Специфіка й особливості сприйняття тіла в духовній, побутово-соціальній і культурно-мистецькій площинах античної та ранньосередньовічної світоглядної парадигми. Визначення сутності категорії тіла у контексті базових понять патристичної сакраментології.
Аннотация к работе
Передумовою виокремлення поняття “тіло” була філософсько-наукова рефлексія над універсальною для всіх людських істот здатністю неуникного співвіднесення власного тіла, яке відчуває і переживає, з будь-яким “обєктивно обумовленим” положенням і станом нашого тіла у фізичному та психічному світі. Сьогодні поняття “тіло” виразно сформувалося як наукова категорія в історії філософії, здобувши власне семантичне поле. Зосереджуючи увагу на розвитку філософських ідей західної цивілізації, визначаємо, що сучасний зміст категорії тіла великою мірою сформувався в межах філософсько-антропологічних концепцій мислителів західноєвропейського раннього Середньовіччя. З іншого боку, новітнє звернення філософії до людини, зведення проблем свідомості до проблематики “розумного тіла” знайшло своє відображення у працях філософів постмодерністського, ґендерного, релігійного та антропологічного напрямів. Хоча на даний момент є низка праць, присвячених проблемам тіла і тілесного, дослідники, аналізуючи відповідні концепції, далеко не завжди враховують середньовічне розуміння тілесної природи людини.У першому розділі “Категорія тіла (методологічний, дефінітивний та історіографічний аспекти)” передусім проаналізовано категоріально-дефінітивне співвідношення таких понять як “тіло”, “плоть” та “тілесність”. “Тіло, плоть та тілесність: категоріально-дефінітивний аспект” виділено наступні напрямки інтерпретації тіла та тілесності: 1) тіло як універсальна стабілізуюча структура єдиного досвіду людей; 2) тіло як неусвідомлений горизонт людського досвіду, непідкорюваний обєктивуючим функціям розуму; 3) тіло як центр трансформації дій; 4) власне фізичне тіло, яке виступає “перешкодою” для світла; 5) тіло як центральний елемент процесів комунікації; 6) тіло як носій двох центральних модусів людського буття - бути і мати. На основі аналізу історико-філософської традиції раннього західноєвропейського середньовіччя виявлено, що для позначення матеріальної природи людини вживаються два терміни - “тіло” і “плоть”, між якими є ряд сутнісних відмінностей (онтологічна, феноменологічна, моральна, естетична та догматична). Так, автором запропоновано наступні визначення основних понять: · тіло - це органічна складова людської істоти, що у партнерських відносинах із духом утворює її цілісність; конкретний “матеріал” живої людини, її організм із усією сумою фізіологічних, психологічних та соціальних особливостей; з моральної сторони нейтральний термін; Джерельно-наукова база дисертаційного дослідження аналізується у підрозділі І.3 “Джерельно-історіографічна база дослідження” та містить наступні блоки літературних матеріалів: першоджерела; історико-філософські праці зарубіжних та вітчизняних науковців, що стосуються епохи Середньовіччя; оригінальні теоретичні розробки категорій тіла та тілесності, які стосуються як середньовічної епохи, так і сучасної філософської думки; ряд робіт історичного, етнографічного та культурологічного характеру, а також вибрані памятки середньовічного мистецтва, які дають можливість певною мірою відтворити склад характеру та ментальності людини епохи середніх віків із різних соціальних щаблів; сучасні аналітичні, філософські та популярно-філософські роботи, які відображають сучасні тенденції та інтереси у площині інтелектуального розвитку суспільства.Проаналізовано різні підходи до зясування сутності категорії “тіло”, показано, що у сучасній філософській традиції є два провідних терміни - “тіло” та “тілесність”, натомість для памяток раннього середньовіччя характерне вживання термінів “тіло” і “плоть”. Крім того, акцентовано на низці відмінностей між поняттями “тіла” і “плоті”, зазначаючи онтологічну, феноменологічну, моральну, естетичну та догматичну відмінності (за С. В результаті проведеного аналізу ми зробили такі висновки щодо парадигмальних змін у розумінні та функціонуванні тіла й тілесного: виникнення нового суспільного ідеалу аскета і монаха, зміна контекстів сприйняття сексуальності, формування концепції інтелектуальної краси, символічність змісту зображень і “оформлення” тіла в памятках мистецтва раннього західного середньовіччя. Запропоновано новий підхід до детермінації гріховності, в якому через розрізнення понять тіло і плоть доведено, що причиною і притулком гріха є не тіло, а плоть як продукт гріхопадіння. Виділено існуючі у патристичній традиції варіанти співвідношення тіла з гріхом: тіло як першоджерело гріха, як притулок та інструмент зла, як блага матерія творіння людини, як “межа” і рамки для лікування духа, тіло як благо.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вывод
Відповідно до поставленої мети і завдань дисертаційного дослідження зроблено наступні висновки: 1. Проаналізовано різні підходи до зясування сутності категорії “тіло”, показано, що у сучасній філософській традиції є два провідних терміни - “тіло” та “тілесність”, натомість для памяток раннього середньовіччя характерне вживання термінів “тіло” і “плоть”. Показано, що поняття тілесності вводиться некласичною філософією і повязується насамперед із атрибутами сексуальності, смертності, афектів тощо. Крім того, акцентовано на низці відмінностей між поняттями “тіла” і “плоті”, зазначаючи онтологічну, феноменологічну, моральну, естетичну та догматичну відмінності (за С. Лоховим).
На основі категоріального аналізу зроблено висновок, що поняття плоті рівною мірою стосується душі та тіла людини, є ознакою її включеності до гріха.
