Еволюція історичного роману в російській літературі другої половини XIX століття і теоретичні проблеми дослідження. Хронотоп белетристичного роману і проблема міфологізації історії. Моральна проблематика роману і його суспільно-політичне значення.
Аннотация к работе
Одеський державний університет ім І.І. ХУДОЖНЯ СПЕЦИФІКА РОСІЙСЬКОГО ІСТОРИЧНОГО РОМАНУ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЖАНРУРобота виконана на кафедрі російської філології Львівського державного університету імені Івана Франка. Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Полякова Людмила Іванівна, Львівський державний університет імені Івана Франка, доцент кафедри російської філології. Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Маєвська Тетяна Петрівна, Ніжинський державний педагогічний університет ім. Захист дисертації відбудеться 29 жовтня 1998 року о 13.30 на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 41. 051. 02. в Одеському державному університеті (270058, м. З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Одеського державного університету ім.За своє більш ніж півтора столітнє існування в російській літературі історичний роман неодноразово ставав предметом літературознавчих студій. Обєктом вивчення літературознавців були історичний роман О. С. Незважаючи на те, що вказаний період був надзвичайно плідним для російської історичної романістики, а 1870-80-ті рр. є одним з загальновизнаних моментів її розквіту, в українському та російському літературознавстві панувала негативна оцінка художньої і пізнавальної вартості історичної прози цього часу, внаслідок чого вивчалась творчість лише окремих письменників (О.К. Це стосується, зокрема, визначення жанру (автор розуміє історичний роман як окремий різновид жанру роману), його жанротворчих ознак та типології. Проте до послаблення тотальної ідеологізації літературознавчої науки в кінці 1980-х рр. не робилося спроб ані звільнити історичний роман другої половини XIX століття від обвинувачення в естетичній та ідейній неповноцінності, ані розглядати його художню специфіку під кутом особливостей белетристичної літератури, в той час як феномен російської масової літератури став предметом серйозних аналітичних студій закордонного літературознавства, так само як і творчість окремих письменників.У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження і її наукова новизна, визначаються мета та завдання роботи, а також ступінь вивченості проблеми, окреслюються теоретично-методологічні засади роботи.В наступне десятиліття (1840-1850), коли з певних суспільних причин інтерес до історії зменшився, а імпульс, даний творчістю Скотта, почав згасати, найбільш помітною постаттю історичної романістики 1850-х став той самий Рафаїл Михайлович Зотов (1796-1871), перший роман якого, "Леонід, чи Деякі риси з життя Наполеона", вийшов 1832 року, а останній, "Останній потомок Чингісхана" - в 1872 . Всі романи Зотова, дуже близькі до романів Дюма за метою та підходом до історії, написані за однією схемою: складна авантюрно-любовна фабула штучно поєднується з розповіддю про військові та політичні події , а історія використовується як тло для пригод героїв. Новий етап зацікавлення історією починається в кінці 1850 - на початку 1860-х рр., коли Росія переживала один з переламних моментів своєї історії. Поки не увійшов до широкого вжитку новий еталон, белетристика була безсилою вийти з зачарованого кола старих моделей, і два романи, що репрезентують цей період - "Князь Серебряний" Олексія Костянтиновича Толстого (1817 - 1875) і роман маловідомої Олени Вельтман (Кубе) "Пригоди Густава Іриновича, нареченого царівни Ксенії" є "вальтер-скоттівськими", тобто затаврованими фатальною застарілістю форми. Деякими рисами своєї творчості, зокрема умовністю реалізму, близький до них Данило Лукич Мордовцев (1830-1905), в творчості якого вирізняються два етапи: 1870-80-ті рр., період найбільшого розквіту, серйозного підходу до історії, та 1890-900-ті, коли Мордовцев, за словами сучасника, з "історика-белетриста" перетворився на "могильника" історичної науки, "романіста-компілятора". В їх романах присутні деякі формальні ознаки реалістичного напряму та історизму, але бракує його основних рис: типізації як основного принципу створення персонажів, внутрішнього психологізму та обумовленого всім перебігом подій взаємозвязку людини та часу, окремої долі та історії народу, тому дисертант і характеризує їх як умовно-реалістичні.Протягом довгого часу дослідження історичного роману другої половини XIX ст. зводилися до затаврування його за допомогою кількох постійних епітетів як "монархічного" чи "белетристичного", що мало виправдовувати безапеляційність визначень періоду 1850-1900-х рр. як "чорної смуги" в історії жанру, коли розвиток начебто припинився аж до 1917 року. Дослідження творчості понад двадцяти письменників, які репрезентують історичний роман даної епохи і аналіз понад 50-ти романних текстів, доводять не лише ідеологічну слабкість панівної до останнього часу концепції "застійного півстоліття", але й її літературознавчу незрілість. Хоч це твердження може видатися парадоксальним, але приналежність жанру в певну епоху до літературного масиву белетри