Реформи хрущовської "Відлиги" в Радянському союзі, їх сутність і напрямки, значення в історії. Період "Застою" як назва однієї з останніх фаз існування радянської економічної та політичної системи, її визначні дати та етапи. Економічні заходи Горбачова.
Аннотация к работе
Варто підкреслити також, що, не зважаючи на величезну кількість проблем і прорахунків економічної політики СРСР, держава змогла не лише за відносно короткий термін відбудуватись із руїн, в яких вона опинилась по закінченню найстрашнішої війни у своїй та світовій історії, а й вийти на міжнародну арену в якості країни-референта, що грала одну з провідних ролей у міжнародній політиці, економіці та науці. Щодо політичної системи СРСР в ці роки, треба зазначити, що система, яка була побудована виключно на тоталітарному домінуванні волі КПРС, загалом, так і не змогла реформуватися зсередини. Це пояснюється низкою факторів, головними з яких є неспроможність до самореформування країни із плановою економікою та командно-адміністративними методами управління будь-яким процесом та явищем (за винятком часів «відлиги», коли були зроблені спроби до послаблення центрального управління процесами в галузях народного господарства, які, через незавершеність та неоднозначність так і не принесли очікуваного результату), песимістичним ставленням до більшості науково-технічних інновацій, замкненістю та самоізоляцією країни, а також занадто підвищеною увагою до важкої промисловості та військово-промислового комплексу із одночасним ігноруванням інших галузей та потреб господарства. Для усунення надцентралізації управління народним господарством у 1954 р. було здійснено перехід від Міністерств до Рад народного господарства (раднаргоспів), що управляли багатогалузевими економічними комплексами у регіонах. Якщо у 1950 р. в Україні 65% всього виробництва було підпорядковано центру, то у 1956 р. ця частка зменшилась аж до 24%.Треба підкреслити, що цілі, які переслідували реформи Хрущова, мали позитивну спрямованість для радянської системи. Навряд чи радянські керівники пост сталінської епохи були готові радикально змінити ситуацію. Економічні ж експерименти, загалом, якщо не були провальними, то не призвели до запланованих результатів. До того ж, межі «відлиги» були занадто вузькими, щоб довести реформи до логічного кінця й докорінним чином оздоровити економіку країни, яке після відставки Хрущова фактично знову повернулася до сталінських методів управління. Переходу на інтенсивний шлях розвитку економіки перешкоджала і мілітаризація промисловості, спричинена амбіціями радянського керівництва досягти світового політичного лідерства.
Вывод
Висновки моєї роботи я хочу узагальнити стислим аналізом кожної із цих епох.
Треба підкреслити, що цілі, які переслідували реформи Хрущова, мали позитивну спрямованість для радянської системи. Проте, «Відлига» торкнулася тільки окремих сторін життя суспільства. Зміни, які відбувалися, сприяли певному прогресивному розвиткові України. Але непослідовність, суперечливість цих змін зрештою призвели до того, що задуми ініціаторів стали перетворюватись у свою протилежність. Адже неможливо реформувати економіку, якщо у вирішальний момент озиратися та сумніватися у своїх діях. Навряд чи радянські керівники пост сталінської епохи були готові радикально змінити ситуацію. Їх спроби штучно покращити становище лише призвели до того, що в широких колах все більш поширились віяння свободи та почуття власної самостійності. Економічні ж експерименти, загалом, якщо не були провальними, то не призвели до запланованих результатів.
До того ж, межі «відлиги» були занадто вузькими, щоб довести реформи до логічного кінця й докорінним чином оздоровити економіку країни, яке після відставки Хрущова фактично знову повернулася до сталінських методів управління.
