Аналіз категорії спонукання в структурі непрямих висловлень. Специфічні морфолого-синтаксичні та лексико-семантичні ознаки цих конструкцій, прагматичні чинники формування їхнього змісту. Дослідження непрямих засобів вираження - експліцитних, імпліцитних.
Аннотация к работе
Як будь-яке інше значення, спонукання виражається в мові не тільки спеціально призначеною для цього морфологічною формою імператива. Непрямі спонукальні висловлення сучасної української мови, тобто ті, що виражають спонукання поза формами наказового способу дієслова, потрапляли в поле зору граматистів у звязку з вивченням способових форм дієслова (О.К. Теоретичне значення дослідження визначає те, що зроблені в ньому висновки й узагальнення сприяють глибшому пізнанню категорійних особливостей української мови, доповнюють вчення про типи речень за цілеспрямованістю положенням про непрямі способи вираження спонукання у структурі висловлень української мови, що сприятиме подальшому осмисленню окремих теоретичних питань функціонального синтаксису, семантики і стилістики. Спонуканням у роботі вважається відношення, яке відображає волюнтативні стосунки між мовцем, який називає дію, що її необхідно виконати (не виконати), і слухачем, який повинен забезпечити її виконання (невиконання). Річ у тім, що, висловлюючи спонукання, мовець виражає саме свою волю щодо виконання дії слухачем, а інтереси мовця й слухача далеко не завжди збігаються.Визначено, що спонукальне значення може виражатися в непрямих висловленнях завдяки особливому мовному оформленню - специфічним морфолого-синтаксичним та лексико-семантичним ознакам цих конструкцій, а також прагматичним чинникам формування їхнього змісту. Аналіз довів, що непрямі спонукальні висловлення, які на відміну від прямих не містять спеціальних індикаторів спонукальності, мають складнішу організацію й специфічні засоби вираження комунікативного наміру мовця. Це модально-часове оформлення висловлення, яке створюється вживанням певних дієслівних форм, подання спонукання у питально-заперечній формі, наявність у структурі висловлення маркерів спонукальності - граматичних форм другої особи однини і множини або першої особи множини, звертання до співрозмовника, різних за значенням модальних слів, у тому числі вставного слова може, перформативів, спонукань-вигуків. Важливими для формування спонукальної сили висловлення виявляють себе такі чинники, як вираження позитивної або негативної оцінки висловлюваного, вказівка на авторитетне джерело поданої інформації, її авторизація. Показано, що можливість вираження спонукального значення різноманітними мовними засобами, у тому числі тими, які спеціально не призначені для цього, пояснюється специфікою спонукання як семантичної категорії: спонукання більшою мірою, ніж інші модальні значення, взаємодіє з комунікативною перспективою висловлення, що зумовлює широту, неоднорідність й варіативність його компонентного складу.
Вывод
1. Дослідження підтвердило існуючу в мовознавстві думку про можливість надавання імперативного значення неімперативним мовним формам.
2. Доведено, що, крім добре відомих граматичних форм, таких, як неімперативні способові форми дієслова та форми інфінітива, у вираженні спонукання беруть участь також інші мовні засоби.
3. У роботі зясовано причини того, що саме уможливлює залучення окремих мовних засобів до невластивої їм функції - як чинників спонукання. Визначено, що спонукальне значення може виражатися в непрямих висловленнях завдяки особливому мовному оформленню - специфічним морфолого-синтаксичним та лексико-семантичним ознакам цих конструкцій, а також прагматичним чинникам формування їхнього змісту.
4. Аналіз довів, що непрямі спонукальні висловлення, які на відміну від прямих не містять спеціальних індикаторів спонукальності, мають складнішу організацію й специфічні засоби вираження комунікативного наміру мовця. Це модально-часове оформлення висловлення, яке створюється вживанням певних дієслівних форм, подання спонукання у питально-заперечній формі, наявність у структурі висловлення маркерів спонукальності - граматичних форм другої особи однини і множини або першої особи множини, звертання до співрозмовника, різних за значенням модальних слів, у тому числі вставного слова може, перформативів, спонукань-вигуків. Важливими для формування спонукальної сили висловлення виявляють себе такі чинники, як вираження позитивної або негативної оцінки висловлюваного, вказівка на авторитетне джерело поданої інформації, її авторизація.
