Проблема використання для дослідження давньояпонської історії писемних документів японського походження. Причини масової міграції. Японія доби дзьомон. Японія перед вторгненням етнічних протояпонців, прихід вадзін. Зародження ранньодержавних утворень.
Аннотация к работе
Характеристика ЯпоніїДослідники давньояпонської історії спираються на вкрай обмежений комплекс джерел, основу яких становлять археологічні матеріали. Особливо результативними з огляду на проблематику місцевої старовини виявилися розкопки численних поховальних комплексів, в яких знайшли свій останній притулок представники тогочасної місцевої політичної еліти, а також ранніх японських поселень. Виявлені матеріали дали змогу адекватно відтворити основні параметри господарського життя народів, що населяли терени Японії в епоху давнини, реконструювати базові принципи їхнього релігійно-міфологічного світогляду, дослідити матеріальну культуру островян. Причому в умовах, коли більшість текстових джерел, які стосуються давньояпонської історії, вже непогано досліджена, саме археологічна ланка японістики розвивається останнім часом найдинамічніше, постійно поповнюючи наші знання про зародження й перші кроки цивілізації "Країни Вранішнього Сонця". Проте, зважаючи на постійну напівізольованість "Країни Вранішнього Сонця" від континенту через бурхливий норов Корейської протоки і, відповідно, вкрай обмежену інформованість далеких і близьких сусідів традиційної Японії про її буття, фактологічна насиченість та "коефіцієнт достовірності" документальних джерел такого типу вимагають вкрай обережного ставлення і, за можливості, детально перевіряються на археологічних матеріалах.В ті далекі часи "Країна Вранішнього Сонця" ще не була острівним архіпелагом, а зєднувалася з континентом двома суходільними перешийками: північним (через Хоккайдо, Курили й Сахалін) та південним (через Рюкю і Корею). Причини масової міграції первісних людей зрозумілі: хоча тогочасні природу і клімат у регіоні визначала крига останнього великого зледеніння, пра-Японія під льодовий панцир не потрапила. Холодне дихання гігантської криги суттєво знижувало місцеві температури і сприяло появі на цих землях північної тундрової флори та відповідних тварин, тож палеолітичні праяпонці годувалися полюванням на мамонтів, гігантських оленів, печерних ведмедів, шаблезубих тигрів, шерстистих слонів тощо. Загінне й облавне мисливство на таких гігантських тварин було надзвичайно продуктивним, цілком задовольняло потреби людини в їжі, шкурах, жилах і т. ін., а збиральництво доповнювало калорійний мясний раціон необхідними вітамінними добавками. Тала вода з криги достатньо зрошувала землю, холод льодовика відганяв від регіону своїм крижаним диханням хмари й дощі, а сонце за постійного антициклону (ясної погоди) щедро зігрівало пагорби й рівнини, які за достатку води й тепла вкрилися густими травами.Доба неоліту дістала в Японії назву дзьомон (яп. У 1937 р. японський дослідник Яманоуті Су rao розробив детальну періодизацію доби дзьомон, яка, з певними уточненнями, й сьогодні залишається основою вивчення неолітичної Японії: ранній (яп. сокі) дзьомон - 7500-5000 рр. до н. е. давній (яп. дзанкі) дзьомон - 5000-3500 рр. до н. е. середній (яп. тюкі) дзьомон - 3500-2400 рр. до н. е. новий (яп. кокі) дзьомон - 2400-1000 рр. до н. е. пізній (яп. бункі) дзьомон - 1000-300 рр. до н. е. Невисокі на зріст (160-170 см) островяни вперто намагалися жити виключно за рахунок збиральництва й мисливства палеолітичного стилю, проте, незважаючи на певні технологічні новації (у процесі виробництва мисливської зброї та знарядь праці почали використовувати мікроліти, лук і стріли з кремяними наконечниками тощо), результативність застарілих методів полювання на дрібних тварин залишалася мізерною. Суттєвих змін зазнала Японія за часів давнього дзьомону (5000-3500 рр. до н. е.), коли на Землі досягло максимуму загально планетарне потепління, а рівень Світового океану значно перевищив сучасні параметри, що спричинило грандіозні зміни у береговій лінії. Щоправда, від полювання давні праяпонці не відмовилися: у шарах давньодзьомонських стоянок знаходять кістяки оленів, кабанів, білок, навіть гірських сибірських левів (пізніше вимерли), проте кількість цих кістяків украй незначна порівняно зі скелетами морських ссавців (тюлень, бурий дельфін, морський лев тощо), завалами рибних кісток (лящ, окунь, тунець, макрель, камбала тощо), а також цілими пагорбами залишків від понад 350 видів молюсків.Найпоширенішим і найчисленнішим етносом Японії доби пізнього дзьомону вважаються айни, в яких деякі науковці вбачають прямих нащадків автохтонних праяпонців, що жили на цих землях ще з часів палеоліту. Особливою войовничістю та кровожерливістю айни не відзначалися, хоча й "грішили" канібалізмом, проте в разі агресії проти них ставали "зело жорстокими" і "виявляли велику хоробрість у бою", тому японці писали про них, що "один (вояк) емісі (так вони іменували айнів) дорівнює ста (воякам-японцям)". Основою соціальної структури айнів виступала велика патріархальна родина, що складалася із споріднених нуклеарних сімей з елементами полігамії, проте статус жінки у суспільстві залишався досить високим.