Художній світ кіноповістей О. Довженка - Дипломная работа

Довженко в своїх кіноповістях намагався зруйнувати художні стереотипи літератури 20-х років ХХ ст. та вийти на масштабність і проблематичність у зображенні сучасного життя. У центрі уваги нашого дослідження поставлено духовно-естетичний феномен О. Довженка. Письменник неодноразово вказував, що одним із джерел його творчості є гаряча любов до природи, гостре відчуття її краси. Майже півстоліття дослідники намагаються розгадати загадку неповторного колориту цієї кіноповісті й уважно, прискіпливо аналізують кожну деталь: образи твору, його композицію, тему, ідейну спрямованість, мовні особливості тощо. Митець сміливо відкрив вражаючу правду про палаючу в огненному кільці між двох імперій Україну.Ніколи вже більше у письменника не буде такої таємничої і первозданної природи, як у цьому творі. Цей фільм - гімн життю - було названо серед двадцяти кращих кінострічок усіх часів і народів. Видатним майстром і першовідкривачем жанру кіноповісті по праву вважають Олександра Довженка з його творами «Арсенал», «Щорс», «Аероград», «Іван», «Зачарована Десна» та ін. Саме за неприховану правду, за хист свого народу, своєї України автор потрапив у немилість. Україна була в немилості з 1933 році, була «в огні» сталінського і фашистського терору: «Україна поруйнована, як ні одна країна в світі.Спогади про дитинство Сашка Довженка, про чарівних у своїй простоті людей праці, про мальовничу українську природу лягли в основу найвідомішої кіноповісті письменника - «Зачарована Десна». Дитячі літа митця минали в скруті і нестатках. Єдину втіху малий Сашко знаходив тоді у спілкуванні з природою та у мріях, які розцвітали в уяві хлопчика.Герої повісті живуть одним життям з природою: зимою мерзнуть, літом смажаться на сонці, восени місять грязь, а весною все село заливало водою. Зимою мерзли, літом смажилися на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливало водою, і хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя» [20, с.177]. Доросла людина не нарівні веде діалог із природою, дивиться на неї самовпевнено, прагматично - як на поле для реалізації своїх корисливих задумів, як на річ, дану для перетворень або практичного вжитку. Багатим естетичним змістом сповнені картини весняної поводі на Десні та літнього сінокосу на луках понад річкою під час одної бурхливої повені на околиці села виникла трагічна ситуація - вода затопила городи, хати, люди повилазили на покрівлі хат. Благословляючи Десну - «далеку красу мого дитинства» - за щедрі дарунки, письменник показав, що людина, «яку посаду не займала б, стає безбарвною, сліпою, якщо вона в історії свого народу, в житті своїх предків нічого не бачить дорогого, близького, рідного» [20, с.200].«Україна в огні» визначає напрямок української літератури про війну. Письменник повернув людям віру в незнищенність доброти у найтрагічніший період затемнення розуму, втрати гуманних цінностей цілими народами. Саме час великих політичних занепокоєнь слугував широким художнім полотном, на якому письменник певною мірою зміг відобразити національний характер, внутрішній світ своїх персонажів. У жанровому і тематично різнобарвному творчому доробку О.Довженка періоду війни на перший план виступає українська проблематика.Творчість Олександра Петровича Довженка близька всім, хто любить своєрідність національного світовідчуття, тонкий ліризм, міфопоетичні образи, відчуває гармонію і цілісність людини і природи. «Земля», «Україна в огні», «Зачарована Десна» стали шедеврами української класики. Спогади про дитячі роки у кіноповісті «Зачарована Десна» - це зустріч з поетичною душею дитини, що у мріях усе в житті здатна перетворювати на казку. Письменник, збагачений життєвим досвідом, звертається до тієї пори свого дитинства, коли «світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну» [20, с.199]. Проте не тільки бажання усвідомити свою природу, згадати перші радощі, вболівання, чари перших дитячих захоплень керує пером автора, а ще й пошана та гордість за своїх рідних, усе життя яких було скорботним, як життя стародавніх людей: «Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої пив колись воду... я роблю ту лише «помилку», яку роблять і робитимуть, скільки й світ стоятиме, душі народні живі всіх епох і народів, згадуючи про незабутні чари дитинства» [20, с.199].

