Техніка хірургічних втручань при деструктивних формах бешихи та її ускладненнях. Ефективність амізону в комплексі хірургічного лікування хворих на бешиху з гострими ускладненями та його вплив на імунологічні, біохімічні та мікрогемодинамічні показники.
Аннотация к работе
За останні роки відмічається суттєве зростання частоти ускладненого перебігу бешихи, в тому числі з розвитком таких тяжких ускладнень, як флегмони, абсцеси, целюліти, гангрена, сепсис, тромбофлебіти, що підвищує зацікавленість хірургів до даної патології (Даценко Б.М., 2001; Сухарєв І.І., 1998, 2001). Ускладнення бешихи значно подовжують час лікування таких хворих, а розвиток тромбофлебіту нерідко приводить до хронічної лімфовенозної недостатності, яка з часом обумовлює інвалідизацію хворих внаслідок розвитку в них хронічного лімфатичного набряку і вторинної слоновості, що суттєво обмежує їх працездатність (Павловський М.П. та співавт., 1995). В цьому плані увагу привертає можливість застосування в комплексі хірургічного лікування хворих з гострими ускладненями бешихи нового українського протизапального препарату амізону, який має широкий спектр фармакологічної дії та володіє жарознижуючими, знеболюючими і інтерфероногенними властивостями (Фролов А.Ф. та співавт., 1998, 2000). Дослідити виразність метаболічних порушень, в тому числі рівень “середніх молекул”, ПГ та ЦН, стан перекисного окислення ліпідів (ПОЛ), активність ферментів антиоксидантного захисту (АОЗ) та показники мікрогемоциркуляції у хворих на бешиху з наявністю гострих ускладнень бешихи. Оцінити ефективність амізону в комплексі хірургічного лікування хворих на бешиху з гострими ускладненями та його вплив на імунологічні, біохімічні та мікрогемодинамічні показники.Спостерігалися дві групи хворих на бешиху з локалізацією запального вогнища на нижніх кінцівках, що знаходились на лікуванні у хірургічному стаціонарі: основна (124 пацієнтів), які додатково до загальноприйнятого лікування отримували амізон, і група співставлення (126 осіб), які лікувались лише загальноприйнятими засобами. Вік хворих в обох групах складав від 25 до 60 років; чоловіків було 148 (59,2%), жінок - 102 (40,8%). Основна група і група співставлення хворих на бешиху були рандомізовані за статево-віковими показниками, клінічним перебігом захворювання, наявністю і характером супутньої патології. Хворі основної групи додатково до базисної терапії отримували амізон по 0,5 г тричі на день при середньотяжкому і 0,5 г чотири рази на день - при тяжкому перебігу бешихи протягом 7-10 діб. При цьому середня тривалість гарячки в основній групі (яка отримувала амізон) скорочувалась на 3,5±0,2 доби, слабкості - на 3,2±0,3 доби, нездужання - на 3,9±0,2 дні, головного болю - на 3,8±0,11 дні, відсутності або зниження апетиту - на 4,2±0,2 добі (P<0,05) порівнянно з групою співставлення.Серед обстежених хворих на бешиху, які знаходились на лікуванні в хірургічному стаціонарі, еритематозно-геморагічна форма виявлена в 23,9%, еритематозно-бульозна - в 33,4%, бульозно-геморагічна - в 27,7%, флегмонозна - в 7,9% та гангренозна - в 7,1% випадків. Вдосконалена техніки хірургічних втручань при деструктивних формах бешихи та її ускладненнях на тлі лікування амізоном дозволяло скорочувати термін загоєння рани. 3 При ускладнених формах бешихи мав місце розвиток вираженого синдрому імунотоксикозу, зниження функціональної активності лімфоцитів, зростання рівня сенсибілізації до аутотканин та бактеріальних алергенів стафілококового та стрептококового на тлі пригнічення показників природної антиінфекційної резистетнтності. Застосування амізону в комплексі хірургічного лікування хворих на бешиху приводило до зниження частоти виникнення гострих ускладнень в 2,3 рази, чинило чітко виражений протизапальний, жарознижуючий та знеболюючий ефекти. Під впливом амізону у хворих на бешиху відмічається чітко виражена позитивна динаміка вивчених імунологічних показників, в тому числі чітка тенденція до зростання загального рівня Т-лімфоцитів, ліквідації дисбалансу Т-хелперів/індукторів та Т-супресорів/кілерів, збільшення показників РБТЛ та РГМЛ, що свідчило про зростання функційних спроможностей лімфоцитів та зниження сенсибілізації до тканинних аутоантигенів і бактеріальних алергенів.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
1. Серед обстежених хворих на бешиху, які знаходились на лікуванні в хірургічному стаціонарі, еритематозно-геморагічна форма виявлена в 23,9%, еритематозно-бульозна - в 33,4%, бульозно-геморагічна - в 27,7%, флегмонозна - в 7,9% та гангренозна - в 7,1% випадків. Розвиток гострих хірургічних ускладнень у хворих на бешиху встановлений в 57,9% випадків, в тому числі тромбофлебіту підшкірних вен гомілки в 25,4%, абсцесів - в 12,7%, флегмон - в 6,3%, некрозів дерми - в 5,6%, гнійних целюлітів - в 7,9%.
