Радянський союз. Відродження контрольованого автономізму. Наслідки змін зовнішньої політики. Соціальна сторона проблеми. Можливі варіанти дій для виходу з кризи. Роль Хрущева у майбутньому країни. Зовнішньополітичні наслідки.
Аннотация к работе
На мій погляд, проблема, яка описується у даній роботі є дуже актуальною, необхідним було своєчасне її вирішення.Спочатку провідні позиції зайняв Георгій Маленков, якого було призначено головою Ради Міністрів СРСР. Вирішальним аргументом у сутичці за владу була військова сила. Маленкова було усунуто з посади голови уряду й замінено Миколою Булганіним, який не претендував на головну роль у керівництві. Було прийнято рішення про реабілітацію репресованих у роки війни народів та відновлення їхньої національно-територіальної автономії. Хрущов закликав відкинути сталінізм і повернутися до ідей Леніна, замовчуючи при цьому, що перший практик комуністичного будівництва започаткував масовий терор проти мирних людей, що саме за його наказом було створено перші концтабори та організовано ЧК - інструмент для придушення всякого інакодумства і невдоволення режимом.Тоді ситуація, що склалася усередині країни і за рубежем, залишала, як мені здається, перед Хрущовим два виходи. Один полягав у тому, щоб сміло йти вперед, з одного боку, визнавши повний суверенітет, давши повну самостійність кожної партії в пошуку шляхів виходу з труднощів, з якими вона стикалася, а з іншого боку - зосередивши на сміливих внутрішніх реформах, що підняли б авторитет КПРС, помножили силу соціалізму. І другий: як це і відбулося усередині країни, поспішити дати відбій, обмеживши лише деякими поступками новим реальностям світу, що були зроблені на XX зїзді КПРС (я маю на увазі положення його документів про можливість уникнути війну, про можливість мирного переходу до соціалізму і визнанні різних шляхів його будівництва і деякі інші). Але в цьому випадку треба було в міру сил утримувати партії від більш глибокого переосмислення ідеологічних проблем, політики і тактики. Але залишається фактом, що наростання труднощів у комуністичних партіях цими мірами зупинити не вдалося, як не вдалося цілком перебороти і наш великодержавний (у даному випадку вірніше було б сказати "великопартійний") підхід до інших компартій, а також сектантство і догматизм у підході до проблем, з якими зіштовхувався світовий комуністичний рух.Керівництво ряду країн - у тому числі ГДР, Румунії, Чехословаччини, Болгарії - не виявило готовності до відновлення суспільства, завзято, часом демонстративно залишалося на старих позиціях, що сформувалися у свій час під нашим чи впливом тиском, але зараз зберігалися всупереч тим процесам, що розгорнулися в СРСР (у цьому складався жорстокий історичний парадокс: відмовивши втручатися в їхні справи, ми відмовилися силою виправити і те, що відбулося під нашим силовим впливом раніш). У світлі драматичних змін, що охопили в 1989 році країни Східної і Центральної Європи, наша нова політика у відношенні їх стала обєктом не тільки дискусії в партії й у країні, але і політичної боротьби. З трибуни Пленумів ЦК КПРС лунала, зокрема, критика на адресу політичного керівництва за те, що його курс привів до "розвалу соціалістичної системи", "буферної зони", підриву безпеки країни. Ми спробували заперечити цю істину (до речі, що завжди розділялася марксизмом), форсувавши, навязавши ряду країн Європи силою соціалістичні - у нашому розумінні цього слова - перетворення. Як тільки пішло відмовлення від політики "соціалістичного примуса", зясувалося те, чого можна було очікувати: у більшій частині цих країн соціалізм не пустив глибоких власних коренів, не утворив достатньої життєвої сили.При всім значенні обєктивних факторів не можна не бачити, що труднощі, що виникали, як правило, залишали не один, а кілька варіантів дій. Хрущов часто, занадто часто обирав той з них, що вів не прямо чи вперед зовсім не вперед, а передбачав рух зиґзаґами, часом навіть убік, якщо не назад, те причина тому, як мені здається, уже не тільки обєктивні обставини, але і визначені ідейні і політичні установки самого цієї людини. Його десятилітню діяльність не можна звести до XX зїзду, ряду інших великих правильних рішень у внутрішній і зовнішній політиці. Хрущов, хоча і мав чимало дурних радників, безсумнівно, був, що називається, самим собою, обрушивши незабаром після XX зїзду на творчу інтелігенцію (він робив це не раз і в наступному), а також відродивши монополію Лисенко в біології (коли одного з підручних цього псевдовчених завалили на виборах в Академію наук СРСР, справа ледве не дійшла до розгону Академії - так розгніваний був Микита Сергійович). При ньому був проведений перший після Сталіна публічний політичний процес (А.Потім знову наступив тривалий період політичної летаргії, що переривається полемікою, що почалася, з китайським керівництвом - у центрі її була також суперечка про XX зїзд, про роль Сталіна - і ХХІІ зїздом КПРС. Якби він не був у якихось дуже важливих своїх переконаннях і установках, у своєму характері щирим однодумцем Сталіна, він не тільки не став би його спадкоємцем, але і не вижив би фізично (адже це факт, що не вижили навіть багато хто з тих, хто був сталіністом, що називається, до мозку кіст). Але в нього при цьому, з