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Жанр кіноповісті у творчості О. Довженка

Розділ ІІ. Кіноповість «Зачарована Десна»: особливості поетичного світосприйняття письменника і специфіка його ліричної субєктивності

2.1 Образ рідного краю і природи в кіноповісті як вираження міфопоетичного мислення письменника

2.2 Духовна велич людини в «Зачарованій Десні»

Розділ ІІІ. Філософсько-естетичні уявлення письменника в кіноповісті «Україна в огні»

3.1 Трагедійний образ України та концепція національного буття в творі

3.2 Природа героїчного та естетичний ідеал О. Довженка в кіноповісті «Україна в огні»

3.3 Міфологічні та фольклорні витоки основних образів-символів твору «Україна в огні»

Висновки

Список використаної літератури

Творчість Олександра Петровича Довженка близька всім, хто любить своєрідність національного світовідчуття, тонкий ліризм, міфопоетичні образи, відчуває гармонію і цілісність людини і природи.

В історію української культури О. Довженко увійшов не лише як визначний кінорежисер, а також як творець нового літературного жанру - кіноповісті. «Земля», «Україна в огні», «Зачарована Десна» стали шедеврами української класики.

Спогади про дитячі роки у кіноповісті «Зачарована Десна» - це зустріч з поетичною душею дитини, що у мріях усе в житті здатна перетворювати на казку. Все незвичайне у цьому сні. У цій кіноповісті О.Довженко стає цікавим оповідачем, що бачить свого читача, кличе в країну спогадів про прекрасне.

Письменник, збагачений життєвим досвідом, звертається до тієї пори свого дитинства, коли «світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну» [20, с.199]. Разом з тим він критично розглядає умови, в яких зростав, відверто, з сумом розповідає про забобонність рідних, розкриває соціальні причини цього. Але скрізь наголос робиться на всьому доброму, що запало в дитячу душу, сприяло формуванню його світогляду і нової моралі нашого сучасника.

З дитинства герой-оповідач «Зачарованої Десни» Сашко прилучився до праці і пісні. Любив усе живе - тварин, цвіт яблуні, трави; переселявся у світ казкових героїв, яких нерідко створювала його дитяча фантазія.

У творі передано глибинні переживання автора і його постійне підсвідоме бажання довести людям чистоту й святість своєї душі. Її символізує невеликий клаптик землі біля Десни - справжній земний рай на противагу лицемірству й жорстокості реального світу.

На все життя запамяталися запашні сіножаті на придеснянських луках, рибалки з батьком, осіннє збирання грибів, перші мозолі на дитячих руках від коси і ціпа, річка, щедра на барви природа Чернігівщини. Все це породжувало у хлопця почуття захоплення красою, впливало на формування його світобачення.

Картинами природи наповнена вся кіноповість: це описи повені, сіножаті, описи собак, коней, але особливе місце відводиться опису річки дитинства. Своєрідним символом, рікою життя проходить через повість образ зачарованої Десни.

Проте не тільки бажання усвідомити свою природу, згадати перші радощі, вболівання, чари перших дитячих захоплень керує пером автора, а ще й пошана та гордість за своїх рідних, усе життя яких було скорботним, як життя стародавніх людей: «Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої пив колись воду... я роблю ту лише «помилку», яку роблять і робитимуть, скільки й світ стоятиме, душі народні живі всіх епох і народів, згадуючи про незабутні чари дитинства» [20, с.199].

