Драматургія В. Винниченка та її роль у становленні українського театру. Художні пошуки В. Винниченка на тлі розвитку української та західноєвропейської драматургії. Ідейно-художня та концептуальна спрямованість драми "Чорна Пантера і Білий Медвідь".
Аннотация к работе
Не пориваючи з традиціями, зокрема й з традиціями нової драми, що вже склалися на той час у європейській літературі, В.Винниченко прокладає самобутній шлях у драматургії. Виходить в світ монографія Л.Мороз «Сто рівноцінних правд» та докторська дисертація за тим же авторством, розділ Л. Мороз розглядає інтелектуалізм драматургії автора не як відділений від формальних пошуків зміст його творів, а як невідємну ознаку художнього стилю митця. Мета нашого дослідження полягає в зясування провідних особливостей концепції краси як естетичної категорії в драматичному творі автора “Чорна Пантера і Білий Медвідь” в її співвіднесеності з мистецькими тенденціями його доби. Наукова новизна роботи полягає у тому, що у дослідженні провідних особливостей естетичної концепції в драматургії В.Винниченка, окреслено жанрову специфіку драматичного твору автора і на цій основі визначено концепцію краси.Їхня тематика, як і тематика інших творів письменника і драматурга, була цілком традиційною - дослідження людської особистості, морально-психологічне випробовування внутрішніх сил людини у боротьбі за ствердження свого "я". Герої цих пєс прагнули незалежності від будь-кого і будь-чого: юрби, моралі, приписів, умовностей. Творчість Винниченка розпадається на два періоди: перший охоплює більшу частину його творів «малої форми» (нариси та оповідання), написаних в період з 1902р. до наступу реакції після революції 1905р.. Згодом Винниченко пише низку оповідань про революційну інтелігенцію і про інтелігенцію взагалі («Промінь сонця», «Талісман», «Студент», «Зіна», а також «Чудний епізод», «Історія Якимового будинку», «Дрібниця», «Тайна»). Винниченко розвиває і свій стиль, почавши із удосконаленого новими формальними елементами і мотивами реалізму перших оповідань; далі він дедалі більше переходить до експресіоністичного стилю, яке у бездоганному вигляді можна побачити в творах і малої («Промінь сонця», «Зіна») і великої форми («Записки кирпатого Мефістофеля»).Так, аналізуючи в такому ключі драматичні твори В.Винниченка, можемо зауважити, що в засобах і прийомах творення дійових осіб, у контрастних переходах від одного психологічного стану до іншого, від вираження одних емоцій до вираження інших у них є чимало такого, що якнайтісніше споріднює зміст творів і пафос образів із пєсами А. Стріндберґа. Деякі дослідники вважають, що вихідною позицією для В.Винниченка був реалізм - правдиве, всебічне осмислення й відображення людського життя через особистості в усій їхній складності, неодновимірності і неповторності, - все ж її слід конкретизувати, враховуючи вплив на нього модернізму. Отже, тут доречно говорити не про наслідування в національній драматургії експресіоністських традицій західноєвропейської модерністської драми, як це почасти зустрічається в окремих дослідженнях, а радше про активне використання українськими експресіоністами, зокрема В.Винниченком, широких засобів художньої виразності, характерних для поетики експресіонізму з його принциповою орієнтацією на лірико-субєктивне осмислення навколишньої дійсності. Нерідко письменники акцентують увагу на якомусь одному із полюсів, тонко простежуючи складні психологічні переходи між ними або суперечності всередині якогось із них, як це бачимо в драмі В.Винниченка Чорна Пантера і Білий Медвідь, у яких конфліктний вузол завязується навколо суперечностей - між жіночим і чоловічим втіленням, між високістю творчості й приземленістю побуту, між вірністю сімї і позасімейними стосунками, між материними і батьковими взаєминами. Загалом у творчості В.Винниченка є такі драматургічні твори, у яких майже всуціль увага сконцентрована на виявленні емоційно-психічного стану персонажів (“Щаблі життя”, “Великий Молох”, “Memento”), а зовнішня дія дуже невиразна, ледь окреслена, дійові особи через вираження чи самовираження наче проектують ті чи інші суспільні явища.Щодо визначення належності Володимира Винниченка до певного напрямку течії в літературі, чіткого окреслення його творчого методу, то слід навести його власні слова: це мистецтво не людей, а якихось вчених псів... вони бачать і малюють з погляду собаки, коня, а не людей. Саме до своєрідного жанру інтелектуальної мелодрами слід віднести пєсу “Чорна Пантера і Білий Медвідь”. Герої Винниченкових творів змушені вибирати між мистецтвом і родиною, навіть між мистецтвом і життям. Особливе місце серед драматичних творів Володимира Винниченка належить драмі на чотири дії “Чорна Пантера і Білий Медвідь”, - творові, в якому порушуються проблеми мистецтва в його співвідношенні з життям. Герої твору - художник Корній Каневич (він же позначений як Білий Медвідь), його родина: дружина Рита - Чорна Пантера, мати, син Лесик і богемне оточення їх - “митці, їхні коханки й моделі”, - як сказано у ремарці.Аналіз пєси дав можливість висвітлити процес творення драматичних образів-характерів Еволюція Винниченка-драматурга характеризується в основному жанровими змінами в його творчості, він виступає майстром інтелектуальної драми, інтелектуальної мелодрами, гер
План
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ДРАМАТУРГІЯ В. ВИННИЧЕНКА В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО ТА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО МОДЕРНУ
1.1 Драматургія В. Винниченка та її роль у становленні українського театру
1.2 Художні пошуки В. Винниченка на тлі розвитку української та західноєвропейської драматургії
РОЗДІЛ II. КОНЦЕПЦІЯ КРАСИ В ДРАМІ «ЧОРНА ПАНТЕРА І БІЛИЙ МЕДВІДЬ»
2.1 «Чорна Пантера і Білий Медвідь» як інтелектуальна мелодрама
2.2 Ідейно-художня та концептуальна спрямованість драми «Чорна Пантера і Білий Медвідь»