Велика боротьба між Сходом і Заходом. Причини першого хрестового походу 1096-1099 рр. та його наслідки. Порівняння цілей, соціального складу, наслідків кожного з походів для тих країн, куди були спрямовані прагнення духовних і світських феодалів.
Аннотация к работе
Хрестові походи західно європейців на Близький Схід у ХІ - ХІІІ століттях складають один з епізодів великої боротьби між Сходом і Заходом, яка, лише змінюючи вигляд і забарвлення, проходить через всю історію, і в якій то Схід, то Захід приймають на себе наступальну роль. Хрестові походи хвилювали дослідників, істориків від самого початку походів до сучасності. Внесок у вивчення хрестових походів зробили книги: „История Европы" (под ред. Мішо коротко окреслює передумови хрестових походів, і докладно, з деякими художніми елементами подає історію самих походів, підготовку до кожного з них, склад учасників, дає характеристики найвідомішим з них. Він провів кропітку роботу, в результаті чого світ побачила величезна кількість книг, де обєктивно і критично розглядаються хрестові походи, висвітлено основні суперечності дослідження теми - „Хрестові походи "[22], „Хрестом и мечем" [23], „Хрестоносці на сході"[24], „Папство та хрестові походи"[26], „Хрестові походи в документах та матеріалах".Його заклик був почутий і використаний, але тоді, коли безпосередня загроза вже була відвернена від Константинополя, печеніги розгромлені Візантією з допомогою половців, а сельджуцькі емірати вступили в боротьбу один з одним і з єгипетськими халіфами. Цей захід в той час не був втілений в життя тому що папа тільки - но почавши приготування до війни, змушений був застосовувати всі свої сили на захист папської теократії на Заході. Тепер було інакше - Урбан II, що сидів на престолі святого Петра з 12 березня 1088 року, хоч і був проникне ний тими ж теократичними ідеалами, що й Григорій, але більш гнучкий, ніж його великий попередник, він уникав давати все нові приводи опору світської влади надто грубими діями, і саме цим досяг перемоги. Тут також був прийнятий цілий ряд чисто церковних призначень, потім король Філіп був відлучений від церкви у своїй власній державі, „божий мир" оголошений загальним законом церкви, і 26 листопада скликано збори, які повинні навіки закарбувати в памяті людей Клермонський собор. Було багато закликів, щоб папа Урбан став на чолі руху, але він відхилив це, але намагався втримати в руках церкви керівництво цим заходом, тому одним з перших, хто прийняв хрест, був Адемар Монтейський, єпископ в П?юї, людина по серцю Урбану.Однак, після того, як армія Готфріда отримала блискучу перемогу, мусульмани не турбували більш грецьку столицю, і Мануїл Комнін міг дозволити собі декілька різких випадів по відношенню до латинян, тим більше що до нього доходили чутки про те, що хрестоносці вирішили захопити Константинополь. Ті хрестоносці, які відстали від армії, були вбиті. Але присутній єпископ Лангрський нагадав хрестоносцям, що хрестовий похід починався не для того, щоб покарати греків, а щоб замолити свої гріхи, і що бог вручив їм хрест, а не меч Святого правосуддя.[32. С. Хрестоносці успішно розпочали бойові дії з турками, але через міжусобні конфлікти керівників хрестоносців християни змушені були відступити. На шляху до Лаодікеї хрестоносцям було дуже тяжко, їх мучила спрага і голод; були напади мусульманських загонів, які християни відбили.Вони повинні були переконувати віруючих в необхідності прийняття хреста.[24,С.190].Першим пожертвував на хрестовий похід сорокову частину своїх удільних доходів король Франції Філіп Август, багато хто взяв з нього приклад. Наступним прийняв хрест король Іоан, який на той час воював з баронами і сподівався отримати благословення папи і покровительство церкви. З часів Третього хрестового походу хрестоносці не мали такого величезного війська. Проти хрестоносців виступали Малік - Аділ, але сили були явно нерівні. Для початку було вирішено захопити фортецю на горі Фавор, яка колись була збудована за наказом Саладіна.Хрестові походи, що продовжувались майже 200 років, не минули зовсім безслідно. В підсумку невдача хрестових походів і повязаних з нею планів церковної унії (обєднання католицької та православної церков) ґрунтовно підірвали до кінця XIII ст. престиж папства і сприяли його наступному занепаду. Деякі сучасники хрестових походів дивились на них, як на справу самого Бога; вони були впевнені, що успіх цих окремих походів сприяє славі Божій. Цьому сприяв і ріст національної самосвідомості, частково також обумовлений хрестовими походами: адже саме французи становили основний контингент учасників. Навпроти, будучи органічною складовою частиною експансивного курсу імперії Гогенштауфенів, що прагнули до встановлення світового панування, ті ж хрестові походи ще більше погіршили негативні наслідки цього курсу для Німеччини, форсувавши перевагу в ній децентралізуючих тенденцій, прискоривши розпад Німеччини на самостійні територіальні князівства.Мета уроку: ознайомити учнів з причинами хрестових походів, цілями їх учасників і підсумками; При цьому учні отримують завдання : „Слухаючи розповідь вчителя, заповнити таблицю „Причини і результати участі в хрестових походах різних прошарків населення". Знайдіть у виступі папи, що було причиною, а що пр
План
ЗМІСТ
Вступ
Розділ I. Перший хрестовий похід та його наслідки
1.1 Причини хрестових походів
1.2 Перший хрестовий похід (1096-1099)
Розділ II. Хрестові походи загальноєвропейського значення
2.1 Другий хрестовий похід (1147-1149)
2.2 Третій хрестовий похід (1182-1192)
2.3 Четвертий хрестовий похід. (1199- 1240)
Розділ III. Хрестоносний рух у XIII столітті
3.1 Пятий хрестовий похід (1217-1221)
3.2 Шостий та сьомий хрестові походи (1228-1229; 1248-1254)
3.3 Восьмий хрестовий похід (1270)
Висновки
Методична частина
Список використаних джерел та літератури
Вывод
Хрестові походи, що продовжувались майже 200 років, не минули зовсім безслідно. Очевидним є інше: безпосередніх цілей, які ставили перед собою їх організатори і учасники, не було досягнуто, а загальні результати виявились недовготривалими.