Основною силою, що сформувала характер героя, що допомогла йому пройти важкий шлях пізнання, була сімя. Образи найрідніших Сашкові людей - матері, батька, діда, прабаби - виписано з особливим поетичним піднесенням і любовю. Усі ці образи трударів i філософів несуть в собі думку про невичерпність i життєдайність народного джерела, про безсмертя народу.

Лірично, схвильовано, з теплим гумором розповідає письменник про природу й людей як про єдине ціле.

«Україна у вогні» - кіноповість-трагедія. О. Довженко створив сценарій про людей простих, звичайних. Цей високохудожній твір переносить сучасного читача в героїчно-вогненну атмосферу Великої Вітчизняної війни. Можна цілком погодитися з думкою більшості дослідників творчості О. Довженка, що «Україна в огні» - найгіркіша і водночас найрозумніша повість в арсеналі українського мистецтва часів війни. Уважний аналіз твору, засобів художнього арсеналу письменника дають підстави твердити, що «Україна в огні» - героїко-епічний твір з виразним романтично-публіцистичним спрямуванням, своєрідна дума про подвиг українського народу у годину лихоліття.

Письменник з переконливою прямотою і великою художньою майстерністю розкрив трагедію українського народу в найбільшій світовій війні. Перед його духовним зором виникає Україна: вся у вогні, у безлічі страждань і важких трагедійних боїв.

Духовне багатство характерів у кіноповістях О. Довженка не поступається реальному багатству життя, воно допомагає відкрити істотне в цьому житті. Символіка кіноповісті допомагає авторові підкреслити, що його герої уособлюють безсмертя усього народу. Їм властиві епічні, героїчні риси.

У творі змальовано безсмертну галерею образів, особливо Лавріна Запорожця, Олесі, Кравчини, Христі, які вже стали окрасою класичної української літератури середини і початку другої половини XX століття. В їх художніх портретах заново ожила в нашій літературі славетна козацька звитяга.

Свої гуманістичні ідеї письменник реалізував насамперед через трагічну долю дівчини - бранки, жінки в окупації, наголошуючи, що «у війни не жіноча особа». Героїчні кіноповісті Олеся Запорожець і Христя Хуторна не стають на шлях активної боротьби, але в тій страшній круговерті насильства й аморальності, що випала на їхню частку, зберігають у душах ще не витоптані до кінця природні людські почуття.

Для О. Довженка виміряти життя, діяння і смерть своїх героїв - представників народу - великою мірою було основним естетичним завданням. Героїчні народні характери Лавріна Запорожця, Мини Товченика, Василя Кравчини - чи не найбільш яскраве підтвердження того. У великий і грізний для рідної країни час вони піднеслися до здійснення подвигу надзвичайного, розцінюваного митцем на рівні історичному. Джерела цього подвигу він шукає і знаходить у своїх героях, тобто, перш за все, в новому змісті, кращих людських якостях.

Письменнику вдалося передати трагедію українського народу у кровопролитній війні, змусити людей замислитися над долею своєї граної, але ніким не скореної нації.

Воєнна творчість О. Довженка дає можливість припустити, що він у певному сенсі «повертає» український народ до архаїчного мислення, від якого той відійшов у силу різних причин. Дуже показовим у цьому плані є заклик митця: «...ненавидь зрадника, бійся зрадника України. То...ворог» [20, с.322]. Письменник наголошує на необхідності і правильності міфологічного мислення, істинності традиційного архаїчного світосприйняття взагалі. О.Довженко відображав «оживення» традиційного типу свідомості, намагався прищепити цю свідомість колективові, пропонуючи погляд на війну як на реалізацію архетипу відродження через очищення.

Використання міфологічних елементів в літературі є свідченням того, що міф завжди був і є важливим елементом культури. О. Довженко, працюючи з міфологічним матеріалом, демонструє здібності виражати особливий, міфологічний, одвічний зміст, повязувати історичний час із міфологічним часом. Міф немовби просвічує через тканину тексту і надає його звучанню особливої масштабності.

