Характеристика міжнародних стандартів інституту омбудсмана з питань захисту прав військовослужбовців - Статья

ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ ІНСТИТУТУ ОМБУДСМАНА З ПИТАНЬ ЗАХИСТУ ПРАВ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВВідзначимо, що проблематика забезпечення прав людини, в тому числі міжнародні стандарти прав людини, механізм забезпечення, гарантії прав людини, є одним із найважливіших напрямів наукових досліджень із конституційного права. Асамблея звернулася з проханням до держав-членів забезпечити справжній та ефективний захист прав людини військовослужбовцям, зокрема дозволити їм вступати до професійних союзів, створити там, де такого органу немає, цивільний інститут військового омбудсмана, який має відповідати за захист основних прав військовослужбовців, забезпечення поваги цих прав, надання юридичної допомоги військовослужбовцям, розгляд скарг на порушення їх прав, до якого військовослужбовці могли б звертатися на умовах конфіденційності під час виникнення спорів із питань служби або з інших питань, що виникають під час виконання ними військового обов’язку; відмінити обмеження щодо виборчих прав військовослужбовців і дозволити їм вступати в політичні партії; прийняти або переглянути закони, в тому числі військові статути і інструкції, в яких мають бути чітко викладені права і обов’язки військовослужбовців для забезпечення їх відповідності Європейській конвенції про права людини і прецедентному праву Суду; обмежити будь-які застереження щодо застосування статей 5 і 6 Європейської конвенції про права людини; припинити та унеможливити в подальшому ганебну практику дідівщини і замовчування подібних фактів; сприяти забезпеченню розслідуванню всіх порушень і покаранню винних в їх вчиненні. Згідно з рекомендаціями керівні принципи стосовно прав військовослужбовців незалежно від їх статусу - призовників, добровольців чи кадрових військових - мають передбачати такі основні права і свободи: право на життя; право на захист від тортур нелюдського або принизливого ставлення чи покарання; заборона рабства, підневільного стану, залучення до завдань, несумісних із завданням національної оборони, до примусової праці; право на правову допомогу в разі порушення прав, право на свободу і безпеку, право на справедливий судовий розгляд незалежними трибуналами, а також право на оскарження прийнятих рішень; заборона дискримінації; право на свободу думки, совісті і релігії; право користування всіма громадянськими та виборчими правами; право на повагу власності; право на укладення шлюбу і створення сімї. У контексті утвердження та розвитку міжнародних стандартів забезпечення прав людини та організації і діяльності відповідних правозахисник національних інституцій на окрему увагу заслуговує Київська декларація про роль національних інституцій із прав людини в конфліктних і постконфліктних ситуаціях, ухвалена за результатами міжнародної конференції представників національних інституцій із прав людини «Роль національних інституцій із прав людини в конфліктних і постконфліктних ситуаціях» (Київ, Україна 21-22 Жовтня 2015 р.) [16]. Учасники конференції ухвалили рішення, яким рекомендували національним інституціям із прав людини в конфліктних і постконфліктних ситуаціях здійснювати заходи, спрямовані на виявлення перших ознак можливого конфлікту, а також спрямовані на запобігання конфлікту, в тому числі шляхом усунення порушень прав людини; здійснювати моніторинг стану дотримання прав людини відповідно до міжнародних і регіональних стандартів захисту прав людини, фіксуючи та реагуючи на порушення, незалежно від того, якою стороною конфлікту вони були ймовірно вчинені, та доповідати про це відповідно до міжнародних, регіональних та національних механізмів захисту прав людини; обєктивно та неупереджено здійснювати оцінку стану дотримання прав людини та інформувати про необхідність поважати та захищати права людини та гуманітарне право протягом конфліктного та постконфліктного періоду; сприяти встановленню діалогу між конфліктуючими сторонами з метою забезпечення захисту та дотримання прав людини, з особливою увагою до вразливих та маргіналізованих груп; налагоджувати тісну співпрацю з організаціями громадянського суспільства, взаємодію з відповідними державними інституціями, комунікацію з представниками органів влади та недержавними субєктами, які de facto виступають від імені сторін у конфлікті; вживати заходів для того, щоб права людини займали визначальну роль у перемовинах сторін у конфлікті, включаючи угоди про укладення миру та їх виконання; проводити інформаційні кампанії, здійснювати освітні заходи, тренінги і підвищення обізнаності з прав людини, в тому числі в збройних силах і правоохоронних структурах, а також здійснювати моніторинг дотримання міжнародних стандартів прав людини та гуманітарного права в умовах конфлікту; залучати міжнародні організації для забезпечення дотримання прав людини в зоні конфлікту, виконувати інші завдання, спрямовані на забезпечення прав людини [16].