Дослідження особливостей перебігу гломерулонефриту у дітей в сучасних умовах. Встановлення факторів, сприяючих його прогресуванню і хронізації. Вдосконалення діагностики прогресування гломерулонефриту на основі вивчення клініко-лабораторних показників.
Аннотация к работе
Вивчення вмісту фосфоліпідів і в2-МГ в сироватці крові в динаміці, у дітей з гострим і хронічним ГН, є актуальним та необхідним для уточнення механізму взаємозвязку з протеїнурією, дисфункціями канальців, клубочковою фільтрацією, що дозволяє використовувати тести мембранолізу в якості додаткових критеріїв комплексної оцінки хронізації та прогресування ГН. Вдосконалити діагностику хронізації та прогресування гломерулонефриту у дітей на основі вивчення клініко-лабораторних показників, визначення фосфоліпідів крові і в2-мікроглобуліну в сироватці крові та сечі. В комплекс обстеження хворих ГГН і ХГН запропоновано включити, окрім клінічних, біохімічних, ультразвукових, рентгенологічних методів дослідження, показники фосфоліпідів сироватки крові і еритроцитів, спонтанного гемолізу еритроцитів, b2-МГ сироватки крові і сечі. Автором організовано виконання наукової роботи, обґрунтовані мета і задачі дослідження, використана методика визначення вмісту b2-мікроглобуліну в крові і сечі, загальних фосфоліпідів в сироватці крові і еритроцитах, спонтанного гемолізу еритроцитів у дітей, хворих на гломерулонефрит. В залежності від клінічних проявів були сформовані наступні групи: 1 група - 30 дітей (19,48%) хворих на гострий гломерулонефрит з нефротичним синдромом; 2 група - 32 дитини (20,77%) з хронічним гломерулонефритом, нефротичною формою; 3 група - 52 дитини (33,76%) з гострим гломерулонефритом з нефритичним синдромом; 4 група - 40 дітей (25,97%) з хронічним гломерулонефритом, гематуричною формою.В дисертаційному дослідженні на основі комплексного вивчення клініко-лабораторних показників вмісту фосфоліпідів в сироватці крові, мембранах еритроцитів, спонтанного гемолізу еритроцитів, концентрації в2-мікроглобуліну в крові та сечі вирішене актуальне наукове завдання, яке полягає в вдосконаленні діагностики гломерулонефриту і встановленню факторів, сприяючих його хронізації і прогресуванню. Порушення в системі в2-мікроглобуліна у дітей з гострим гломерулонефритом починаються з перших днів від початку хвороби. Підвищення екскреції нирками в2-мікроглобуліну слугує чутливим маркером ушкодження проксимальних канальців у дітей, хворих на гострий та хронічний гломерулонефрит і може використовуватись для оцінки ступеня активності патологічного процесу в нирках, що важливо враховувати при ефективності терапії. Для ранньої діагностики хронічного гломерулонефриту нефротичної форми необхідно враховувати наявність в дебюті гострого гломерулонефриту поєднання артеріальної гіпертензії, набрякового синдрому, масивної протеїнурії, тривалість сечового синдрому, порушення функції нирок, стійку гіпопротеінемію, диспротеінемію і гіперхолестеринемію. В комплексі обстеження дітей з гострим і хронічним гломерулонефритом необхідно оцінювати стан цитомембран еритроцитів, що може слугувати раннім індикатором хронізації гломерулонефриту.
Вывод
В дисертаційному дослідженні на основі комплексного вивчення клініко-лабораторних показників вмісту фосфоліпідів в сироватці крові, мембранах еритроцитів, спонтанного гемолізу еритроцитів, концентрації в2-мікроглобуліну в крові та сечі вирішене актуальне наукове завдання, яке полягає в вдосконаленні діагностики гломерулонефриту і встановленню факторів, сприяючих його хронізації і прогресуванню.
1. Виявлені можливі причини переходу гострого гломерулонефриту в хронічний: при нефритичному синдромі - висока частота супутньої патології, вік дітей старше 8 років, тривалий набряковий синдром, гіпертензія, гіподинамія, болі в попереку, макрогематурія, лейкоцитурія, мікро- альбумінурія.
2. Клініко-лабораторні чинники хронізації при гострому гломерулонефриті з нефротичним синдромом: висока частота супутньої патології, тривалий діуретико-резистентний набряковий синдром, холестеринемія і гормонорезистентність, наявність інтерстиціального компонента, обтяжена спадковість по серцево-судинній і нирковій патології.