5. Показано, що можливість вираження спонукального значення різноманітними мовними засобами, у тому числі тими, які спеціально не призначені для цього, пояснюється специфікою спонукання як семантичної категорії: спонукання більшою мірою, ніж інші модальні значення, взаємодіє з комунікативною перспективою висловлення, що зумовлює широту, неоднорідність й варіативність його компонентного складу.
6. Компонентний аналіз спонукання засвідчив, що воно виникає в структурі непрямого висловлення внаслідок взаємодії обєктивно-модальних і субєктивно-модальних значень, які зазнають суттєвого впливу прагматичних чинників: характеру стосунків між учасниками мовленнєвої ситуації, їхнього ставлення до спонукуваної дії, а саме зацікавленості або незацікавленості в її виконанні, офіційності або неофіційності мовленнєвого спілкування тощо. Зясовано, що відповідно до компонентного складу спонукального значення непряме висловлення функціонує як наказ, вимога, прохання, порада, пропозиція, інструкція, запрошення, дозвіл, застереження, заборона.
7. Встановлено, що у формуванні спонукального значення непрямих висловлень важливу роль відіграє мотиваційний складник. Мовець може підсилювати інформативний зміст висловлення додатковим повідомленням, значущим для слухача як потенційного виконавця дії. Оцінюючи відображувану обєктивну дійсність - як позитивно, так і негативно - мовець більш переконливо мотивує поведінку слухача, на основі чого формуються такі мовленнєві дії, як докір, звинувачення, застереження, погроза, підбурювання, спокуса. У роботі показано значущість контексту у відображенні характеристик мовленнєвої ситуації, які забезпечують необхідну мотивацію спонукуваної дії. Саме знання ситуації дозволяє слухачеві сприйняти мотиваційний потенціал висловлення, а отже, і його спонукальну силу. Виявлено важливу роль у цьому фонових знань, які забезпечують адекватне сприйняття закладеного у висловленні комунікативного наміру мовця.
8. Аналіз розглядуваних конструкцій довів, що вони становлять виразний засіб вираження категорії спонукання, який задовольняє потребам носіїв мови в нестандартних способах мовленнєвої поведінки, що найбільш відповідають різноманітним комунікативним завданням. Виражаючи спонукання в непрямий спосіб, а саме без залучення дієслівних форм імператива, мовець може посилити експресивність висловлення, що сприяє створенню переконливої мотивації для слухача у виконанні дії, а отже й збільшенню іллокутивної сили висловлення. Іронія, сарказм, тонкі натяки, емоційні сплески, органічні для непрямих спонукальних висловлень, визначають їхню роль як конструкцій, що не тільки забезпечують процес мовної комунікації, а й надають йому естетичної цінності.
9. Дослідження відкриває перспективу аналізу інших семантичних категорій в аспекті непрямих способів їх вираження, стилістичної оцінки цього явища, розгляду непрямих висловлень як конструкцій експресивного синтаксису сучасної української мови.
Список литературы
1. Роль формально-граматичних і лексико-семантичних ознак в організації питально-спонукальних речень // Вісник Харківського університету. Вип. 408. Актуальні питання сучасної філології. - Харків, 1998. - С. 66-69.
2. Інтерпретація непрямих імперативних висловлювань із позицій теорії мовленнєвих актів // Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності / Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. - Львів: Літопис, 1999. - С.226-229.
3. Роль мовленнєвої ситуації в сприйнятті висловлювань з імперативною спонукальністю (на матеріалі української мови) // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. - Вип. 5. - Донецьк: ДОНДУ, 1999. - С. 129-131.
4. Функції модальних слів у структурі спонукальних висловлювань // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. - Вип. 1. - Харків: ХДПУ, 1998. - С. 74-80.
5. Непрямі спонукальні висловлювання як різновид директивних мовленнєвих актів // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. - Вип. 3. - Харків: ХДПУ, 2000. - С. 71-76.