О. Довженко постійно вдається до розширення змістового поля своїх творів завдяки фольклору, використовує символи, порівняння. Естетичному мисленню О. Довженка властивий неоміфологізм як одна із визначальних засад його художнього світу.

Серед чинників, що впливали на формування самобутнього характеру О. Довженка, важливу роль відіграли традиції класичної спадщини, зокрема Т. Г. Шевченка, вони полонили митця народністю ідеалу, тісним звязком з фольклором, пильною увагою до героїчних постатей борців за волю рідного краю, широкими філософськими і ліричними роздумами.

«Україна в огні» та «Зачарована Десна» творилися одночасно. Саме ці кіноповісті є найціннішим доробком письменника.

Оглядаючи творчість О. Довженка - геніального майстра, великого романтика й поета - щоразу неодмінно навертаєшся до думки: де ж витоки того світу краси і гармонії, що таким чистим світлом, мудрим і невмирущим, постає зі сторінок його творів? Що ж саме могло запасти в душу і підкорити серця цивілізованого світу, коли роботи митця визнавалися неперевершеними?

Висновки можуть бути надзвичайно простими. Віддана й щира любов до своєї землі, своєї батьківщини, свого роду й народу, добре, чуйне, мудре ставлення до всього живого - ось ті орієнтири, що виводять на правильну відповідь, пояснюючи невмирущість і одвічну магію його творчості.

1. Абрамович Г. Кіноповість / Словник літературознавчих термінів. - К.: Наук. думка, 1970. - С. 413-414.

2. Барабаш Ю. О. Довженко. Деякі питання естетики и поетики. - М.: Сучасник, 1972. - 320 с.

3. Білодід І. К. Мова творів О. Довженка. - К.: Вид-во АН УРСР, 1959. - 96 с.

4. Вана Г. Дивоцвіт любові: естетичний ідеал Олександра Довженка // Українська мова та література. - 2000. - лист. (№ 43). - С. 6-7.

5. Ващенко Г. Виховний ідеал. - Полтава: Полтав. вісник, 1994. - 192 с.

6. Власов М. М. Герои А. П. Довженка и традиции фольклора. - М.: ВГИК, 1962. - 60 с.

7. Волинський К. П. О. Довженко //Літературні портрети. - Т. 2. - К.: Рад.письменник, 1960. - 300 с.

8. Волочай В. Г. До питання про ідейно-естетичну природу головних образів кіноповісті О. Довженка «Україна в огні» // Українське літературознавство. - 1973. - Вип. 19. - С. 53-59.

9. Гегель Г. В. Ф. Эстетика: В 4-х тт. - М.: Искусство, 1971. - Т. 2. - 622 с.

10. Гей Н. К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль. - М.: Наука, 1975. - 472 с.

11. Гнатенко П. І. Національний характер. - Дніпропетровськ: Вид-во ДГУ, 1992. - 136 с.

12. Гончар О. Т. Твори: У 6-ти тт. - К.: Дніпро, 1979. - Т. 6. - 622 с.

13. Градовський А.В. Антивоєнний пафос прози Олександра Довженка і Генріха Белля // Українська література в загальноосвітній школі. - 2010. - № 12. - С. 44-45.

14. Григоровська Л. Народність Олександра Довженка // Шкільна бібліотека. - 2006. - № 10. - С. 33-38.

15. Гуляк А. Олександр Довженко. Передмова / Довженко О. Вибрані твори. - К.: Сакцент Плюс, 2004. - С. 5-26.

16. Гурдуз А. Міф і міфологічний фактор у літературі // Українська мова і література в сер. школі, гімназіях, ліцеях, колегіумах. - 2004. - № 5. - С. 120-126.

17. Демченко А. Трагічне й героїчне в антивоєнній прозі О.Довженка // Всеукраїнська науково-практична конференція, присвячена 100-річчю від дня народження О.Довженка: Тези доповідей і повідомлень. - Херсон: 1994. - С. 18-24.