2. Вдосконалена техніки хірургічних втручань при деструктивних формах бешихи та її ускладненнях на тлі лікування амізоном дозволяло скорочувати термін загоєння рани. При оперативних втручаннях з приводу флегмонозних та гангренозних ускладнень, целюліту крім первинного розтину треба робити додаткові розтинення тканин, що запобігає розповсюдженню процесу, покращує мікро- та лімфодинаміку, сприяє більш швидкій регенерації тканин.
3 При ускладнених формах бешихи мав місце розвиток вираженого синдрому імунотоксикозу, зниження функціональної активності лімфоцитів, зростання рівня сенсибілізації до аутотканин та бактеріальних алергенів стафілококового та стрептококового на тлі пригнічення показників природної антиінфекційної резистетнтності. Встановлюно розвиток значно вираженого синдрому ендогенної інтоксикації, дисбаланс в системі простагландинів і циклічних нуклеотидів, суттєве підвищення активності рівня ПОЛ на тлі зниження активності ферментів системи АОЗ, погіршення мікрогемоциркуляції.
4. Застосування амізону в комплексі хірургічного лікування хворих на бешиху приводило до зниження частоти виникнення гострих ускладнень в 2,3 рази, чинило чітко виражений протизапальний, жарознижуючий та знеболюючий ефекти. У хворих, які отримували амізон, відмічалось скорочення тривалості загальнотоксичного синдрому, більш швидке зникнення місцевих явищ в місцевому осередку, більш швидке загоєння ран та зменшення їх площини. В цілому, у хворих, які отримували амізон, в 1,5 рази знижувалась необхідність оперативного втручання та в 2,5 рази - повторних хірургічних та частоти подальших рецидивів (в 2,5 рази).
5. Під впливом амізону у хворих на бешиху відмічається чітко виражена позитивна динаміка вивчених імунологічних показників, в тому числі чітка тенденція до зростання загального рівня Т-лімфоцитів, ліквідації дисбалансу Т-хелперів/індукторів та Т-супресорів/кілерів, збільшення показників РБТЛ та РГМЛ, що свідчило про зростання функційних спроможностей лімфоцитів та зниження сенсибілізації до тканинних аутоантигенів і бактеріальних алергенів. Поряд з цим мало місце зниження рівня імунокомплексних реакцій та чітка тенденція до відновлення показників системи природної антиінфекційної резистентності.
6. Включення амізону до комплексу хірургічного лікування ГНУ бешихи сприяло значному зниженню вираженості синдрому ендогенної інтоксикації, що документувалось зменшенням рівня СМ; забезпечувало суттєве зниження рівня ПОЛ та підвищення активності ферментів системи АОЗ, сприяло ліквідації дисбалансу простагландинів та циклічних нуклеотидів .Поліпшенню показників мікрогемоциркуляції.
Проведення прогнозу виникнення ускладнень дозволяє своєчасно проводити профілактичне лікування і знизити кількість гострих ускладнень бешихи.
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
У хворих на бешиху, що ускладнились розвитком ГНУ, доцільно в комплексі лікування додатково призначати в якості протизапального, жарознижуючого та знеболюючого препарату амізон по 0,5 г тричі на день при середньотяжкому і 0,5 г чотири рази на день - при тяжкому перебігу захворювання. Після досягнення бажаного клінічного ефекту дозу амізону знижують до середньотерапевттичної, яка складала 0,25 г чотири рази на день при середньотяжкому і 0,5 г тричі на день - при тяжкому перебігу захворювання. Препарат бажано призначати якомога раніше, що попереджає розвиток бульозних форм, кількість гострих ускладнень та істотно зменшує прогресування ексудативного і геморагічного компонентів.
При флегмонах та гострих целюлітах основний розтин треба доповнювати додатковими невеликими (3-5 см) розтинами на кордоні набряку та інфільтрації тканин.
Для визначення ефективності лікування та прогнозування ГНУ у хворих на бешиху доцільно визначати такі показники, як рівень CD4 -лімфоцитів, показник РГМЛ з АЗС, вміст середньомолекулярної фракції (11S-19S) ЦІК, відсоток БАС, рівень “середніх молекул”, значення індексу Ф та ЕЗЕ. При числі CD4 - 38% та менше, показнику РГМЛ з АСЗ 0,55 та менше, рівні середньомолекулярної фракції ЦІК 39% та більше і значенні БАС 65%, значенні СМ 0,89 г/л і більше, Ф - 1045 та менше і ЕЗЕ нижче 0,76 ефект від раніше проведеного лікування ГНУ бешихи оцінювався як недостатній, що клінічно може проявлятись прогресуванням місцевого вогнища запалення, генералізацією інфекції або рецидивами хвороби.