Вивчення структури ускладнень та летальних наслідків при поєднаної черепно-мозковій травмі, аналіз ролі окремих ушкоджень у різні строки післятравматичного періоду. Опис основних факторів ризику та розроблення моделі визначення тяжкості стану потерпілих.
Аннотация к работе
У структурі сучасного травматизму особливе значення мають черепно-мозкова травма (ЧМТ) і політравма, які є основною причиною смертності від травм (Поліщук М.Є. та співавт., 2002; Гуманенко Е.К., 2006; Педаченко Є.Г., 2006; Grindale S.H., 2003). В Україні смертність від ЧМТ становить 2,4 на 10 000 населення з щорічними втратами до 11-12 тисяч осіб, причому ці дані не враховують потерпілих з поєднаною ЧМТ (ПЧМТ) (Педаченко Е.Г., 2006; Шлапак І.П. та співавт., 2006). Незважаючи на наявність досить великої кількості публікацій, присвячених різним аспектам поєднаної нейротравми, більша частина з них ґрунтується на обмеженій кількості спостережень і розглядає лише окремі, найпоширеніші види ушкоджень. Тема виконувалася кафедрами вертебрології, травматології та анестезіології, швидкої та невідкладної медичної допомоги, медицини невідкладних станів, медицини катастроф та військової медицини Харківської медичної академії післядипломної освіти (ХМАПО). Мета дослідження - поліпшити якість надання спеціалізованої допомоги хворим з ПЧМТ на підставі клініко-епідеміологічного аналізу лікування потерпілих в спеціалізованому відділенні політравми; вивчити наслідки та розробити критерії прогнозу при ПЧМТ.Таким чином, для кореляційного аналізу відібрані історії хвороб 3125 потерпілих, з яких 755 (24,2%) померли: 450 (59,6%) потерпілих - протягом перших трьох діб, 152 (20,1%) - в строки від 4 до 7 діб, 83 (11%) - від 8 до 14 діб; 70 (9,3%) пацієнтів, які померли, перебували на лікуванні більше 14 діб. Торакальні ушкодження, особливо забої та розриви легень і множинні переломи ребер, значно впливають на результат у перші три доби після травми, потім їхнє значення зменшується, але зберігається до 14 доби після травми. У період з 4 до 7 доби після травми найбільш сильна кореляція летальних наслідків відзначена з пневмонією та набряком головного мозку, причому ці два ускладнення статистично вірогідно асоціювалися з летальним наслідком і в більш пізні строки після травми. Серед 131 пацієнта з тяжкою та вкрай тяжкою черепно-мозковою травмою діагноз торакальної травми було встановлено у першу добу після госпіталізації у 61 (46,57%) потерпілого, у 42 (32,06%) - через добу і більше, у 28 (21,37%) - діагноз було встановлено при патологоанатомічному дослідженні. З 368 потерпілих з тяжкою торакальною травмою померли 100 (27,17%) пацієнтів, у тому числі 30 (30%) - у першу добу після травми, 17 (17%) - на другу-третю добу, 30 (30%) - на четверту-сьому добу, 20 (20%) - на восьму-чотирнадцяту добу, 3 (3%) потерпілих - у більше пізні строки.У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, важливої для нейрохірургії, що полягає у проведенні клініко-епідеміологічного аналізу і розробці критеріїв прогнозу при поєднаній черепномозковій травмі: 1. Поширеність поєднаної черепномозкової травми сягає 0,9±0,001‰ з перевагою в структурі потерпілих чоловіків віком 20-39 років. У структурі летальних наслідків переважають краніо-множинні ушкодження з ураженням чотирьох і більше анатомо-функціональних ділянок (летальність 83,2%), трьох анатомо-функціональних ділянок (летальність 50,7%). Загальними клініко-діагностичними особливостями поєднаної черепномозкової травми є складності інтерпретації даних загальноклінічних методів обстеження та обмеженість застосування спеціальних методів дослідження на тлі тяжкого загального стану, внаслідок чого частішають випадки несвоєчасної діагностики, особливо вогнищевих ушкоджень головного мозку, торакальної, абдомінальної та хребетної травми. Найбільш значущими факторами ризику летального наслідку при поєднаній черепномозковій травмі є: тяжкі забої головного мозку, що супроводжуються переломами склепіння та основи черепа та/або компресією головного мозку; множинні переломи ребер, забої та розриви легень, розриви печінки та селезінки, множинні переломи тазу, стегна та гомілки.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вывод
У дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, важливої для нейрохірургії, що полягає у проведенні клініко-епідеміологічного аналізу і розробці критеріїв прогнозу при поєднаній черепномозковій травмі: 1. Поширеність поєднаної черепномозкової травми сягає 0,9±0,001‰ з перевагою в структурі потерпілих чоловіків віком 20-39 років. Найбільш частою поєднаною травмою були краніо-скелетні ушкодження (38,6%). Краніо-торакальна травма виявлена у 27,3%, краніо-множинна - у 17,4%, краніо-абодомінальна - у 7%, краніо-лицева - у 6,5%, краніо-вертебральна - у 3,2% потерпілих. У структурі черепномозкової травми при поєднаних ушкодженнях переважав струс головного мозку (64,1%). Забої головного мозку діагностовано у 34,9% потерпілих, переважали забої тяжкого ступеня - у 49,7%, внутрішньочерепні крововиливи - у 37,6% хворих. За останні 10 років відзначається збільшення питомої ваги тяжких форм ЧМТ у складі поєднаної черепномозкової травми.
