Клініко-соціальна характеристика осіб, визнаних обмежено осудними, і особливості скоєних ними протиправних діянь - Автореферат

Маючи більш ніж вікову історію, еволюція поняття обмеженої осудності протягом різних етапів його становлення, розпочинаючи з дореформеного періоду ХІХ століття (1800 - 1860 рр.), характеризується альтернативною зміною провідних наукових уявлень і положень теорії обмеженої осудності. Введення інституту обмеженої осудності, фактично співпавши з освоєнням наукою ідей доказової медицини, актуалізувало принципово нову для судової психіатрії проблему - пошук обєктивних критеріїв оцінки здатності осудної особи усвідомлювати власні дії й (або) керувати ними й ступеня їх порушення в період скоєння протиправних дій. Мова йде про психічні розлади межового рівня, що обмежують розуміння, усвідомлення й вільну регуляцію особою власної кримінальної поведінки (С.В. Павлов, 2000; та ін.), що підкреслює необхідність і важливість диференційованого ставлення правосуддя до психічних розладів у осіб, які підлягають кримінальній відповідальності. Так, до сьогодні законодавцем не уточнено медичний критерій обмеженої осудності, що створює передумову для визнання обмежено осудною будь-якої особи з психічними розладами непсихотичного характеру, незалежно від ступеня їх виявлення.При дослідженні клінічної структури психічних розладів у осіб, визнаних обмежено осудними, виокремлено 3 види патології, що найчастіше зустрічаються і кількості випадків яких достатньо для проведення статистичної обробки (основна група дослідження) - 138 випадків: підгрупа А - особи з органічними психічними розладами; підгрупа В - особи з розумовою відсталістю; підгрупа С - особи із шизофренією та шизоафективними розладами. Аналіз основних характеристик рівня соціальної адаптації досліджуваних в обох групах продемонстрував, що, не дивлячись на перевагу в групі осіб, визнаних обмежено осудними, підекспертних із вищою та неповною вищою освітою (10,1% проти 3,1% у контрольній групі), вони в меншій мірі були здатні оволодіти певною спеціальністю й у більшості випадків (р <0,05) не були охоплені трудовою діяльністю. Розлади трудової адаптації найчастіше зустрічалися серед осіб із органічними психічними розладами - підгрупа А (79% проти 56,8% у контрольній групі, р <0,05) і осіб із шизофренією й шизоафективними розладами - підгрупа С (68% проти 54% у контрольній групі, р <0,05). У нозологічних підгрупах чинник “неповної сімї” найчастіше зустрічався в осіб із розумовою відсталістю (43,6% проти 24,6% у контрольній групі, р< 0,05) і осіб із шизофренією й шизоафективними розладами (48% проти 13% у контрольній групі, р <0,05). Аналіз показників надання лікувально-діагностичної допомоги досліджуваним основної та контрольної груп виявив, що особи, визнані обмежено осудними, частіше за осудних зверталися за психіатричною допомогою (91,3% і 73,8% по групах відповідно) і мали поодинокі випадки (1 - 2 рази) госпіталізації до психіатричної лікарні (48,2% проти 8,1% в контрольній групі, р <0,01).У дисертаційній роботі представлено теоретичне узагальнення й нове рішення актуальної наукової задачі, що виявляється в покращенні якості й підвищенні доказовості висновків судовопсихіатричної експертизи про обмежену здатність усвідомлювати свої дії й керувати ними в осіб, які скоїли протиправні діяння (обмежено осудних). Група осіб, визнаних обмежено осудними, характеризується порівняно з осудними, наступними статистично достовірними ознаками: анамнестично більш високою питомою вагою зверненості за психіатричною допомогою й тривалі терміни диспансерного спостереження (р <0,05); наявністю у анамнезі стійких тенденцій до госпіталізації в періоди погіршення психічного стану (р <0,05); більш низькою ефективністю проведених лікувально-профілактичних заходів (р <0,01); порівняно високим рівнем інвалідізації з переважанням важких за ступенем груп інвалідності, що свідчить про глибину вияву психічних розладів і рівня соціальної дезадаптації (р <0,05); переважанням в клінічній картині наявних психічних розладів, виражених емоційно-вольових порушень (р <0,05); високим відсотком осіб, раніше визнаних неосудними у звязку із притягненням до кримінальної відповідальності. Стосовно порушень психічної діяльності для групи осіб визнаних обмежено осудними притаманні наступні властивості (р <0,05): більш виражений ступінь дефіцитарності пізнавальних процесів із переважаючою неспроможністю передумов інтелекту в осіб із органічними психічними розладами; більш помітний недорозвиток невербального інтелекту зі слабкістю регулюючої функції мислення й недостатньою критичністю в осіб із розумовою відсталістю; більш виражений ступінь дискордантності асоціативної діяльності із істотними порушеннями селективності когнітивних процесів у осіб із шизофренією й шизоафективними розладами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

1. У дисертаційній роботі представлено теоретичне узагальнення й нове рішення актуальної наукової задачі, що виявляється в покращенні якості й підвищенні доказовості висновків судовопсихіатричної експертизи про обмежену здатність усвідомлювати свої дії й керувати ними в осіб, які скоїли протиправні діяння (обмежено осудних).