3. Порушення в системі в2-мікроглобуліна у дітей з гострим гломерулонефритом починаються з перших днів від початку хвороби. Стабільно утримуюче підвищення рівня в2-мікроглобуліну в сироватці крові і екскреції з сечею є маркерами хронізації гострого гломерулонефриту у дітей.
4. Підвищення екскреції нирками в2-мікроглобуліну слугує чутливим маркером ушкодження проксимальних канальців у дітей, хворих на гострий та хронічний гломерулонефрит і може використовуватись для оцінки ступеня активності патологічного процесу в нирках, що важливо враховувати при ефективності терапії.
5. Гострий та хронічний гломерулонефрит, незалежно від форми захворювання, супроводжується підвищеним ушкодженням фосфоліпідного компонента клітинних мембран, відображаючого мембранодеструктивний процес. При хронізації гострого і прогресуванні хронічного гломерулонефриту патологічний процес в нирках супроводжується більш вираженими змінами фосфоліпідного компонента клітинних мембран.
6. Встановлено вплив несприятливих клініко-лабораторних чинників розвитку гострого гломерулонефриту і його хронізації, розроблено алгоритм основних метаболічних передумов розвитку хронічного гломерулонефриту у дітей.
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
1. Для ранньої діагностики хронічного гломерулонефриту нефротичної форми необхідно враховувати наявність в дебюті гострого гломерулонефриту поєднання артеріальної гіпертензії, набрякового синдрому, масивної протеїнурії, тривалість сечового синдрому, порушення функції нирок, стійку гіпопротеінемію, диспротеінемію і гіперхолестеринемію.
2. Для ранньої діагностики хронічного гломерулонефриту гематуричної форми необхідно враховувати наявність стабільної гематурії, набрякового синдрому.
3. В комплексі обстеження дітей з гострим і хронічним гломерулонефритом необхідно оцінювати стан цитомембран еритроцитів, що може слугувати раннім індикатором хронізації гломерулонефриту.
4. До групи високого ризику по виникненню хронічного гломерулонефриту повинні бути включені діти, у яких має місце канальцева дисфункція і підвищення b2-МГ крові, сечі, зниженням фосфоліпідів в сироватці крові і мембранах еритроцитів. Ці показники можуть слугувати надійним маркером розвитку хронічного гломерулонефриту у дітей.
5. Наявність спадкової обтяженості по захворюванням нирок, патологія вагітності у матерів хворих дітей, хронічні вогнища інфекції підвищують ризик хронізації гломерулонефриту, що необхідно враховувати при диспансеризації і реабілітації хворих дітей.
6. Результати дослідження можуть бути використані при диспансеризації дітей, які перенесли гострий гломерулонефрит: систематичний огляд з вимірюванням АТ, контроль клінічних і біохімічних показників в динаміці, санація хронічних вогнищ інфекції, санаторно-курортне лікування, профілактика ангін, ГРВІ.
ПЕРЕЛІК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Акрам Слимие, Каблукова Е.К. Современные представления о факторах хронизации и прогрессирования гломерулонефрита у детей // Перинатология и педиатрия.- 2005.- № 3/4(24).- С.210-213. (Здобувач самостійно написав літературний огляд по темі дисертації).
2. Каблукова Е.К., Акрам Слимие. Роль в2-микроглобулинов в хронизации гломерулонефрита у детей // Врачебная практика.- 2007.- №2.- С.18-27. (Здобувач проводив дослідження рівня в2-МГ в сироватці крові та сечі у дітей, хворих на гломерулонефрит, статистичну обробку даних та їх аналіз).
3. Каблукова Е.К., Акрам Слимие. Роль фосфолипидов в хронизации гломерулонефрита у детей // Official journal of international academy Biomedical and Biosocial Anthropology.- 2007.- №8.- C.11-15. (Здобувач проводив дослідження рівня фосфоліпідів в сироватці крові, мембранах еритроцитів, спонтанний гемоліз еритроцитів у дітей, хворих на гломерулонефрит, статистичну обробку даних та їх аналіз).
4. Каблукова Е.К., Акрам Слимие. Факторы хронизации гломерулонефрита у детей “Сучасна педіатрія проблеми та перспективи”. Матеріали української науково-практичноі конференції з нагоди 115-річчя заснування кафедри педіатрії Харківського державного медичного університету.- 2007.- C.84-85. (Здобувач проводив дослідження рівня в2-МГ крові та сечі, фосфоліпідів сироватці крові і мембран еритроцитів у дітей, хворих на гломерулонефрит, статистичну обробку даних та їх аналіз).