Причини еволюції класичного філософсько-правового розуміння влади і переходу до некласичного. Осмислення впливу постструктуралізму на розвиток конституціоналізму у Французькій Республіці з огляду на можливості використання досвіду у сучасній Україні.
Аннотация к работе
Класична концепція влади викладена передусім у працях І.Канта, Г.Гегеля, Т.Гоббса, Дж.Локка, Ш.Монтескє; біологічне тлумачення влади - у Ф.Ніцше, з позицій соціальної конфліктології цей феномен розглядали К.Маркс, Ф.Енгельс, В.І.Ленін, з точки зору біхевіоризму - Е.Л.Торндайк, Дж.Б.Ватсон, Г.Д.Ласуелл, Дж.Кетлін, психоаналітичний підхід до влади розробляли З.Фройд, А.Адлер, К.Юнг, неофройдистський - К.Хорні, Е.Фромм, міфологічний - Л.Дюгі, типи легітимного панування досліджував М.Вебер, функціоналістське трактування категорії влади було предметом творчості Т.Парсонса, інтеракціоністське - Д.Ронга, Р.Дарендорфа, комунікативістське - Х.Аренд, Ю.Габермаса; з числа представників постструктуралізму проблемою влади займалися М.Фуко, П.Бурдьє, Р.Барт, Ж.Бодріяр, Ж.Дельоз, Ф.Гваттарі; тут можна було б назвати й інших дослідників. Різних аспектів класичного та некласичного тлумачення влади торкались у своїх працях І.В.Бичко (Україна), а також Є.А.Борзунова, С.І.Дуднік, Н.В.Короткова, І.Н.Мележик, А.П.Огурцов, Д.Я.Райгородський (Росія); до постструктуралістських поглядів на владу звертались О.О.Бандура, В.В.Лях, О.І.Хома (Україна), Н.С.Автономова, В.П.Візгін, М.В.Желнов, І.П.Ільїн, М.К.Риклін, З.А.Сокулер, Д.Б.Циганков (Росія); до цього кола входять й інші вчені. В.Ю.Барков, О.В.Лазоренко, Н.М.Оніщенко, В.В.Полохало, В.В.Речицький, Т.В.Розова та ряд їх колег аналізували у своїх працях Конституцію України і проблеми її подальшого розвитку відповідно до демократичних стандартів; філософсько-правові питання, повязані з Основним Законом Російської Федерації, стали предметом розвідок Б.С.Крилова, В.П.Мілецького, М.А.Міхальової, Г.І.Мусіхіна, B.С.Рижова, Є.Б.Шестопала (Росія) і ще ряду вчених; В.М.Дехтяр, (Україна), М.У.Арзаканян, Е.А.Арсеньєв, М.І.Бунін, І.С.Вдовіна, В.К.Глєбов, Н.Н.Завялов, Р.Р.Кинчев, A.M.Ковальов, В.В.Люблінський, Г.Н.Новіков, Г.В.Пушкарьова, П.І.Савицький, А.А.Червяков (Росія) та інші фахівці вивчали конституційний досвід Франції; З.Бжезінський, Л.Фрідман (США), О.А.Останіна, В.А.Савельєв (Росія) та інші вчені у своїх працях звертались до конституціоналізму США, І.А.Василенко та І.В.Цуріна (Росія) - до коституційного права обох цих держав, О.В.Пушкіна (Україна) порівнювала українську та російську Конституції. З етичними аспектами влади повязані зокрема, праці вітчизняних дослідників В.А.Бачиніна, В.К.Ларіонової, з соціально-психологічними - В.П.Казміренка, В.О.Татенка та інших; бажано, щоб філософсько-правове дослідження феномену влади враховувало загальне співвідношення класичної та некласичної філософії; цієї проблеми торкались передусім такі вчені, як О.І.Гвоздік (Україна), А.А.Костікова (Росія). 2) у постструктуралістів, які запропонували найоригінальнішу некласичну концепцію влади, центр уваги зміщується з зовнішньої дії влади на внутрішнє поле сил у сфері несвідомого, які змагаються за панування над тілом і розумом субєкта; вони проявляються як у приватному житті людини, так і в масштабах соціуму у формі державних інститутів і соціальних гегемоній; влада розглядається як система стратегічних відносин у суспільстві, своєрідне поле напруги, утворюване спонтанними співвідношеннями сил, що пронизують усю соціальну дійсність; воля до влади породжує відносини панування й підкорення, іманентні іншим відносинам у суспільстві; влада органічно повязана із знанням і через дискурс формує субєкта, але субєкт обстоює своє право виявляти власну волю до влади, тобто свої права і свободи.Якщо докласичний світогляд характеризувався домінуванням принципу “волі до віри”, то основною рисою класичного світогляду, безперечно, стає “воля до влади”. Т.Гоббс, Дж.Локк, Ш.-Л.Монтескє, Ж-Ж.Руссо та інші мислителі розробляють принципи демократії, суспільного договору, поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також формують інструментально-силову концепцію влади. Разом з тим він критикував протиставлення різних гілок влади, вбачаючи сутність внутрішнього суверенітету держави у залежності і підпорядкованості всіх гілок влади державній єдності. Тому вона змогла подолати логоцентризм, гносеологізм і методологізм класичної концепції влади, дослідити владу в ширших контекстах, причому з прагматичним ухилом. Представниця неофройдизму К.Хорні визначальним мотивом політичної поведінки вважала страх, породжуваний ворожим людині соціальним середовищем, і трактувала прагнення людини до влади як засіб його подолання.Основним чинником переходу до класичного світогляду від докласичного була заміна принципу “волі до віри” принципом “волі до влади”; остання проявляється значною мірою у прагненні до істини, тобто іманентними рисами класичного філософсько-правового підходу до влади є раціоналізм, гносеологізм, логоцентризм, методологізм; некласична філософія права розглядає владу у більш загальному плані, який значною мірою має прагматичний характер. Постструктуралісти, автори найрадикальнішої некласичної концепції влади, роблять наголос не на зовнішній дії влади, а на внутрішньому полі сил у сфері несвідомого, котрі змагаються за п