2. У структурі летальних наслідків переважають краніо-множинні ушкодження з ураженням чотирьох і більше анатомо-функціональних ділянок (летальність 83,2%), трьох анатомо-функціональних ділянок (летальність 50,7%). З подвійних поєднаних уражень найбільша летальність спостерігалася при краніо-торакальній та краніо-абдомінальній травмі (14,4% і 11% відповідно).
3. Загальними клініко-діагностичними особливостями поєднаної черепномозкової травми є складності інтерпретації даних загальноклінічних методів обстеження та обмеженість застосування спеціальних методів дослідження на тлі тяжкого загального стану, внаслідок чого частішають випадки несвоєчасної діагностики, особливо вогнищевих ушкоджень головного мозку, торакальної, абдомінальної та хребетної травми.
4. Найбільш значущими факторами ризику летального наслідку при поєднаній черепномозковій травмі є: тяжкі забої головного мозку, що супроводжуються переломами склепіння та основи черепа та/або компресією головного мозку; множинні переломи ребер, забої та розриви легень, розриви печінки та селезінки, множинні переломи тазу, стегна та гомілки. Ймовірність летального результату зростає зі збільшенням давності травми, віку потерпілих, а також у стані алкогольного спяніння та за наявності супутньої соматичної патології. Достовірними предикторами летальних наслідків є: вираженість порушень свідомості за ШКГ, тяжкість травми за шкалою ISS.
5. Розроблені регресійні моделі результату найпоширеніших видів поєднаної черепномозкової травми дозволяють прогнозувати ймовірність летального наслідку з точністю від 82,2% до 91,6% та оцінити тяжкість травми; вони є основою вибору раціональної лікувальної тактики в гострому періоді поєднаної черепномозкової травми.
6. Для оптимізації діагностики та лікування потерпілих з поєднаною черепно-мозковою травмою доцільною є розробка стандартів і алгоритмів надання допомоги з застосуванням нейровізуалізації та мініінвазивних методів діагностики ушкоджень внутрішніх органів. За відсутності можливості їх виконання або за наявності протипоказань необхідні активні методи дослідження - торако- та лапароцентез.
7. Раціональна організація спеціалізованої медичної допомоги у відділенні політравми та удосконалення лікувально-діагностичної тактики у потерпілих з ПЧМТ сприяють поліпшенню безпосередніх результатів лікування зі зниженням летальності за тяжкої ПЧМТ - з 84,4% до 45%.
Практичні рекомендації
1. Госпіталізація або первинний огляд потерпілих з тяжкою механічною травмою (внаслідок ДТП, кататравми, насильницьких дій), а також пацієнтів з порушеннями свідомості в стані алкогольного спяніння та з тяжкою ЧМТ доцільна в спеціалізовані відділення політравми з цілодобовою можливістю проведення огляду та спостереження нейрохірурга, травматолога, хірурга, анестезіолога-реаніматолога.
