Простеження особливості перетворень музичного життя Дрогобиччини в його взаємозв’язку з хоровим рухом, визначення його головних етапів й характерних форм. Розгляд рівню і творчих можливостей співочих товариств, особливостей музичного репертуару.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИНауковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор Кияновська Любов Олександрівна Львівська державна музична академія ім. Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор Тишко Сергій Віталійович, Національна музична академія ім. Чайковського, завідувач кафедри теорії та історії культури кандидат мистецтвознавства Сюта Богдан Омелянович, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Захист дисертації відбудеться “18 ”січня 2006 р. о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.227.01. в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.Дослідження хорового життя Дрогобиччини і - відповідно - висвітлення діяльності численних співочих товариств, що діяли в цьому реґіоні в першій половині ХХ ст., зумовлено потребою конкретизації загальної картини розвитку музичної культури України, розробкою нових концептуальних засад цього процесу. Оскільки Галичина (у її складі - й Дрогобиччина) в окреслений історичний період, перебуваючи під владою Австро-Угорщини та Польщі, зуміла зберегти самобутню національну культуру автохтонного населення русинів-українців, історична значущість діяльності співочих товариств, культурних інституцій актуальна і потребує належної повноти дослідження. Останнім часом музична, передовсім хорова культура Львова, Перемишля стала обєктом досліджень українських музикознавців, однак спеціальних праць, присвячених систематичному і ґрунтовному вивченню хорового життя менших центрів, таких як Дрогобич, що в 1939-1959 рр. був обласним центром, практично немає. Ці наукові розвідки допомагають осмислити реґіональний аспект в українському музикознавстві, засвідчують важливість розкриття джерельної бази музичної культури західного реґіону України. Питання розвитку музичної культури Галичини знайшли висвітлення у розвідках С.Людкевича (статті в газеті “Діло”), В.Барвінського (“Огляд історії української музики”), М.Загайкевич (“Музичне життя Західної України другої половини ХІХ ст.”), Ю.Булки (“Музична культура Західної України”), Й.Волинського (“Музична культура Галичини 60-х років ХІХ ст.”), М.Антоновича (“Musica sacra: Збірник статей з історії української церковної музики”), Л.Кияновської (“Стильова еволюція галицької музичної культури ХІХ - ХХ ст.”).У першій половині ХІХ ст. культурно-просвітницький рух зародився в середовищі священиків (“Товариство греко-католицьких священиків для поширення письмами просвіти і культури серед вірних на основах християнської релігії”, Дяко-вчительський інститут у Перемишлі; “Руська трійця” і “Собор руських учених” у Львові, народна школа при гімназії отців Василіян у Дрогобичі). Величезну культурно-освітню працю гуртків Просвіти” висвітлено на прикладах організації та проведення таких мистецьких заходів, як Шевченківські концерти, концерти української пісні; свята на честь І.Франка, Л.Українки, І.Мазепи, Просвіти, матері; весняні концерти; фестини тощо. Віддзеркаленням цього процесу була академія, присвячена 30-річному ювілею філії товариства “Просвіта” в Дрогобичі (1934), що перетворилася на величне свято української пісні (виступило 11 хорів, близько 400 співаків). Активністю і культурною різноплановістю відзначалися гуртки “Союзу українок”: хор, театральний гурток і оркестр, силами яких 1919 р. у Дрогобичі було поставлено оперу “Наталка Полтавка” М.Лисенка. Третій розділ дисертації - “Хор “Боян” у Львові, Дрогобичі та Бориславі”, що складається з чотирьох підрозділів, присвячено одному з унікальних явищ української культури - співочому товариству “Боян”, яке не лише відіграло надзвичайно велику роль у розвитку професійної музики, а й мало значне політичне, патріотичне та загальнопросвітницьке значення.Основною формою мистецького спілкування стала музика, зокрема хорова, що увійшла в різні сфери суспільного життя - громадсько-політичну, релігійну, навчальну та ін. У першій половині ХХ ст., в період національних змагань українців, хоровий спів як найбільш доступний вид музикування серед усіх верств населення відіграв особливу роль у музичному житті Дрогобиччини. Важливу роль у піднесенні хорового життя відіграли також хорові колективи при освітніх закладах міста, просвітянські, робітничі хори, співоче товариство “Сурма”, молодіжні сезонні хори. Діяльність цих аматорських гуртків була спрямована не тільки на задоволення культурних потреб чи розвиток музичних здібностей українців, а й сприяла утвердженню національної самосвідомості, займала вагоме місце в суспільному і духовному житті.