Період застою знаменував собою поступове просування до колапсу та закономірного кінця системи. Незважаючи на гігантські проекти-новобудови та закупівлю за кордоном цілих заводів, основні виробничі фонди в цілому невпинно старіли. Відставання у продуктивності праці від країн Західної Європи та США сягало кількох десятків відсотків та з часом збільшувалося. Найбільш відсталою галуззю народного господарства СРСР було сільське господарство, де безроздільно панувала колгоспно-радгоспна система. Радянська економічна модель не сприяла інтенсифікації виробництв та впровадженню досягнень науково-технічної революції через свою надмірну централізацію та жорсткість. Переходу на інтенсивний шлях розвитку економіки перешкоджала і мілітаризація промисловості, спричинена амбіціями радянського керівництва досягти світового політичного лідерства. СРСР жив 15 років у фактично «законсервованому» стані, що не пройшло без наслідків для усіх сфер життя суспільства, у тому числі і економіки.
Вироблення конкретних заходів по проведенню реформ (Перебудова) виявилось непростою справою. Проведення змін згідно з традиційною командно-адміністративною практикою виявилось неможливим. У цей час робиться спроба здійснити реформування радянської економіки на засадах «самофінансування», «самоуправління», «самоокупності». Але у здійсненні цих програм простежувалася непослідовність і до того ж вони не виривали економіку з рук бюрократії. А ослаблення бюрократичного керівництва при нестворених нових механізмах управління економікою привело до ще більшого хаосу і падіння виробництв. Таким чином, СРСР опинився у стані катастрофічної кризи, що паралізувала всю економіку країни. Політичні інтриги та перипетії у тандемі із падінням економіки та зниженням довіри населення до союзної влади в кінці-кінців призвели до розвалу держави.
8 грудня 1991 року голови республік-першозасновників СРСР - Росії, України та Білорусі - Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич у держрезиденції «Віскулі» в Біловезькій пущі підписали угоди, згідно з якими Радянський Союз припинив існування як субєкт міжнародного права. Водночас ці держави підписали угоду про створення міждержавного обєднання - Співдружності Незалежних Держав (або СНД), до якої увійшли ще 9 колишніх республік СРСР (крім трьох прибалтійських), яка мала стати базисом для цивілізованого «розлучення» новостворених країн та запобігання міжнаціональних конфліктів. Іще деякий час після підписання цих угод продовжували існувати деякі центральні органи влади СРСР, так що факт зникнення цієї держави залишався не визнаним юридично. Тільки 25 грудня 1991 р. подав у відставку Президент СРСР Михайло Горбачов. У той же день з будівель адміністративних будинків було знято прапори СРСР, а єдиним органом, який існував і вважав себе органом влади СРСР, залишилася Рада Республік Верховної Ради СРСР (тобто одна з палат парламенту). Вранці 26 грудня 1991 р. ця палата зібралася на своє останнє засідання, на якому було прийнято рішення, в якому було констатовано факт припинення існування Радянського Союзу. Так завершилася історія держави, яка займала шосту частину земної суші протягом більш ніж сімдесяти років.
Список литературы
1. Ш.М. Мунчаєв, В.М. Устинов «Політична історія Росії», М: Норма - Инфра М, 1999.
2. «Перебудова і сучасний світ», відп. ред. Т.Т.Тімофєєв; М: Міжнародні відносини, 1989.
3. В.В.Діденко, С.С. Коломієць «Історія України. Курс лекцій». Київ, 1999.
4. С. Стельмах, С. Пивовар «ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ. Запитання і відповіді». «FEMINA». Київ, 1996.
7. Попов В. Проблеми вдосконалення планування і управління народним господарством. - Економіка Радянської України. - 1986.
8. Идти дальше путем перестройки. Доклад Генерального секретаря ЦК КПСС М.С. Горбачева «Политический отчет Центрального комитета КПСС XXVIII съезду КПСС и задачи партии» // Правда. - 1990. - 3 июля.
9. Ю.В. Бураков, Г.М. Кипаренко «ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ. Новітні часи»
10. Баран В. Україна після Сталіна. Нарис історії 1953-1985. - Львів.: Ода, 1992. - 250 с.
11. Бжезінський З. Україна на шляху до Європи // Українське слово. Ч2633. 1992. 18 жовтня