18. Десною зачарований (Довженківський літературно-музичний вечір. Сценарій) // Позакласний час. - 1999. - № 6. - С. 32-37.

19. Довженко О. «Відчув я усім серцем, що мені судилося» (рядки зі «Щоденника» Олександра Довженка) // Українознавство. - 2009. - № 3. - С. 56-57.

20. Довженко О. Вибрані твори / Передм. А. Гуляка. - К.: Сакцент Плюс, 2004. - 512 с.

21. Донцов Д. Від містики до політики. - Торонто: Гомін України, 1957. - 62 с.

22. Донцов Д. Дві літератури нашої доби. - Львів, 1991. - 296 с.

23. Дудко Т. Заповіт Великого Українця (Олександр Довженко) // Літературна Україна. - 2006. - 02 лист. (№ 42). - С. 1.

24. Дятленко Т. Специфіка аналізу пейзажів у кіноповісті О.Довженка «Зачарована Десна» // Всесвітня література та культура. - 2010. - № 4. - С. 18-21.

25. Дяченко О. С. Про людські характери. Відображення еволюції національного характеру в українській літературі. - К.: Рад.письменник, 1963. - 258 с.

26. Еліаде М. Космос і історія. - К.: Вища школа, 1987. - 130 с.

27. Зелінський К. До портрета митця // О. Довженко. Спогади і статті. - К.: Вища шк., 1959. - 152 с.

28. Коба С. Л. О. Довженко. Життя і творчість. - К.: Дніпро, 1979. - 196 с.

29. Коваль І.В. «Україна в огні» Олександра Довженка // Все для вчителя. - 2004. - серп. (№ 22-23). - С. 58-62.

30. Ковальчук О. До проблеми глибини естетичного аналізу твору: «Зачарована Десна» О. Довженка // Дивослово. - 2002. - № 6. - С. 43-35.

31. Когородський Р. Довженко в полоні. Розвідки та есеї про майстра. - К., 2000. - 324 с.

32. Корогодський Р. Довженко: вчора, сьогодні, завтра в країні національної культури // Дивослово. - 2001. - № 5. - С. 52-58.

33. Костишин Н. До вивчення творчості О. Довженка (кінодраматург, режисер, письменник) // Українська мова та література. - 2007. - жовт. (№ 37-39). - С. 45-49.

34. Костомаров М. Дві руські народності // Історія філософії. Хрестоматія. - К.: Либідь, 1993. - 632 с.

35. Костомаров М. Словянська міфологія: Вибрані праці з фольклористики і літературознавства. - К.: Либідь, 1994. - 384 с.

36. Кочерган Ю. Ф. О. Довженко. Проблеми майстерності. - Львів: Вища шк., 1983. - 118 с.

37. Кузякіна Н. Українська драматургія поч. XX ст.: шляхи оновлення. - К.: Рад. письменник, 1979. - 862 с.

38. Кузьменко В. І. Словник літературознавчих термінів: Навч. посіб. для вчителів. - К.: Укр. письм., 1997. - 230 с.

39. Куцевол О. Проблема людини на війні в кіноповісті О.Довженка «Україна в огні» // Всеукраїнська науково-практична конференція, присвячена 100-річчю від дня народження О.Довженка: Тези доповідей і повідомлень. - Херсон: 1994. - С. 68-73.

40. Лесик В.В. О. Довженко. Життя і творчість. - К.: Дніпро, 1964. - 296 с.

41. Лесин В. М., Пулинець О. С. Короткий словник літературознавчих термінів. - К.: Рад. літра, 1961. - 520 с.

42. Липа Ю. Призначення України. - К., 1953. - 306 с.

43. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. - К., 1954. - 470 с.

44. Лисяк-Рудницький І. Україна між Сходом і Заходом // Історія філософії України. - К.: Основи, 1993. - 512 с.