2. Висвітлено еволюцію категорії “тіло” в процесі руху філософських ідей. Здійснено порівняльний аналіз місця та особливостей сприйняття тілесного в різних аспектах світоглядної парадигми античності та раннього Середньовіччя: соціально-побутовому, духовному та культурно-мистецькому. В результаті проведеного аналізу ми зробили такі висновки щодо парадигмальних змін у розумінні та функціонуванні тіла й тілесного: виникнення нового суспільного ідеалу аскета і монаха, зміна контекстів сприйняття сексуальності, формування концепції інтелектуальної краси, символічність змісту зображень і “оформлення” тіла в памятках мистецтва раннього західного середньовіччя. Крім того, критично переосмислено традицію використання поняття “естетики потворного” щодо середньовічної естетики та запропоновано термін “естетика цілісного” чи “естетика системи”.
3. В аналізі категорії тіла в системі понять християнської сакраментології зроблено спробу відійти від усталених традиційних підходів до історико-філософської традиції раннього західного Середньовіччя. Запропоновано новий підхід до детермінації гріховності, в якому через розрізнення понять тіло і плоть доведено, що причиною і притулком гріха є не тіло, а плоть як продукт гріхопадіння. Також обґрунтовано позицію, що зміна внутрішньої структури людини після гріхопадіння полягала у “роздвоєнні людини”. На нашу думку, пошук близькості з Богом, намагання шляхом аскези й утримання очистити й уподібнити тіло образу Божому є боротьбою не з тілом, а боротьбою за тіло, позбавлене плотськості. Виділено існуючі у патристичній традиції варіанти співвідношення тіла з гріхом: тіло як першоджерело гріха, як притулок та інструмент зла, як блага матерія творіння людини, як “межа” і рамки для лікування духа, тіло як благо.
4. Здійснено аналіз природи святості тіла в контексті християнських таїнств і релігійних практик. Вважаємо, що у сфері ритуальної практики відбулася засаднича зміна центральних понять: міфологічного екстазу на релігійну аскезу. Ці два різних типи сакральної стратегії відрізняються такими особливостями: розчинення, деперсоніфікація і періодичне долучення до загальноствореної досконалості в екстазі; збереження індивідуальності, векторність наближення до Бога, але не розчинення у ньому в аскезі.
5. Розглядаючи поняття тілесної смерті, визначено три підходи у ставленні до смерті: 1) як природного ворога; 2) як набуття; 3) як найжахливішої ознаки людського падіння. Отже, смерть тут має двояку оцінку: з одного боку, розтинає ланцюг нескінченного взаємопереходу грішності і покути, і тим самим рятує людину; з іншого - неприродна й негативна для людської особистості, бо повноцінне існування без тіла неможливе і не бажане (Оріген), позбавлення від тіла не є абсолютним благом і метою (Амвросій), зрештою, смерть руйнує гармонію людської істоти (Августин).
Попри те, що смерть є необхідним атрибутом людського життя, стверджено, що смерть як позбавлення від тіла “унерухомлює” активність людської особистості: душа після смерті здатна сприймати, але не здатна діяти та нести відповідальність.
6. Зясовано, що тіло набуває цілісності у феномені християнського тілесного воскресіння, що повязується з поняттям “актуалізованого тіла”, яке характеризується такими властивостями: воскресає завдяки особливій потенції, закладеній у ньому Творцем; зберігає всі індивідуальні та статеві особливості; у “віці досконалого чоловіка”; не зберігає матеріальної тотожності з “земним тілом”, але тільки його субстанцію; “ангелоподібне” та позбавлене плотськості. Отже, на підставі проведеного аналізу, можемо зробити висновок, що тіло є необхідним компонентом людської особистості на рівні з душею, і неодмінність його існування стосується і земного, і потойбічного, “майбутнього” життя.
7. Запропоновано сім поширених форматів ставлення людини до власного тіла (“співіснування”, аскетичний, гедоністичний, здоровий, спортивний, естетичний та ставлення до тіла як раціоналізатора, “наглядача душі”) та простежено низку ідей, трансформованих у сучасний контекст із доби раннього Середньовіччя. Обґрунтовано, що тіло є поліваріантною категорією, яка слугує виразом сутності людської істоти, обумовлюючи спосіб життя, самоідентифікації та самопрезентації, а в історії філософії задає межі дискурсивних підходів.
Список литературы
1. Муха Ольга Людське тіло в контексті марґіналізації культури (філософсько-релігійний аспект) // Наука. Релігія. Культура.: збірник наукових статей. - Донецьк, 2004. - № 1. - С. 136-143.
2. Муха Ольга Страждання як шлях для тіла і духа // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. - Львів: Логос, 2004. - Книга ІІ. - С. 319-324.
3. Муха Ольга Людське тіло на зламі цивілізацій: перехід із античності до раннього християнства // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. - Львів: Логос, 2005. - Книга ІІ. - С. 172-178.
4. Муха Ольга Тілесність як неусвідомлений горизонт людського досвіду // Духовність. Культура. Нація. Культурологічний збірник. Вип. 1. - Л: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2005. - С. 50-57.
5. Муха Ольга Становлення філософського інтересу до категорій “тіла” і “тілесності”: хронологічний ракурс // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. - №13, 2005. - С. 59-63.
6. Муха О.Я. Формати ставлення до власного тіла: парадокс духовності ХХ сторіччя // Наука. Релігія. Культура.: збірник наукових статей. - Донецьк, 2006. - №1.
7. Муха О.Я. Дослідження проблематики людської тілесності у сучасній вітчизняній філософській думці // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. - 2006. - № 3. - С. 19-23.