Християнство у перші століття існування - Дипломная работа

Разом з тим, саме реалії існування у межах Римської імперії, де релігійне життя було не приватною, а державною справою, перетворили християнство на феномен світової культури. Проблема взаємин християнства і Римської держави привертає значну увагу дослідників, як у контексті історії Стародавнього Риму, так і історії християнської Церкви. Висловлюються різні думки з приводу причин конфлікту між християнством та римською державою. Другою зі світових релігій за часом виникнення було християнство, історія якого найтіснішим чином переплелася з історією народів перш за все Європи. Тому історія його походження та розвитку хвилювала і хвилює дослідників, у таборі яких чітко вирізнилися, починаючи з XIX ст., два протилежних напрямки, причому незалежно від віросповідань: 1.Усі імператори, починаючи з Октавіана Августа (29 р до н.е. - 14 р н.е.), найважливішим засобом зміцнення своєї влади вважали підтримання давньоримської релігії. Імператори завжди слідкували за дотриманням культу богів, шанованих у Римі та провінціях, за станом храмів, встановлювали календар релігійних свят, щедро виділяли кошти на утримання жреців. Кожен імператор саджав у тому гаю своє дерево і люди помітили, що в день його смерті дерево засихало. А коли помер імператор Нерон, останній з династії Юліїв - Клавдіїв, засох увесь гай, всі кури подохли, а в храм, що стояв в гаю, вдарила блискавка; статуї імператорів попадали, розбившись на друзки, і з рук самого Октавіана Августа впав золотий скіпетр. Поступово і в самому Римі, під впливом східних уявлень, звикли вважати живого імператора богом.Вони звернулися за допомогою до іудеїв діаспори, серед котрих були дуже поширені пророцькі твори про близький кінець світу та про прихід месії, який знищить панування злих правителів й встановить тисячолітнє царство Бога в Єрусалимі. У цей час у західних провінціях Малої Азії, а також в сусідній з ними Македонії і в Александрії Єгипетській стали виникати серед міського плебсу общини людей, які вірили, що обіцяний Яхве Месія - божий помазаник, грецькою Христос - приходив на землю, але він зявився не у вигляді переможного вождя, про що мріяли сектанти, а як скромний проповідник, котрий приніс людям духове звільнення. Вивчаючи кумранські рукописи, вчені прийшли до висновку, що перші згадки про подібного проповідника зустрічаються в рукописах есеїв, які були написані ще до повстання 63 - 73 рр. Прихильників Христа поєднувала надія на близький прихід Спасителя, крім того, членів ранніх християнських общин згуртовувала ненависть до Риму, вони були переконані, що «велика блудниця» - Рим - скоро буде зруйнований, усі прихильники Риму будуть скинуті й увязнені на тисячу років в темниці, а на землі восторжествує Царство Боже на чолі з Христом. В одному з найдавніших християнських творів - «Дидахе» («Вчення 12 апостолів») - говориться, що істинний проповідник нової віри неповинен нічого брати у членів общини, крім хліба на дорогу, що йому слід залишатися в общині не більше трьох днів.До першої відносять книги Нового Заповіту: чотири Євангелія (Матвія, Марка, Луки, Іоанна), близьку до них книгу Діянь апостолів, двадцять одне Послання апостолів і Апокаліпсис, або Об’явлення Іоанна Богослова - усього 27 книг. Виходячи зі змісту і спрямованості книг Нового Заповіту, їх ділять на законоположні (Євангелія), історичні (Діяння), повчальні (Послання) та пророчі (Апокаліпсис). Офіційне остаточне визнання існуючих нині 26 творів, було зроблено лише в 363 р. н. е. на Лаодикійському соборі (без Апокаліпсису ). Причини, з яких ці твори не потрапили до канону (а деякі знищувалися ), мають політичний характер: то був не до вподоби автор (багато з авторів - єпископи, які домагалися церковного впливу і влади), то якісь ідеї видавалися несприятливими або дуже суперечили вже визнаним творам. Навесні 1947 р. двоє арабських пастухів із племені Тааміра Мухамед і Ахмед сповістили про знахідку в одній з печер на західному узбережжі Мертвого моря семи сувоїв стародавніх рукописів, які після кількох перепродажів за великі кошти були придбані Єрусалимським університетом.З позиції римського державного закону шанування богів і виконання обрядів релігії було першою і головною вимогою в усіх справах, що стосувались християн. Оскільки від ушанування «генія» імператора були позбавлені лише іудеї - вони вважали це своїм особливим привілеєм - інші піддані Римської імперії зобовязані були в якості доказу політичної лояльності брати участь в культі «генія» імператора та його «божественних» попередників. Наостанок, ті ж християни дозволяли собі ухилятись від державної, зокрема від військової служби, відкрито визнаючи: «Не можу носити зброю, оскільки є християнином» [69, с. Юстин стверджує, що християни з язичників чисельніші за християн з іудеїв та самаритян [54, с. За середньовічною церковною традицією вважається, що переслідування християн, як відмінної від іудеїв релігійної групи, почалося з часів правління імператора Нерона, коли християни були звинувачені в підпалі Рима в 64 р. та були піддані масовим стра

Вступ

Розділ 1. Християнство у перші століття існування

1.1 Релігійні настрої та пошуки в римському суспільстві

1.2 Виникнення та поширення християнства

1.3 Джерела з історії християнства

Розділ 2. Взаємовідносини римської влади з християнською церквою

2.1 Гоніння І - ІІ ст

2.2 Гоніння ІІІ - початку IV ст.

2.3 Християнсько-язичницька полеміка

Розділ 3. Проголошення християнства державною релігією Риму

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки