Уявлення про російські національні особливості розуміння ключових категорій часу і простору. Основні етапи еволюції "національного способу оповіді". Зіставлення хронотопічних характеристик романа "Чевенгур" Платонова, елементи художнього простору-часу.
Аннотация к работе
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. Хронотоп Романа Андрія Платонова “Чевенгур” у контексті російської епічної традиціїЗахист відбудеться “31” жовтня 2006 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Суто національні російські особливості головного твору Андрія Платонова - романа “Чевенгур” можна бачити у контексті розвитку національної епічної традиції - способу оповіді, характерного для національної художньої літератури і відображеного в самій системі мови, зокрема у системі просторово-часових категорій. Дослідження основних структурних параметрів художнього хронотопу романа Андрія Платонова “Чевенгур” і закономірностей його функціонування в контексті російської епічної традиції, зокрема у порівнянні з деякими творами й жанрами давньоруської літератури, з творами Пушкіна, Гоголя, Салтикова-Щедріна, Чехова і Замятина, допомогло виявити цілу низку сутнісних елементів для розуміння художнього змісту платоновського твору, його національної своєрідності. Метод учета эпической традиции позволил интерпретировать совпадения пространственно-временных характеристик художественных миров Платонова и его предшественников (авторов, которые на разных стадиях складывания “национального мифа” попытались его “рассказать”) как результат одновременно и объективной невозможности выйти за рамки “национального способа рассказывания”, в том числе - развертывания сюжета в рамках “единого национального хронотопа”, и, так сказать, “добровольной”, субъективной ориентации автора на эволюционно “сильного” предшественника, причем с единственной художественной целью - стать подобной ему эволюционной силой, стать следующим “летописцем” в непрерывной цепи передачи “национального мифа”. Хронотоп романа Платонова очень близок к хронотопу как паломничества, так и летописи, а хронотопы этих жанров, в свою очередь, основываются на фольклорном хронотопе волшебной сказки, которому свойственна точка зрения с высоты птичьего полета.Таким парадоксальним чином “Чевенгур” Андрія Платонова більш очевидно, ніж численні інші російські літературні твори 20-х років ХХ століття, виявляє перед сучасним читачем ті фундаментальні проблеми сприйняття, які сумарно можуть бути окреслені як проблеми “памяті текста” (термін введено Ю.М. Як і численні російські класичні тексти XIX - ХХ ст., “Чевенгур” за життя його автора не тільки не був виданий, але й не був дописаний у задуманому автором вигляді. Але, чекаючи на академічне видання, яке готується до друку, і академічні коментарі до цього видання (які, безумовно, якісно розширять “контексти розуміння”), можна і потрібно говорити і про ширший контекст прочитання “Чевенгура” - контекст національної епічної традиції. Яблокова та ін. уже було поставлено проблему “Чевенгура” як головного твору Андрія Платонова, задуманого ним як певна узагальнена епічна оповідь про те, що сталося з нацією в цілому, до того ж у звязку з її віковічними сподіваннями і заповідними мріями. Цілу низку платоновознавчих досліджень присвячено проблемам художнього хронотопу “Чевенгура” (докладний огляд цих досліджень наведено в першому розділі дисертації, що реферується).Перший розділ - “Хронотоп романа “Чевенгур” у літературознавстві” - містить систематичний огляд досліджень, присвячених хронотопу романа А.Платонова “Чевенгур”. Теоретико-методологічну основу дослідження хронотопу романа Андрія Платонова “Чевенгур” у контексті російської епічної традиції складають теорії і методи традиційного аналізу поетики і міфопоетики художнього простору і часу, а подекуди й сучасні методи дослідження інтертекстуальності. Особливості часу: одночасне існування у свідомості людини минулого, сьогодення і майбутнього, рух часу, втілений у передачі влади (чи віри для давньоруської літератури) із Заходу на Схід; сприйняття сьогодення як аналогії минулого як в історії в цілому, так і в особистому житті; рух часу сприймається як переміщення у географічному просторі, у героїв “Чевенгура” - як подорож, що цілком відповідає сприйняттю середньовічною людиною паломництва; вічність - мірило важливого і неважливого в житті людини, тільки вона має значення і є основним часом, якому підпорядковані минуле, сьогодення і майбутнє (герої “Чевенгура” просто відмовляються від властивого людині перебігу часу і влаштовують собі в Чевенгурі вічність, проте підкорити час їм не вдається); середньовічна людина сприймала час як існуючий обєктивно і незалежно від людини, непідвладний людині, тому і плине час для середньовічної людини не від минулого до майбутнього, а від початку світу до кінця (для героїв роману “Чевенгур” час рухається протилежно життю, тобто своє майбутнє вони шукають у минулому - у дитинстві й у первісному житті); середньовічна людина не знала точного часу, як і герої роману “Чевенгур”, що живуть у своєму часі.