Генез, становлення, шляхи розвитку, фактори адаптації та канонізація розспіву в його тисячолітній історичній проекції. Головні підходи до розуміння богословського та філософського змісту Києво-Печерського розспіву. Особливості служби Всенощного бдіння.
Аннотация к работе
Мета дисертації - розкрити суть Києво-Печерського розспіву як феномену богослужбово-співочої культури України. ? розкрити значення, місце, функціонально-змістовну роль розспіву в контексті містерії храмового дійства на прикладі служби Всенощного бдіння. Методологічною базою дисертаційного дослідження є вчення Ортодоксальної Православної Церкви про богослужіння, роль і місце у ньому співу, Священне Писання, постанови Вселенських Соборів, а також святоотецька спадщина: праці мужів апостольських, апологетів, вчителів Церкви, аскетів, догматистів, істориків, полемістів, екзегетів, отців Руської Церкви, література літургійного та богословського змісту, в якій усвідомлюються головні принципи підходу до розуміння харизматичної, гносеологічної, дидактичної, доксологічної, евхологічної та праксіологічної суті церковного мистецтва і, зокрема, співу, аналізуються світоглядні витоки завдань стосовно поведінки кліриків, уставщиків та клірошан, які сприяють підсиленню духовної дії всього літургійного дійства на свідомість віруючих, розглядаються проблеми адекватного відображення через розспів духовного світу віри загалом. Якщо історія Києво-Печерської Лаври була обєктом сталого наукового інтересу, починаючи від перших літописців і письменних джерел Київської Русі до праць практично усіх вчених, істориків, культурологів, які зверталися до теми духовних витоків України, то інакше - з дослідженнями співочої культури монастиря. Виняткове положення у низці використаних джерел посідає праця І.Гарднера “Богослужебное пение Русской Православной Церкви”, в якій неодноразово підіймається проблема Києво-Печерського розспіву як самобутнього, цілком не дослідженого співочого памятника історії.У розділі 1 “Витоки та становлення”, зокрема у підрозділах 1.1 “Києво-Печерський розспів у XI-XVI ст.”, та 1.2 “Києво-Печерський розспів у XVII-XX ст.” розкривається духовна історія розспіву. На наступному етапі, ознаменованому протистоянням Церкви латинському впливу (уніатству), який є незрозумілим духу православних християн, у Києво-Печерському розспіві вирішувались завдання засвоєння засобів багатоголосся як оновлення форми при збереженні внутрішнього сакрального змісту, підпорядкування ідей, проголошених Новим Часом, духу і канону монастирського передання. Специфіка Києво-Печерського розспіву полягає у прояві законів віри і молитви, подібно свідченню намоленої століттями ікони, живого богословя у звуці. Внутрішня спрямованість Києво-Печерського розспіву на модель, що перебуває за межами звичайного слухового досвіду - “божественний”, “янгольський” спів, - була взірцем, мірою, земною подобою небесних гімнів. Чіткий, логічно обґрунтований співочо-музичний зміст розспіву зумовлює створення певної формули спасіння, яка на підсвідомому рівні успішно засвоюється віруючими, і в такий спосіб Києво-Печерський розспів виконує свою головну - перетворювальну функцію.