Художня реалізація теми духовенства в прозі Івана Нечуя-Левицького - Дипломная работа

бесплатно 0
4.5 124
Антиклерикальний характер повісті "Старосвітські батюшки та матушки". Показ побуту і звичаїв духовенства. Сатиричні мотиви в оповіданні "Афонський пройдисвіт". Відображення впливу церкви на формування моралі українців у творах Івана Нечуя-Левицького.


Аннотация к работе
Художня реалізація теми духовенства в прозі Івана Нечуя-ЛевицькогоПочавши свою діяльність у середині 60-х років XIX ст., він за своє довге життя створив понад пятдесят романів, повістей, оповідань, значну кількість науково-популярних нарисів, літературно-критичних праць, комедій та історичних драм. Серед історичних художніх творів письменника провідне місце посідає роман «Князь Єремія Вишневецький» (1897), він також цікавився розвитком українського мистецтва: театру, музики, живопису («З Кишинева» (1884), «В концерті» (1887)). Найбільшої уваги в дослідженнях було звернено на селянську тематику в творчості Івана Нечуя-Левицького, його визначним творам «Кайдашева сімя», циклу «Баба Параска та баба Палажка», «Миколі Джері». Нечуя-Левицького позначена вибірковістю, у результаті якої ряд його творів були глибоко, в багатьох аспектах проаналізовані, натомість інші довгий час залишались на маргінесі дослідницьких зацікавлень. До них, на жаль, належить і безумовно талановита повість «Старосвітські батюшки та матушки», яка, з огляду на непроминальну суспільну актуальність, рельєфну, життєво і психологічно переконливу характерологогію, на яскраво виражену іронічну тональність належить з точки зору художньої майстерності до найкращих оздоб не тільки спадщини майстра слова, а й усієї національної класичної реалістичної літератури [14, с.Нечуєві-Левицькому й у силу власного походження з роду, де не тільки батько письменника був священиком, а й численна рідня була міцно повязана із цим суспільним станом, й у звязку із отриманою ним духовною освітою в училищі, семінарії, академії. «Рід Левицьких - давній духовний рід, якого кілька поколіннів одбували свою службу в тому-ж таки Стеблеві, звязаний родинними переказами та становими традиціями з тими часами, коли на Україні все духовенство було ще виборне і коли це виборне духовенство в побуті свого життя нічим власне не різнилося від народу, хіба що прикметами більшої «едукації», та й то не завжди» [11]. Подібно до того, як Іван Тобілевич доброзичливо висміяв головного персонажа у комедії «Мартин Боруля», і ця доброзичливість була повязана насамперед з родинною історією письменника, так і Нечуй-Левицький не міг вдатися лише до гострої сатири, у більшій мірі використовуючи гумор, адже «його родинна історія і загалом духівництво як таке не могли бути йому байдужими» [44]. «Перші сліди цієї безодні, - зауважував дослідник, - зарисував автор у гарних побутових нарисах із життя сільського духовенства «Старосвітські батюшки і матушки», де виразно вже позначилися ті умови, що порізнили народ з духовенством і довели їх потім до войовничого антагонізму...» [12, с. Молодиці й чоловіки перестали ходити до батюшки в гості й послухати по добрій волі; й скільки не прохав отець Харитін молодиць напрясти матушці по півміточку, ні одна молодиця в селі й веретеном не крутнула для матушки.Нечуй-Левицький, розвинувши у своїй творчості малі епічні жанри і дав перші зразки реалістичного романного жанру про сучасність. Нечуй-Левицький вирізняється у літературі 70-90-х років XIX ст. здобутками у створенні багатобарвного і рухливого пейзажу. Сказане можна було б підтвердити навіть друкованими свого часу творами - і виразно антиклерикальними творами «Афонський пройдисвіт» (‘1890 р.) та «Поміж ворогами» (1893 р.), гостро сатиричним оповіданням «Сільська старшина бенкетує» (1912 р.), і казкою «Скривджені і нескривджені» (вперше була надрукована 1892 р. у львівській газ. Письменник-реаліст Нечуй-Левицький виступає в цьому творі як живий свідок і викривач святобожих ченців і пройдисвітів, допомагаючи тим самим пізнати читачам правду про життя за монастирською брамою. Нечуєм-Левицьким кількома рядками, які дають вичерпну інформацію про нього: «Він довго блукав по селах на Україні, продавав кипарисові хрестики, образки й чотки, продавав темним селянам камінці, нібито з Єрусалима, свячену воду, ніби з Йордану, ладанки од усяких хвороб, навіть пальмові гілки, нібито посвячені на вербу в Єрусалимському храмі…» [27, с.Такі твори, як «Старосвітські батюшки та матушки», «Афонський пройдисвіт», «Поміж ворогами», «Київські прохачі» репрезентують погляди письменника на місце церкви та духовенства в українському суспільстві . Нечуй-Левицький цілеспрямовано показав формування в духовному середовищі антидуховних рис - егоїзму та злості, безпосередньо повязаних із втратою особистістю гуманістичної суті. Письменник сам визначив ідейну сутність повісті як антиклерикальну і висловив думку, що інфантильність «молодого» духівництва спричинила появу в Україні шкідливого для православної віри сектантства. Зовнішня «безтурботність» твору приховує гірку іронію знаменитих «Енеїди» чи «Конотопської відьми», бо життя духовенства наповнене скупістю, лицемірством, хабарництвом, прихованими під удаваною святістю. Глибокий реаліст і водночас великий гуманіст, Нечуй-Левицький водночас показує Балабуху як типового сина свого часу, позначеного дивовижною здатністю робити людей нещасливими.
Заказать написание новой работы



Дисциплины научных работ



Хотите, перезвоним вам?