45. Лосев А.Ф. Диалектика мифа // Лосев А. Ф. Миф. Число. Сущность. - М.: Мысль, 1994. - 516 с.

46. Лосев А.Ф. Проблема вариативного функционирования поэтического языка // Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф. Труды по языкознанию. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - 408 с.

47. Медвідь Н. Національна своєрідність психологізму О. Довженка // Дивослово. - 1999. - № 9. - С. 53-55.

48. Медвідь Н. Проблеми національної психології у творчості О.Довженка / Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.01 / Н.О. Медвідь; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. - К., 2000. - 20 с.

49. Мелетинський Е.М. Мифологические теории XX в. на Западе // Вопр. философии. - 1971. - № 7. - С.163-171.

50. Мелетинський Є.М. Поетика міфа. - К.: Рад. школа, 1976. - 407 с.

51. Мелетинський Є.М. Що ж таке міф? // Всесвіт. - 1977. - № 10. - С. 212-222.

52. Михалков-Кончаловский А. Нужно ездить в незнаемое // Искусство кино. - 1974. - № 11. - С. 54-55.

53. Мірчук І. Світогляд українського народу (спроба характеристики). - Прага, 1958. - 240 с.

54. Новиченко Л. Естетичні уроки Довженка // Життя як діяння: Вибрані статті. - К.: Школа, 1974. - 484 с.

55. Новиченко Л. М. Естетичні уроки О. Довженка. - К.: Дніпро, 1974. - 534 с.

56. Новиченко Л. Не ілюстрація - відкриття. -К.: Дніпро, 1967. - 408 с.

57. Онищенко О. Міфотворчість і художня спадщина О. Довженка // Етика, естетика і теорія культури. - Вип. 37. - К., 1992. - С. 85-92.

58. Оскацкий В. Литературный герой и его национальный характер // Дружба народов. - 1966. - № 5. - С. 259-273.

59. Пашинина Д. П. Неопределимость мифа и особенности организации мифопоэтической картины мира // Вестник МГУ. Сер.7. Философия. - 2001. - № 6. - С. 88-107.

60. Пивоев В. М. Мифологическое сознание как способ освоения мира. - Петрозаводск: Карелия, 1991. - 112 с.

61. Плачинда С. П. О. Довженко. Життя і творчість. - К.: Рад. письменник, 1964. - 320 с.

62. Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської міфології. - К.: Укр. письменник, 1993. - 64 с.

63. Подранецька Н. «Я народився і жив для добра і любові» (життєвий і творчий шлях О.Довженка) // Українська мова і література в школі. - 2007. - № 1. - С. 31-35.

64. Поліщук Я. Міфологічний горизонт українського модернізму: Монографія. - Івано-Франківськ: Лілея, 2002. - 392 с.

65. Поляруш О. Є. Народна мораль і етика у кіноповісті «Зачарована Десна» О.П. Довженка // Українська мова і література в школі. - 1972. - № 6. - С. 15-22.

66. Поляруш О. О. Довженко і фольклор. - К.: Дніпро, 1988. - 218 с.

67. Поспелов Г. Проблемы исторического развития литературы. - М.: Просвещение, 1972. - 128 с.

68. Працьовитий В. С. Національний характер в українській драматургії 20-х - поч. 30-х рр. XX ст. - Львів: Райдуга, 2004. - 496 с.

69. Працьовитий В. С. Національний характер. - Львів: Райдуга, 1999. - 380 с.

70. Пригоровський В. Із заповітів великого митця О.Довженка // Українознавство. - 2009. - № 3. - С. 57-61.

71. Рачук І. А. О. Довженко. - К.: Мистецтво, 1964. - 200 с.

72. Рильський М. О. Довженко (Післямова) / О. Довженко. Твори. - К.: Молодь, 1969. - 322 с.

73. Русов Ю. Душа народу і дух нації. - К., 1984. - 154 с.