2. При обстеженні потерпілих з ПЧМТ доцільно застосовувати методи нейровізуалізації, неінвазивного та мініінвазивного дослідження внутрішніх органів, що необхідно враховувати при організації допомоги потерпілим з ПЧМТ.
3. У потерпілих у тяжкому стані необхідне виконання діагностичних заходів в умовах операційної паралельно з проведенням реанімаційних заходів і інтенсивної терапії з використанням, за необхідності, активних методів діагностики (лапароцентезу та торакоцентезу).
4. Для розробки диференційованої лікувальної тактики у потерпілих з ПЧМТ необхідна попередня оцінка тяжкості стану. З цією метою можна використовувати регресійні моделі наслідків, що базуються на ймовірності результату травми.
Список литературы
1. Полторацкий В.Г., Феськов А.Э., Рынденко С.В. Тактика и результаты лечения сочетанной черепно-мозговой травмы / Проблеми військової охорони здоровя: Зб. наук. праць Української військово-медичної академії. - К., 2000. - Вип.17. - С.221-227.
(Особистий внесок дисертанта полягає в збиранні та аналізі матеріалу щодо тактики лікування потерпілих з поєднаної черепно-мозковою травмою у м. Харкові; здобувач брав участь у виконанні оперативних втручань).
2. Поліщук М.Є., Марков О.В., Гайдаєв Ю.О., Комарницький С.В., Полторацький В.Г., Литвиненко А.Л., Скляр Р.А. Порівняльна оцінка частоти виявлення черепномозкової травми у великих містах України // Укр. нейрохірург. журн. - 2002. - №4. - С.44-48.
(Особистий внесок дисертанта полягає в збиранні та аналізі матеріалу з епідеміології поєднаної черепномозкової травми у м. Харкові).
3. Полторацкий В.Г. Структура сочетанной черепно-мозговой травмы в зависимости от ее причины // Международн. мед. журн. - 2003. - Т.9, №3. - С.107-110.
4. Яковцов И.З., Рынденко С.В., Полторацкий В.Г. Особенности травматизма при сочетанной черепно-мозговой травме в г. Харькове // Проблеми медичної науки та освіти. - 2003. - №4. - С.23-24.
(Особистий внесок дисертанта полягає в проведенні клінічних спостережень, збиранні та аналізі матеріалу).
5. Полторацкий В.Г., Яковцов И.З., Рынденко С.В., Чернов А.Л. Структура, особенности клинической картины и тактика ведения больных с сочетанной кранио-скелетной травмой // Травма. - 2003. - Т.4, №5. - С.526-529.
(Особистий внесок дисертанта полягає в аналізі клінічних спостережень поєднаної краніо-скелетної травми).
(Особистий внесок автора дисертанта полягає у підборі та аналізі матеріалу з епідеміології краніо-фаціальних ушкоджень внаслідок поєднаної черепномозкової травми; здобувач брав участь у виконанні оперативних втручань).
8. Полторацкий В.Г. Анализ летальности при сочетанной черепно-мозговой травме в г. Харькове за 1994-20001 гг. // Ортопедия, травматология и протезирование. - 2004. - №4. - С.96-98.
9. Полторацкий В.Г., Марков А.В. Сравнительная характеристика смертности от изолированной и сочетанной черепно-мозговой травмы по районам г. Харькова. // Експерим. і клін. медицина. - 2004. - №4. - С.180-183.
(Особистий внесок автора дисертанта полягає у підборі та аналізі матеріалу з епідеміології поєднаної черепномозкової травми у м. Харкові, аналізу летальності внаслідок поєднаної ЧМТ).
10. Полторацкий В.Г., Феськов А.Э., Чернов А.Л. Клинико-диагностические особенности и прогноз исхода кранио-абдоминальной травмы // Харків. хірург. школа. - 2007. - №2. - С.134-136.
(Особистий внесок дисертанта полягає в збиранні та аналізі матеріалу, виявленні прогностичних критеріїв краніо-абдомінальної травми).
11. Полторацкий В.Г. Особенности сочетанной черепно-мозговой травмы в г. Харькове за 1994-2002 гг. // Матеріали Ш зїзду нейрохірургів України. - К., 2003. - С.312.
12. Полторацкий В., Феськов А. Тактика и результаты лечения сочетанной черепно-мозговой травмы // Материалы IV съезда нейрохирургов России. - М., 2006. - С.363.