2. В досліджених осіб, визнаних обмежено осудними, в клінічній структурі психічних розладів домінують три види патології: органічні психічні розлади (F01; F06; F07) - 35,2%; розумова відсталість (F70) - 33,3%; шизофренія й шизоафективні розлади (F20; F25) - 15,1%.

3. Група осіб, визнаних обмежено осудними, характеризується порівняно з осудними, наступними статистично достовірними ознаками: анамнестично більш високою питомою вагою зверненості за психіатричною допомогою й тривалі терміни диспансерного спостереження (р < 0,05); наявністю у анамнезі стійких тенденцій до госпіталізації в періоди погіршення психічного стану (р < 0,05); більш низькою ефективністю проведених лікувально-профілактичних заходів (р < 0,01); порівняно високим рівнем інвалідізації з переважанням важких за ступенем груп інвалідності, що свідчить про глибину вияву психічних розладів і рівня соціальної дезадаптації (р < 0,05); переважанням в клінічній картині наявних психічних розладів, виражених емоційно-вольових порушень (р < 0,05); високим відсотком осіб, раніше визнаних неосудними у звязку із притягненням до кримінальної відповідальності.

4. Стосовно порушень психічної діяльності для групи осіб визнаних обмежено осудними притаманні наступні властивості (р < 0,05): більш виражений ступінь дефіцитарності пізнавальних процесів із переважаючою неспроможністю передумов інтелекту в осіб із органічними психічними розладами; більш помітний недорозвиток невербального інтелекту зі слабкістю регулюючої функції мислення й недостатньою критичністю в осіб із розумовою відсталістю; більш виражений ступінь дискордантності асоціативної діяльності із істотними порушеннями селективності когнітивних процесів у осіб із шизофренією й шизоафективними розладами.

5. Соціальне формування особистості обмежено осудних осіб створювалося під впливом негативних мікросередовищних чинників і безпосереднього соціального оточення підекспертних відповідно до морально-етичних норм і правил, властивих даній субкультурі з орієнтацією на антисуспільні форми поведінки.

При дослідженні соціальних характеристик виявлено переважання (р < 0,05) розладів середовищної адаптації в ранньому віці, пріоритетна спрямованість сімейного виховання за типом гіпоопіки й безнаглядності; переважання девіантних і делінквентних форм поведінки в пубертатному періоді; невисокий освітній рівень; розлади трудової адаптації, обумовлені відсутністю професійних навичок і трудових настанов.

6. Структура протиправних дій осіб, визнаних обмежено осудними, характеризувалася такою спрямованістю делікту: злочини проти власності - 45,3%; злочини проти життя й здоровя - 28,3%; проти громадського порядку - 9,4%; у сфері незаконного обігу наркотичних речовин - 5,1%; проти громадської небезпеки - 4,4%; інші - 7,5%.

7. При дослідженні особливостей протиправних діянь встановлено, що особи із психічними розладами, визнані обмежено осудними, мають значне переважання осіб, які мали в минулому кримінальний досвід; низьку питому вагу тих, хто раніше відбував покарання в МПВ.

Механізм протиправної поведінки обмежено осудних осіб містить переважання в структурі СНД ситуативно-імпульсивних і афектогенних мотивів протиправної поведінки; згорнутий характер вольового акту, із прийняттям рішення й вибором засобів протиправної діяльності під впливом ситуації, без адекватного прогнозу наслідків своїх суспільно небезпечних дій для себе й оточуючих.

8. Анкетування суддів і психіатрів-експертів виявляє певну послідовність взаємоповязаних чинників: а) неповнота наукової розробки проблеми обмеженої осудності; б) недосконалість законодавчої бази; в) неповнота знань щодо змісту і значення категорії обмеженої осудності; г) відсутність чітких уявлень щодо алгоритму встановлення обмеженої осудності; д) похибки експертних та судових рішень.

9. Запропонована експертологічна мета-модель дослідження обєктів СПЕ спрямована на упорядкування процесу експертного дослідження щодо встановлення обмеженої осудності, підвищення надійності, інформативності та доказовості висновків з метою запобігання експертних помилок.

1. Семенкова И.И. К истории вопроса об ограниченной вменяемости (юридический аспект) // Архів психіатрії. - 2004.- Т.10, №3 (38). - С. 116 - 121.

2. Семенкова И.И. Судьи о правоприменительной практике института ограниченной вменяемости // Архів психіатрії. - 2004.- Т.10, №4 (39). - С.80 -84

3. Первомайский В.Б., Семенкова И.И. Современные подходы к решению проблемы ограниченной вменяемости // Архів психіатрії. - 2005. -Т.11, №1 (40). - С.47 - 50.

4. Семенкова И.И. Значение анализа криминальной ситуации в экспертной оценке состояний ограниченной вменяемости // Архів психіатрії. - 2005. - Т.11, №2 (41). - С.47 - 50.

5. Семенкова И.И. Эволюция понятия ограниченной вменяемости в отечественной судебной психиатрии // Таврический психиатрический журнал - 2005. - Т.9, № 2 (31). - С.7 - 12.

6. Семенкова И.И. Клинико-социальная характеристика лиц, признанных ограниченно вменяемыми, и особенности совершенных ими противоправных действий // Архів психіатрії. - 2005. - Т.11, № 4 (43). - С.120 - 129.