74. Саєнко В., Ладигіна О. «Україна в огні»: нове прочитання кіноповісті // Українська мова та література. - 2004. - №41. - С. 11-13.

75. Святовець В. Форми деталізації у творчості О. Довженка // Дивослово. - 2004. - № 9. - С. 60-63.

76. Семенчук І. Р. Життєпис О. Довженка. - К.: Молодь, 1991. - 224 с.

77. Семенчук І. Р. Мистецтво композиції і характер. - К.: Вища школа, 1974. - 136 с.

78. Семенчук І. Р. Син зачарованої Десни: Щоденник О. Довженка. - К.: Б-ка українця, 1997. - 142 с.

79. Ситченко А. Вивчення повісті О.Довженка «Зачарована Десна» // Українська література в загальноосвітній школі. - 2009. - № 6. - С. 16.

80. Скуратівський В. Останній утопіст: про українського письменника, режисера Олександра Довженка // Український тиждень. - 2011. - № 44. - С. 53-55.

81. Соболев Р. А. Довженко. - М.: Искусство, 1980. - 306 с.

82. Сорока В. Проблема особистості на війні // Всеукраїнська науково-практична конференція, присвячена 100-річчю від дня народження О.Довженка: Тези доповідей і повідомлень. - Херсон: 1994. - С. 112-118.

83. Степанишин Б. Дивосвіт О. Довженка. - К.: Освіта, 1994. - 108 с.

84. Суровцев Ю. Про діалектику національного характеру // Радянське літературознавство. - 1965. - № 2. - С. 43-53.

85. Тимофеев Л. Основы теории литературы. - М.: Учпедгиз, 1950. - 288 с.

86. Топоров В. Миф. Ритуал. Символ. Образ. - М.: Искусство, 1995. - 624 с.

87. Фащенко В. Новела і новелісти: Жанрово-стильові питання. - К.: Рад. письменник, 1968. - 264 с.

88. Філософський енциклопедичний словник / НАН України. Ін-т філософії ім. Г.С. Сковороди. - К.: Абрус, 2002. - 744 с.

89. Фрай Н. Архетипный анализ: теория мифов. - Львов: Летопись, 2002. - 172 с.

90. Фромм Э. Бегство от свободы. - М.: Прогресс, 1990. - 270 с.

91. Хархун В. Ревізійна модель війни: «Україна в огні» О. Довженка // Дивослово. - 2011. - № 5. - С. 45-49.

92. Храпченко М. Б. Творческая индивидуальность писателя и развитие литературы. - М.: Сов. писатель, 1970. - 392 с.

93. Цимбалістий Б. Родина і душа нашого народу // Українська душа. - К.: Думка, 1992. - 392 с.

94. Чабан Н. Проблема героїчного в оповіданнях О.Довженка // Всеукраїнська науково-практична конференція, присвячена 100-річчю від дня народження О.Довженка: Тези доповідей і повідомлень. - Херсон: 1994. - С. 125-131.

95. Чижевський Д. Історія української літератури. - Тернопіль: Феміна, 1994. - 480 с.

96. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. - К.: Основи, 1983. - 176 с.

97. Чичерин А. В. Ритм образа. Стилистические проблемы. - М.: Сов. писатель, 1973. - 278 с.

98. Шевченко М. Національно-культурний потенціал художнього тексту (Олександр Довженко «Зачарована Десна») // Українська мова та література. - 2006. - № 18. - С. 10-12.

99. Шерех Ю. Поза книжками і з книжок. - К.: Час, 1998. - 456 с.

100. Шлемкевич М. Душа і пісня // Українська душа. - К.: Фенікс, 1992. - 104 с.

101. Юренев Р. А. Довженко. - М.: Искусство, 1989. - 194 с.

102. Ямчук П. Довженківський вимір: учора і сьогодні // Літературна Україна. - 2006. - 26 січня (№ 3). - С.1.

Размещено на .ru