пасивна; реактивна; проактивна.
Розширена класифікація стратегій розвитку соціально-економічних систем наведена на рис. 2.
Рис. 2. Класифікація стратегій розвитку (систематизована та доповнена автором)
Якщо говорити про елементи стратегії розвитку, то до них, на нашу думку варто включити: головну мету розвитку соціально-економічної системи; стратегічні альтернативи (сценарії розвитку), що формуються залежно від мінливості зовнішнього середовища; драйвери розвитку, які обираються залежно від стійкості розвитку системи; заходи щодо реалізації альтернатив; забезпечення реалізації стратегії (ресурсне); прогнозні результати реалізації стратегії.
Важливою характеристикою також є гнучкість елементів стратегії.
При цьому перш ніж розробляти стратегії розвитку соціально-економічної системи, необхідно визначитися з її видом, що залежить від двох аспектів: стійкості розвитку соціально-економічної системи та мінливості зовнішнього середовища її функціонування.
Враховуючи вищезазначене, пропонуємо визначати стратегію розвитку соціально-економічної системи як комплексне поняття, що включає не лише визначення довгострокових цілей та підпорядкованих ним напрямів діяльності соціально-економічної системи, а й план досягнення визначених цілей, який розробляється з урахуванням взаємодії соціально-економічної системи із зовнішнім середовищем, що дає змогу врахувати під час вибору драйверів розвитку та розроблення заходів реалізації стратегії як стійкість соціально-економічної системи, так і стан мінливості її зовнішнього середовища. Вдосконалена класифікація стратегій розвитку соціально-економічної системи спрощує ідентифікацію виду стратегії та його вибір відповідно до умов, що склалися.
Список литературы
1. Чандлер А. Стратегия и структура / А. Чандлер. - М.: Мир, 1988. - 464 с.
2. Andrews K.R. The Concept of Corporate Strategy, Dow Jones - Irwin, Homewood, 1971.
3. Бланк И.А. Торговый менеджмент / И.А. Бланк. - К.: Украинско-финский институт менеджмента и бизнеса, 1997. - 408 с.
4. Карлофф Б. Деловая стратегия / Б. Карлофф. - М.: Экономика, 1991. - 239 с.
5. Кравченко О.В. Поняття стратегії розвитку підприємства / О.В. Кравченко [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.uabs.edu.ua/images/stories/docs/K_BOA/kravchenko_023.pdf.
6. Швайка Л.А. Державне регулювання економіки: [навч. посіб.] / Л.А. Швайка. - К.: Знання, 2006. - 435 с.
7. Мескон М.Х. Основы менеджмента / М.Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоури. - М.: Дело, 1992. - 702 с.
8. Герасимчук В.Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне моделювання: [навч. посіб.] / В.Г. Герасимчук. - К.: КНЕУ, 2000. - 360 с
10. Збарський В.К. Сутність поняття «стратегія розвитку» малого підприємства / В.К. Збарський // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Серія «Економіка, аграрний менеджмент, бізнес». - 2013. - Вип. 181 (6). - С. 36-45 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvnau_econ_2013_181% 286% 29 7.
11. Туленков Н. Ключевая позиция стратегического менеджмента в организации / Н. Туленков // Проблемы теории и пактики управления. - 1997. - №4. - С. 104-107.
12. Шеховцева Л.С. Стратегический менеджмент: [учеб. пособ.] / Л.С. Шеховцева. - Калининград: РГУ им. И. Канта, 2006. - 153 с.
13. Ансофф И. Стратегическое управление / И. Ансофф. - М.: Прогресс, 1989. - 519 с.
14. Дойль П. Менеджмент: стратегия и тактика / П. Дойль. - СПБ.: Питер, 1999. - 560 с.
15. Виханский О.С. Стратегическое управление: [учеб. пособ.] / О.С. Виханский. - М.: Гардарики. 1999. - 296 с.
16. Портер М. Стратегія конкуренції / М. Портер; пер. з англ. - К.: Основи, 1998.
17. Головко Т.В., Сагова С.В. Стратегічний аналіз: [навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц.] / Т.В. Головко, С.В. Сагова; за ред. д-ра екон. наук, проф. М.В. Кужельного. - К.: КНЕУ, 2002. - 198 с.
18. Гудзинський О.Д. Організаційно-регулятивна функція в управлінні стратегічним розвитком підприємства / О.Д. Гудзинський // Ринок праці та зайнятість населення. - 2009. - №1. - С. 50-52.
19. Минцберг Г., Куинн Дж. Стратегический процес / Г. Минцберг, Дж. Куинн; пер. с анг. под ред. Ю. Каптуревского. - СПБ.: Питер, 2001. - 688 с.
20. Томпсон А.А., Стрикленд А.Дж. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализации стратегии: [учебник для вузов] / А.А. Томпсон, А.Дж. Стрикленд; пер. с англ. под ред. Л.Г. Зайцева, М.И. Соколовой. - М.: Банки и биржи; ЮНИТИ, 1998. - 576 с.
21. Лупенко Ю.О. Стратегія розвитку аграрного сектору економіки України на період до 2020 року / Ю.О. Лупенко, П.Т. Саблук, В.Я. Месель-Веселяк, М.Й. Малік [та ін.]. - К.: ІАЕ, 2001. - 221 с.
22. Тренев Н.Н. Стратегическое управление: [учеб. пособ.] / Н.Н. Тренев. - М.: Приор, 2002. - С. 288.