Діагностика глибоких гнійників параректальної клітковини. Прийоми оперативного втручання у хворих на глибокі форми гострого парапроктиту. Ефективність місцевого лікування післяопераційних гнійних ран. Алгоритм хірургічного лікування гострого парапроктиту.
Аннотация к работе
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я.Робота виконана в державному вищому навчальному закладі «Івано-Франківський національний медичний університет» МОЗ України. Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Шевчук Ігор Михайлович, державний вищий навчальний заклад «Івано-Франківський національний медичний університет» МОЗ України, завідувач кафедри хірургії № 2. Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Милиця Микола Миколайович, Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри хірургії та проктології; Захист відбудеться 28 квітня 2011 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 58.601.01 у державному вищому навчальному закладі «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я.Через відсутність характерних клінічних симптомів в ранній період захворювання хворі із глибокими формами гострого парапроктиту частіше звертаються за медичною допомогою з обширними параректальними гнійниками, у тяжкому стані з проявами синдрому системної запальної відповіді (Ривкин В.Л. и соавт., 2001). Методи хірургічного лікування хворих на глибокі форми гострого парапроктиту залежать від розташування внутрішнього отвору на крипті слизової оболонки анального каналу, співвідношень гнійника та первинного гнійного ходу з зовнішнім анальним сфінктером та мязами тазової діафрагми, поширеністю гнійних запливів, особливостей мікрофлори (Милиця М.М. та співавт., 2003; Кондратенко П.Г. и соавт., 2006). За даними окремих авторів, частота рецидиву гострого парапроктиту після виконання радикального оперативного втручання при глибоких формах сягає 30 % і не має тенденції до зниження (Ставицкий В.В., 2006). Незважаючи на значні досягнення в лікуванні хворих на глибокі форми гострого парапроктиту існує ряд аспектів, які потребують подальшого поглибленого вивчення. Однак, у хворих із глибокими формами гострого парапроктиту актуальними залишаються питання удосконалення ранньої діагностики із використанням ультрасонографії, а також розпрацювання методики проведення дослідження за допомогою магнітно-резонансної томографії.Хворі віком від 20 до 60 років становили 77,7 % (87 із 112 хворих). Основну групу склали 57 (50,9%) хворих, в яких для ранньої діагностики застосовували ульрасонографію (УСГ) та магнітно-резонансну томографію (МРТ) з контрастним підсиленням прямої кишки, нові прийоми оперативного втручання, розпрацьовані схеми антибіотикопрофілактики та антибіотиколікування з використанням внутрішньовенного і ендолімфатичного введення антибактеріальних препаратів. У 32 (56,1 %) хворих з основної групи для місцевого лікування ран промежини в першій фазі ранового процесу застосовували мазь «Ацербін» (Австрія), для лікування ран анального каналу - «Офлокаїн» (Україна). У 30 (54,5 %) хворих із групи порівняння для місцевого лікування застосовували мазь «Левомеколь» протягом перших 5-7 діб після операції, двічі на добу. За системою ASA із 112 хворих на глибокі форми ГП фізичний стан перед операцією був тяжким, що обмежувало повсякденну активність, але не приводило до повної втрати працездатності - у 69 (61,6 %) хворих; тяжким, що приводило до повної втрати працездатності і представляло постійну загрозу життю - у 28 (25 %) хворих.У дисертаційній роботі наведено теоретичне обґрунтування і практичне вирішення наукового завдання - покращення результатів лікування хворих на глибокі форми гострого парапроктиту шляхом удосконалення методів променевої діагностики, розробки нових прийомів оперативного втручання, впровадження оптимальних режимів і схем антибактеріального та місцевого лікування. Діагностична цінність ультрасонографії у хворих на глибокі форми гострого парапроктиту у виявленні гнійного вогнища склала 71,4 %, у виявленні первинного гнійного ходу - 21,4 % хворих. Розпрацьована нами методика діагностики глибоких форм гострого парапроктиту за допомогою магнітно-резонансної томографії органів малого тазу з додатковим контрастуванням прямої кишки дозволила встановити гнійне вогнище у 91,7 % хворих, первинний гнійний хід у 83,3 % хворих. У хворих на глибокі форми гострого парапроктиту запропоновані додаткові радіальні розрізи шкіри, підшкірної жирової основи, поверхневої фасції тазу і уражених глибоких клітковинних просторів на промежині, на межі запального набряку перианальної ділянки і незміненої шкіри, дозволяють попередити розвиток флегмони тазу та поширення гнійного процесу на сусідні клітковинні ділянки. Після застосування додаткових промежинних розрізів ліквідація основних проявів синдрому системної запальної відповіді відбувалася на 5,5±0,3 добу, а у хворих без додаткових промежинних розрізів - на 8,7±0,29 добу після оперативного втручання, (р<0,001).