Дійсно, феодальні держави, засновані західноєвропейськими феодалами в Східному Середземноморї, проіснували в більшості порівняно короткий час. Під тиском внутрішніх соціальних і релігійно - етнічних протиріч вони не зуміли встояти перед мусульманським, а потім грецьким світом і незабаром зійшли зі сцени.
Папство, що розвязало священні війни, отримало від них лише недовготривалий виграш: апостольський престол зумів зміцнити свою фінансову базу - вона розширилась за рахунок хрестоносних поборів і податків. В підсумку невдача хрестових походів і повязаних з нею планів церковної унії (обєднання католицької та православної церков) ґрунтовно підірвали до кінця XIII ст. престиж папства і сприяли його наступному занепаду.
Деякі сучасники хрестових походів дивились на них, як на справу самого Бога; вони були впевнені, що успіх цих окремих походів сприяє славі Божій. При звістці про полон в Єгипті Людовіка IX, багато хрестоносців перейшли в пануючу релігію Магомета. Нещастя і не успіхи цих експедицій приписували карі Божій за злочини хрестоносців. Самі пілігрими в тяжкі дні звинувачували себе і усвідомлювали, що своєю поведінкою заслуговували на ті біди, від яких їм доводилось так сильно страждати, до страждань примішувались муки совісті. Коли перемога поверталась до їх знамен, вони вірили, що зробив їх гідними Його милосердя.
По - різному відобразились рицарські заходи, що здійснювались під релігійними знаменами, на долях окремих західноєвропейських держав. Відтік у східні країни бідняків, а також крупних сеньйорів деякою мірою сприяли політичній консолідації Франції під владою її государів. Цьому сприяв і ріст національної самосвідомості, частково також обумовлений хрестовими походами: адже саме французи становили основний контингент учасників. Навпроти, будучи органічною складовою частиною експансивного курсу імперії Гогенштауфенів, що прагнули до встановлення світового панування, ті ж хрестові походи ще більше погіршили негативні наслідки цього курсу для Німеччини, форсувавши перевагу в ній децентралізуючих тенденцій, прискоривши розпад Німеччини на самостійні територіальні князівства. За те держави Піренейського півострову досягли - не без підтримки хрестоносців - певних успіхів у відвоюванні земель у арабів.
Від хрестових подів безсумнівно виграли Венеція і Генуя. Правда, до кінця XIII ст. вони втратили свої опорні пункти на сірійсько - палестинському узбережжі, але ще довго в їх руках залишалась величезна колоніальна держава, яку грошовиті люди північно італійських республік зуміли створити, допомагаючи хрестоносному рицарству в його завоюваннях[20. C. 201].
Головним учасником цих воєн виступало рицарство. Його контингенти були взагалі цілком обширні. Число ж найбільш знатних феодальних сімейств, які підтримували стійкі звязки зі Святою землею, навпаки, уявляється порівняно невеликим. Та і взагалі чисельність „благородних" хрестоносців, що міцно осіли на Сході, і вірогідно не відповідала очікуванням їх натхненників. З кінця XII ст. і особливо з початку XIII ст. багатьох сеньйорів більше притягували до себе візантійські землі. Крім того, немала частина рицарів з часом знайшла вихід своїй войовничості, вступаючи у військово - чернечі ордени, діяльність яких була повязана не лише з захистом Латинського сходу. В результаті хрестові походи потягли за собою переміщення, інколи досить помітні, в розподілі земельної власності в країнах Заходу. Зокрема, відхід рицарів „за моря" сприяв розширенню церковного землеволодіння.
