Сутність поняття художності літератури, її роль у суспільно-естетичній свідомості людства. Естетичність художнього твору, його головні критерії. Поняття "модусу" в літературознавстві як внутрішньо єдиної системи цінностей і відповідної їх поетики.
Аннотация к работе
Досліджуючи сутність поняття художності літератури, перш за все, треба звернутись до самого поняття література, а далі - до поняття саме художньої літератури. Одже, поняття «література» має два значення. Літературою називають також будь-які витвори людської думки, що втілені в писемному слові і мають суспільне значення. Щоб з усієї маси літературної продукції виділити твори, що мали мистецьку вартість, почали вживати термін «художня література» (естетично вартісна література). У попередні часи для позначення творів, що мали мистецьку вартість, а не були простим засобом спілкування чи передачі думок, часто користувалися поняттям «поезія», хоча вони й не мали віршованої форми.У найзагальніших рисах літературно-художній твір можна означити як розповідь про певну життєву подію, що ведеться реальним або уявлюваним автором з розрахунком на естетичне враження й містить у собі його передумови. Обєктивна дійсність, що відображена у творі, - це не сама життєва реальність як така, а більшою чи меншою мірою життєподібна ілюзія реальності, яка в кінцевому підсумку становить не самостійний інтерес, цікава не сама по собі, а у своїй здатності створювати передумови для естетичного враження. Естетично виразним, тобто здатним викликати емоційно-інтелектуальні переживання, твір може стати при умові наявності в ньому сукупності певних чинників, серед яких найважливішими є: - яскрава індивідуальна форма емоційно-інтелектуального переживання світу, що відображає авторське світобачення і, з огляду на його оригінальність, нетривіальність, постає джерелом збудження відповідних думок, асоціацій, почуттів у читача; Твір буде естетично виразним тільки тоді, коли буде написаний образною, а не сухою мовою, не матиме штампованих висловів і словесних конструкцій тощо; цілісність твору, тобто взаємовідповідність і підпорядкованість усіх його окремих і розрізнених елементів тій художній та ідейній меті, яку ставить перед собою автор і виразом якої виступає весь твір.У своїй роботі «Художественность чеховського рассказа» автор висловлює думку, що питання художності - це питання специфічної єдності форми і змісту, автора, героя і читача в літературному творі, тобто цілісності твору, його естетичної природи. Якщо поетика і проблематика творчості можуть бути відірвані від конкретних текстів і розглянуті у надтекстовій єдності майстерності чи світогляді письменника, то художність невідємна від одиничних феноменів мистецтва. Говорячи про єдність контексту всіх або більшості творів автора, яка реконструюється дослідником, і створену автором цілісність одиночної художньої реальності, Тюпа В.І. зазначає, що ці явища не одного порядку. Лише приналежність до художності того чи іншого твору в його індивідуальності робить їх фактами мистецтва. Саме це питання порушується в іншій праці В.І.Тюпи - «Художественность // Введение в литературоведение», де він проводить естетичне дослідження літератури як художньої реальності, розглядає співвідношення науковості і художності, тексту і змісту, аналізу та інтерпретації, а також подає оригінальну методику багаторівневого підходу до художнього твору.Говорячи про поняття художності, доцільним є визначити її критерії. На думку відомого літературознавця Петра Іванішина, питання критеріїв художності у сфері літературознавства варто віднести до категорії базових. Адже повінні існувати якісь засоби пізнання та оцінки, що дозволяють вирізнити художню літературу серед інших типів письменства. Щоб виявити найбільш значущі, константні, атрибутивні критерії, варто враховувати перевірені досвідом століть уявлення про мистецтво і літературу. Цей інтенціональний критерій оцінює зміст і смисл літературного твору з погляду духовнотворчої майстерності автора: оцінка доцільності, кінцевої мети (телеології), змістової та смислової сутності твору, його інтенціональної цілеспрямованості (“тенденційності”, за І.Франком), їх вивіряння з ідеєю та функціями мистецтва (як складової культури).Мистецтво має власні закони, але не знає будь-яких всезагальних рецептів проходження цим законам. В.І.Тюпа у своїй праці «Художественный дискурс (Введение в теорию литературы)» висловлює думку про те, що справжня художність невідтворювана, тому в неї немає жодних доступних опису постійних ознак (атрибутів). Скажімо, і прозора ясність і, навпаки, ускладненість літературного мовлення можуть виявитися показниками в одному випадку геніальності художнього тексту, а в іншому - його недостатньою художністю. Звідси поширилося в ХХ столітті розуміння художності як «естетичної функції», яку нібито може виконувати будь-який обєкт при відповідній установці сприймаючого субєкта. Як будь-яка, навіть найяскравіша індивідуальність неминуче належить до якогось типу, так і будь-який твір мистецтва характеризується тим чи іншим модусом художності (способом здійснення її законів).Гармонійне поєднання «внутрішнього світу героїв» і певного світопорядку, «що обєднує обидві ці сторони в єдине ціле», являє собою героїчний принцип естетичного завершення. Ця модальність художньо