Одним з наслідків участі феодалів в хрестоносному русі було підвищення рівня їх класової самосвідомості: беручи участь в якості вирішальної сили в боях зі спільним ворогом, вони ясно усвідомлювали приналежність до єдиного суспільного прошарку, маючи спільність інтересів. Отже, хрестові походи провели ще глибшу борозду, що відділяла сеньйорів від селянської бідноти, рицарям поневолі доводилось триматися згуртовано.
Знайомство зі Сходом сприяло змінам у способі життя сеньйорів на Заході. Рицар - хрестоносець, повернувшись додому, був охоплений новими прагненнями, в нього зявлялись нові ціннісні орієнтації. Коротше кажучи, потреби феодалів зросли, і в той же час входив у вжиток вірний засіб забезпечення задоволеннями нових потреб - гроші.
У звязку з цим намітились нові зрушення і в становищі залежних селян. Колись сотні тисяч з них не могли встояти перед привабливим міражем Єрусалимської землі, колись вони прийняли жваву участь в хрестових походах. В кращому випадку ці землероби повернулись до дому, де потрапили в ще більшу бідність. Сеньйоральний гніт в результаті хрестових походів не послабився, а навіть посилився. Адже участь в заморських війнах і в паломництвах вимагала витрат і звісно, ці витрати покладались на залежне селянство. Лише дуже небагатьом вдалось в тій чи іншій мірі реалізувати свої сподівання на краще життя в заморській землі.
Ріст потреб феодалів в грошах призводив до того, що кріпосне право мало - помалу відмирало, оброки натурою, поступово змінювались грошовими внесками ( комутаціями ), а деякі селяни за викуп навіть отримували особисту свободу.
Приблизно теж саме стосується і становища міст на Заході. Безумовно, арабський Схід і його культура здійснили вплив на різні сторони матеріального і духовного життя західноєвропейського середньовічного суспільства. Захід багато запозичив у східних народів в області техніки; європейці перейняли на Сході деякі раніше невідомі їм польові та садові культури ( гречку, рис, абрикоси, кавуни, лимони ), окремі види квітів.
Вплив Сходу доволі широко вбачався в сфері побутових установ. З часу хрестових походів європейці почали носити бороду і тюрбан, влаштовувати гарячі бані, порівняно часто змінювати верхній одяг і білизну.
Чи не найважливішим - саме в всесвітньо-історичному масштабі - з пагубних плодів хрестових воєн був розгром Візантії в 1204 році, встановлення та панування західних феодалів і південно європейського купецтва. Зруйнувавши Візантію, яка протягом століть слугувала південно - східним бастіоном Заходу проти натиску різних варварських орд, хрестоносці тим самим відкрили шлях османському вторгненню.
Хрестові походи розширили горизонти географічних уявлень західно європейців. Безсумнівний є й те, що в результаті хрестових походів дуже ускладнилась і стала більш розгалужена система міжнародних відносин Заходу і Сходу в цілому.
Хрестоносний рух коштував народам Європи величезних сил: під час цих виснажливих війн загинули сотні тисяч людей; були втрачені мільйонні суми, значна частина яких осіла в кишенях римських первосвящеників. В народних масах на Заході хрестові походи залишили по собі скорботну память: в старовинних французьких піснях, складених за часів хрестових походів, звучить печаль про загиблих без сенсу, чується протест проти повторення в майбутньому таких воєн.
В хрестових походах загинули не тільки багато з тих паломників, які самі стали жертвою релігійного фанатизму або власної корисливості. Мечем Хрестоносців, учасників перших чотирьох походів, були знищені і десятки тисяч людей в Південно - Східній Європі.
Було б однобічним задовольнитись характеристикою негативних або позитивних наслідків хрестових походів, залишаючись в рамках тільки західноєвропейського регіону. Обєктивна оцінка таких наслідків передбачає обовязків аналіз питання з іншої позиції - з точки зору наступного розвитку мусульманського і Візантійського Сходу. В цьому відношенні оцінка значення хрестових походів може бути доволі однозначною: хрестові походи були для країн Східного Середземноморя справжньою катастрофою. Хрестоносці протягом десятиліть несли їм розорення, спустошення, грабіж міст і сіл Малої Азії, Сирії, Палестини, Єгипту, чим заслужили до себе величезну ненависть і презирство народів Переднього Сходу.
Економічно і культурно процвітаючі центри Близького Сходу були приведені завойовниками до занепаду. Що стосується глибинних областей мусульманського світу, то вони і не були зачеплені хрестовими походами. Хрестоносні вторгнення і завоювання захопили лише його окраїни, але й тут держави хрестоносців, відносно широко простягнувши свої кордони на протязі не більш сотні років, доволі рідко виступали скільки - не будь вагомим і активним політичним фактором.
З точки зору загальноєвропейського прогресу ці релігійні війни означали пряме знищення значних цінностей і людських ресурсів.
Таким чином у всесвітньо - історичному плані хрестові походи в цілому зіграли негативну , а не позитивну роль.